етичний вплив при хронічних і в'ялих інфекціях — хронічні бронхіти,

остеомієліт, ендокардит.

Під назвою В-стимулін дуже широко використовується у ветерина-

рії для профілактики і лікування бактерійних і вірусних захворювань,

а також стресів — при транспортуванні худоби.

В. Засоби селезінкового походження

Першим імуностимулятором, виділеним із селезінки ще в 1945р.,

був спленін. Спочатку використовувався для паліативного лікування

неоперабельних онкологічних хворих і захворюваннях печінки різної

етіології. Імунотропні властивості виявлені значно пізніше. Препарат

передусім впливає на клітинну ланку імунітету, стимулюючи актив-

ність Т-лімфоцитів, відновлюючи їх чутливість до глюкокортикоїдів при

бронхіальній астмі. Спленін також попереджує дегрануляцію базофілів

і звільнення медіаторів алергії {гістаміну, серотоніну тощо). Застосову-

ється при бронхіальній астмі, алергічних захворюваннях, в онкологіч-

ній практиці. Імунологічними показаннями є стани з переважним ура-

женням клітинної ланки.

Спл енопентин — це синтетичний препарат, який складається з 5

амінокислотних залишків спленіну, але значною мірою повторює його

біологічні ефекти. Особливостями медикаменту є здатність стимулю-

вати вироблення антитіл і γ-ΙΦΗ.

ІМУНОСТИМУЛЮВАЛЬНІ ПРЕПАРАТИ ПЕРИФЕРИЧНОЇ

РЕГУЛЯЦІЇ ІМУНІТЕТУ. СИНТЕТИЧНІ АНАЛОГИ ЛЮДСЬКИХ

ЛІМФОКІНІВ

Цитокіни як низькомолекулярні медіатори регулюють фізіологічні

процеси в організмі на клітинному рівні. Ті цитокіни, які впливають на

силу і тривалість реакцій імунної відповіді, називаються лімфокінами.

На відміну від ендокринних (системних) факторів, вони діють як пара —

або автокринні чинники (тільки місцево — на рівні окремих груп клі-

тин). Лімфокіни утворюють мережу, діючи як синергісти чи антагоніс-

ти, стимулюючи або пригнічуючи синтез один одного.

1. Інтерферони

Фармацевтичні фірми світу виробляють аналоги усіх трьох основ-

них типів природних ІФН, які, загалом, дублюють ефекти природних

аналогів (противірусний, протипухлинний, шуномодулювальний). При-

родний (лейкоцитарний) інтерферон у клініці застосовується досить

рідко через значні труднощі із синтезом і недостатній ступінь очистки.

Показання до застосування а-ІФН;

• гострі і хронічні вірусні захворювання — як етіотропний (гепа-

тити В, С і D, герпетичні інфекції, респіраторні вірусні інфекції)

або переважно патогенетичний (ВІЛ-інфекція) засіб;

• злоякісні новоутвори (меланома, остеосаркома, рак молочної за-

лози, гліоми);

• гемобластози (гострі лейкози, мієломи, лімфоми);

• доброякісні новоутвори (папіломи, бородавки);

• респіраторні вірусні інфекції (здебільшого з метою профілакти-

ки).

Середньотерапевтичні дози — 2-6 млн МО підшкірно (або в locus

morbi — на шкіру, слизові, в сечовий міхур, обколювання герпетичних

бляшок тощо) через день або тричі на тиждень. Дози, нижчі за 1 млн

МО, часто недостатньо ефективні, а понад 9 млн МО — значно збіль-

шують ризик розвитку серйозних ускладнень, інтенсивність синтезу

антитіл до ІФН, а часто — і пригнічують імунну відповідь.

Серед α-ΙΦΗ окремо варто згадати про лейкінферон — комплекс

цитокінів, які продукуються лейкоцитами донорської крові під впли-

вом непатогенних вірусів. Крім суміші природних ос-ІФН, препарат мі-

стить ІЛ-1 і фактор некрозу пухлин. Має виражений стимулювальний

вплив на активність NK-клітин і гуморальні фактори імунітету.

β-ΙΦΗ свого часу отримували з культур фібробластів, а тому його

часто називають фібробластним. Він не тільки стимулює активність

природних кілерів і фагоцитоз, цитотоксичність макрофагів. Препара-

ти β-ΙΦΗ мають здатність пригнічувати синтез колагену у фіброблас-

тах, що часто використовують для лікування ряду автоімунних захво-

рювань, зокрема розсіяного склерозу.

Інший напрямок застосування — паліативне лікування кісткових

метастазів злоякісних пухлин (молочної залози, простати, легенів). Мета

лікування — забезпечення рекальцифікації ураженої ділянки кістки і

усунення болю. В ділянку остеолізу вводиться 250-500 тис. МО β-ΙΦΗ

тричі на тиждень.

гамма-іФН (імунний) є значно сильнішим імуномодулятором, порівняно

з ос- і β-ΙΦΗ. Основний ефект цього лімфокіну — імунорегуляторний

(пришвидшення розпізнавання антигенів, їх презентації, посилення

функції Т- і В-лімфоцитів, фагоцитозу). Показання для застосування: