ферментовані бактеріями, консерви. У цих же продуктах, а також у

шоколаді виявляється високий вміст тирозину, який може перетворю-

ватися в активний тирамін (серотонін).

Г. Дисбактеріози, гельмінтози. Розлади якісного та кількісного складу

мікрофлори у кишках часто супроводжуються збільшенням вмісту гни-

лісної мікрофлори з декарбоксилюючою активністю. Вона ферментує

амінокислоти гістидин, тирозин, фенілаланін у відповідні аміни з біо-

генною дією — гістамін, серотонін, фенілетиламін. Запальний процес у

кишках, який підтримується при дисбактеріозі, сприяє посиленому

всмоктуванню цих продуктів у кровотік.

2. Розлади активації системи комплементу. При вродженій чи набу-

тій недостатності факторів, які регулюють активацію комплементу

(Cls нейтралізатор, S-протеїн, DAF-глікопротеїн), утворюються чи-

сленні пептиди з гістаміноліберативною активністю (СЗа, С4а, С5а).

При цьому звільнюється значна кількість інших біологічноактив-

них речовин, що призводить до агрегації лейкоцитів і тромбоцитів,

активації лізосомальних ферментів, підвищення судинної проник-

ності. Клінічно цей тип псевдоалергій може зумовлювати цілий ряд

проявів: від ангіоневротичного набряку до анафілактичного шоку.

3. Розлади метаболізму арахідонової кислоти. Відомо, що продукти пе-

ретворення арахідонової кислоти (простагландини, лейкотрієни, спо-

луки із стероїдною активністю) відіграють важливу роль у регуляції

метаболізму. Надмірне звільнення арахідонової кислоти з клітинних

мембран під впливом зовнішніх стимулів (пошкодження фізичними

чи хімічними факторами, у тому числі медикаментами) зумовлює утво-

рення значної кількості метаболітів з вираженою біологічною дією.

Прикладом цього процесу є так звана аспіринова астма.

КЛІНІКА І ДИФЕРЕНЦІЙНА ДІАГНОСТИКА ПСЕВДОАЛЕРГІЙ

Клінічні прояви псевдоалергій не просто симулюють картину іс-

тинних алергій — їх симптоми часто ідентичні. Тому диференціювання

можливе лише з урахуванням динаміки змін, анамнестичних даних і

лабораторних результатів.

Алергічні реакції необхідно завжди диференціювати з псевдоалер-

гічними для проведення ефективного лікування. Інколи для цього до-

статньо клініко-анамне стичних даних, проте часто доводиться вдавати-

ся до лабораторної діагностики.

При необхідності проводять тести in vitro, наприклад на виділення

гістаміну з лейкоцитів крові після додавання до них обстежуваної ре-

човини чи медикаменту.

Чимало реакцій, клінічно схожих на псевдоалергічні, не мають у

патогенезі другої (патохімічної) стадії і тому не належать до цієї групи.

Такі реакції називають параалергічними — їх також необхідно дифере-

нціювати з псевдоалергіями. Наприклад, дефіцит лактази серед трав-

них ферментів зумовлює розвиток симптомокомплексу, подібного за

перебігом як до істинної алергії, так і до псевдоалергії.

КРИТЕРІЇ ДИФЕРЕНЦІЙНОЇ ДІАГНОСТИКИ АЛЕРГІЇ ТА ПСЕВДОАЛЕРПЇ

Ознака Алергічні реакції		Псевдоалергічні реакції
Клініко-анамнестичні
Алергічні захворювання у родичів	Часто	Рідко
Алергічні захворювання у пацієнта	Часто	Рідко
Переважна кількість пацієнтів	Молоді люди 3 посиленою реактивністю	Діти та люди похилого віку, часто - із патологією печінки, дисбактеріозами, гельмінтозами
Етіологічні фактори чи пускові причини	Переважно один (моноалергія)	Переважно множинні, часто - з різних груп
Постійність етіологічного фактора	Постійний	Може змінюватися
Характеристика клінічного процесу	Дифузний, поширений	Частіше обмежений, локальний
Вираження реакції при повторному контакті	Посилюється	Не змінюється, іноді — взагалі може не бути
Можливість загострення при впливі інших, неспецифічних факторів	Нехарактерне	Характерне
Доза фактора чи кількість ре- човини, що зумовлює реакцію	Незначна	Відносно велика
Дозозалежність ефекту	Немає	Є
Лабо	шторні та спеціальні
Шкірні тести із специфічними алергенами	Переважно позитивні	Частіше негативні
Вміст еозинофілів	Частіше підвищений	Частіше нормальний
Рівень загального IgE	Підвищений	Переважно нормальний, іноді незначно підвищений
Специфічний ΙβΕ	Є	Немає
Реакція Праустніца-Кюстнера	Позитивна	Негативна
Співвідношення Т-хелпери / Т-супресори	Підвищене	Нормальне
Ефективність від терапії
Вид терапії	Специфічна і неспецифічна	Неспецифічна (специфічна гіпосенсибілізація протипоказана)

Проте клінічно він проявлятиметься переважно симптомами з боку

органів травлення (діарея, метеоризм, абдомінальні болі), обумовленими

недостатністю чи повною нездатністю до ферментації лактози. У таких

випадках вона перетворюється під впливом бактерійних ензимів до моло-

чної, оцтової та інших органічних кислот і альдегідів. Ці процеси зумов-

люють різке закислення кишкового вмісту, пришвидшення перистальти-

ки, посилення активності бродильної флори з посиленим газоутворенням

і діареєю. Клінічні прояви близькі до картини алергічного ентериту, проте

без загальних і шкірних проявів, характерних для алергії.

ПАТОГЕНЕТИЧНА РІЗНИЦЯ МІЖ ІСТИННИМИ, ПСЕВДО-1ПАРААЛЕРПЯМИ

Стадії процесу	Істинна алергія	Псевдоалергія	Параалергія
І - імунологічна	+		-
Π - патохімічна	+	+	-
III - патофізіологічна	+	+	+

Бронхоспазм параалергічного походження може спричинятися, на-

приклад, місцевим впливом на слизову оболонку бронхів подразнюва-

льних чи токсичних речовин, тютюнового диму та ін. За клінічними

проявами такий бронхоспазм буде тотожним до зумовленого впливом

алергенів. Місцеві алергічні прояви у вигляді кропив'янки можуть по-

вністю симулюватися при ужаленні кропивою, токсичній дії детерген-

тів, розчинників, паливно-мастильних матеріалів. Необхідно звернути

особливу увагу на те, що 3-я (патофізіологічна) стадія тотожна при усіх

трьох типах процесів, а тому клінічні прояви іноді майже ідентичні.

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ ПСЕВДО- І ПАРААЛЕРПЙ

У лікуванні псевдоалергій, на відміну від істинних, не застосову-

ються специфічні (алергеноспецифічні) методи лікування, оскільки в

даному випадку відсутня перша, імунологічна, фаза процесу.

Елімінаційна терапія — попередження контакту з факт «рами чи

речовинами, вплив яких зумовлює розвиток патологічного процесу:

уникання переохолоджень чи інсоляції, певних медикаментів чи хар-

чових продуктів. Елімінаційну терапію можна значною мірою вважати

етіотропним лікуванням як алергій, так і псевдоалергій.

Засоби патогенетичного впливу застосовуються для переривання

патологічного процесу на патохімічному етапі розвитку. Особливості

патогенетичної терапії значною мірою залежать від типу псевдоалергії.

При гістаміновому типі передусім уникають продуктів, які є потуж-

ними гістамінолібераторами — риби, особливо морської, суниць, шо-

коладу, яєчного білка, помідорів, продуктів, які містять значну кіль-

кість синтетичних харчових добавок. Виключають з дієти страви з ви-

соким вмістом гістаміну і тирозину: копчені м'ясо, рибу, ферментовані

сири, консерви. Обмежують також вживання речовин, які подразню-

ють слизові оболонки: спецій, алкогольних напоїв, особливо концент-

рованих, різко кислих і гірких продуктів. Натомість у раціон включа-

ють продукти з обволікальною дією: каші, відвари, киселі. З обволіка-

льних фітозасобів застосовують льон, овес. Серед медикаментів з ана-

логічним впливом перевагу надають хімічно інертним засобам (беделікс,

смекта, актапульгіт, полісилан; рідше — колоїдні препарати алюмінію}.

Не рекомендується призначати препарати вісмуту.

При дисбактеріозах з переважанням гнилісних процесів обмежують

вживання тваринних білків, бродильних — легкозасвоюваних вуглеводів.

Звільнення гістаміну під впливом гістаміноліберуючих чинників

можна попередити за допомогою великої дози кромоглікату натрію —

0,1-0,2 г всередину за 1 год до контакту з провокаційними факторами,

наприклад прийому їжі. При зниженні гістамінопексичних властивос-

тей (здатності організму зв'язувати і нейтралізувати гістамін) практи-

кують тривале підшкірне введення гістаміну.

Для блокування протеолітичних систем і попередження активації калі-

креїн-кінінової системи доцільно застосовувати інгібітори протеолізу в се-

редньотерапевтичних дозах. Ефективною і зручною для амбулаторного за-

стосування є транексамова кислота (екзацил) — по 0,5 г 2-4 рази на добу.

При розладах метаболізму арахідонової кислоти не рекомендують за-

стосовувати нестероїдні протизапальні засоби, і особливо — ацетилсаліци-

лову кислоту, а також продукти, що містять тартразин, і медикаменти в

капсулах жовтого кольору. Природні саліцилати у великих кількостях міс-

тяться у цитрусових, чорній смородині, персиках, абрикосах, яблуках, виш-

нях, аґрусі, помідорах, менше — в картоплі та огірках. У таких випадках

призначають кромоглікат натрію у великих дозах (перорально або інгаля-

ційно — залежно від клінічних проявів псевдоалергії), але його застосуван-

ня при "аспіринових" псевдоалергіях здебільшого малоефективне. Як ком-

понент патогенетичного лікування часто застосовують антагоністи каль-

цію, оскільки при нестачі кальцію в клітині блокується активація о)ххх|юлшази

і дегрануляція алергоцитів. Найбільш доцільно призначити цинаризин

або ніфедиггін. Цинаризин, крім впливу на метаболізм кальцію, має також

виражений антигістаміновий і мембраностабілізуючий вплив. У разі загро-

зи розвитку анафілактичного шоку чи анафілактоїдних реакцій засобами

вибору стають глюкокортикоїди. Є дані про ефективність десенсибілізації

таких хворих малими дозами ацетилсаліцилової кислоти. Проте такий спо-

сіб лікування досить небезпечний, а результати непереконливі і патогене-

тично необгрунтовані. Тому проводити його можна лише у стаціонарах. У

частині випадків ефективними і безпечними є гомеопатичні препарати аце-

тилсаліцилової кислоти, починаючи із середніх чи високих розведень.

Симптоматична терапія псевдоалергій не відрізняється від такої при

істинних алергіях, оскільки на другому і третьому етапах розвитку ці

процеси перебігають майже однаково. Профілактика псевдоалергій

грунтується на униканні 4>акторів, які можуть зумовити розвиток па-

тологічного процесу, раціональному і здоровому харчуванні, проведен-

ні проб перед введенням деяких медикаментів, особливо антибіотиків,

алогенних сироваток, рентгеноконтрастних сполук. При наявності в

анамнезі будь-яких підозрілих реакцій на ці засоби бажано замінити "їх

іншими; якщо реакції виникали після застосування хімічно близьких

сполук — рекомендується їх введення на фоні десенсибілізувальних

препаратів (глюкокортикоїди, антигістамінові засоби).

Необхідно пам'ятати, що псевдоалергії дуже часто є наслідком не лише

вроджених дефектів обміну, але і набутих хронічних патологій (захворю-

вань печінки, гельмінтозів тощо). Успішне лікування супровідних захво-

рювань може полегшити перебіг псевдоалергії і полішити прогноз.

Основний принцип корекції кишкових проявів параалергічних реак-

цій (найчастіше обумовлених ферментопатіями) полягає у регуляції дієти,

виключивши відповідні продукти, напої, харчові добавки, спеції, медика-

ментозні засоби чи фармакологічні наповнювачі, які провокують розви-

ток подібних реакцій. У тих випадках, коли неможливо повністю уникну-

ти вживання, наприклад, певних продуктів, призначають замісну ферме-

нтну терапію. При параалергічних кропив'янках чи бронхоспастичних

реакціях попереджують вплив токсичних чи подразнювальних речовин

на шкіру або слизову оболонку. При сформованій клінічній картині пара-

алергії застосовують переважно симптоматичну терапію, спрямовану на

останню ланку процесу (наприклад, при бронхоспазмі — бронхолітики).

Ні специфічна гіпосенсибілізація, ні застосування класичних про-

тиалергічних засобів (стабілізатори клітинних мембран, антигістаміно-

ві та ін.) не ефективні, оскільки у патогенезі відсутні відповідні ланки,

на які впливають ці методи лікування.

Необхідно взяти до уваги, що параалергічні реакції майже завжди є про-

явами хронічних хвороб і глибоких розладів обміну речовин. А тому своєча-

сна діагностика і лікування таких захворювань як гепатити, гастрити, енте-

роколіти, дисбактеріози, бронхіти тощо, може забезпечити стабілізацію

процесу з наступною тривалою ремісією чи навіть повне вилікування.

Специфічним варіантом параалергічних процесів (іноді — з нашару-

ванням псевдоалергічних механізмів) є деякі різновиди діатезів, зокре-

ма — ексудативно-катарального. Зрозуміло, що застосування антигіста-

мінових чи антисеротонінових засобів у таких дітей не веде до видужан-

ня. Найкращим лікуванням є корекція дієти (аж до повного виключення

деяких продуктів, наприклад з вмістом лактози, глютену чи червоних

пігментів — флавонів і флавоноїдів). Лише місцеве лікування шкірних

проявів діатезу не усуває розладів метаболізму, а лише тимчасово усуває

їх зовнішні прояви, утруднюючи діагностику і подальше лікування.