Оцінка імунного статусу людини

Імунним статусом називається стан імунної системи людини на

момент обстеження, який оцінюється за допомогою стандартного ком-

плексу інформативних клініко-лабораторних даних. В жодному випад-

ку діагностика імунопатологічних станів не повинна проводитися лише

на підставі лабораторних тестів, а має включати в себе:

1} імунологічний анамнез;

2) клінічне обстеження;

3) тести in vivo;

4) лабораторні обстеження.

ІМУНОЛОГІЧНИЙ АНАМНЕЗ

При зборі імунологічного анамнезу повинні враховуватися такі групи

даних:

1) спадкова обтяженість: наявність в одного чи обох батьків алергі-

чних, онко-, хронічних запальних, ендокринних чи імунопролі-

феративних захворювань (обов'язково повинна враховуватися

тяжкість і вираження розладів, тривалість "ланцюжка" патології

у генеалогічному дереві);

2) патології розвитку і формування: патології вагітності, пологів,

вроджені аномалії, діатези, рахіт, штучне вигодовування, інфек-

ції та інші патології раннього дитячого віку;

3) шкідливі екологічні фактори: контакт з фізичними, в тому числі

радіаційними, хімічними, біологічними факторами (проживання,

виробничі умови);

4) перенесені травми, захворювання: тяжкі або ускладнені травми,

опіки і відмороження; хронічні запальні процеси, інтоксикації,

септичні стани;

5) ятрогенні впливи: оперативні втручання (особливо обширні; апен-

дектомія, тонзилектомія, тимектомія при втручаннях на серці),

променева і хіміотерапія при неопроцесах, прийом глюкокорти-

коїдів та інших гормональних засобів, пероральних контрацеп-

тивів, імунодепресантів, протизапальних засобів (необхідно вра-

ховувати дози і тривалість прийому);

6) шкідливі звички й особливості способу життя: куріння, зловжи-

вання наркотиками та алкогольними напоями, гіподинамія і си-

дячий спосіб життя і роботи, гіперінсоляція, нераціональне хар-

чування, стреси.

ДАНІ КЛІНІЧНОГО ОБСТЕЖЕННЯ

Виявляється наявність хронічних захворювань травної, серцево-су-

динної, дихальної, ендокринної систем та ін. Особливу увагу слід при-

діляти наявності тривалої лімфаденопатії, гепатолієнального синдрому,

немотивованої тривалої гарячки, екзантеми.

ЗВ'ЯЗОК МІЖ ДЕФЕКТАМИ ІМУННОЇ ВІДПОВІДІ І СХИЛЬНІСТЮ ДО ІНФЕКЦІЙНИХ

ПРОЦЕСІВ (Хейуорд, 1989)

Мікроорганізми Характер дефекту
Бактерії
Staphylococcus aureus	Антитіла, знищення бактерій
Staphylococcus	Антитіла, СЗ
Neisseria	С6-С9
Salmonella (хронічне носійство)	IgA
БЦЖ (дисемінація)	Клітинний імунітет
Грибки
Aspergillus spp.	Хронічний гранулематоз
Candida	Клітинний імунітет
Найпростіші
Pneumocystis cannii	Клітинний імунітет
Giardia Lamblia	Антитіла
Віруси
Varicella pneumuota	Антитіла
Вакцинальний поліомієліт	Клітинний імунітет
Цитомегаловірус	Клітинний імунітет
Герпесвірус	Клітинний імунітет

ЗВ'ЯЗОК МІЖ ДЕФЕКТАМИ ІМУННОЇ ВІДПОВІДІ І СХИЛЬНІСТЮ ДО ІНФЕКЦІЙНИХ

ПРОЦЕСІВ (Б. Пухлик, 1992)

Ланка імунітету	Ознаки інфекційного ураження
	Шкіра і слизові оболонки	Органи дихання	ЛОР- органи	Органи травлення	Менінгіт, сепсис
Гуморальна	Гнійні ураження	Бронохо- ектази	-	+	+
Клітинна	Вірусні, грибкові	-	-	+	-
Комбіноване	Гнійні, вірусні	Запально- гнійні	-	+	+
Фагоцитоз	Гнійні	-	Гнійний отит	-	+
Комплемент	Гнійні	—	Гнійний отит	-	-

Виявлення особливостей перебігу інфекційних процесів і специфі-

ки мікрофлори, яка зумовила їх розвиток, тип онкологічних захворю-

вань також дають змогу запідозрити характер ураження імунної систе-

ми, особливо генетично обумовлені її дефекти.

Про недостатність окремих ланок імунітету можна судити на під-

ставі особливостей інфекційного чи неінфекційного ураження різних

органів і систем.

ЗВ'ЯЗОК МІЖ ДЕФЕКТАМИ ІМУННОЇ ВІДПОВІДІ І СХИЛЬНІСТЮ ДО НЕІНФЕКЦІЙНИХ

ПРОЦЕСІВ (Б. Пухлик, 1992)

Ланка імунітету	Ознаки неінфекційного ураження
	Алергія	Автоімунні розлади	Новоутвори	Лімфо- вузли	УПФ, паразити
1	2	3	4	5	6
Гуморальна	Атонія	Артрити, гепатит	-	Гіпер- плазія	Коки, лямблії
Клітинна		-	Саркома, лейкоз, лімфогра- нулематоз	Гіпо- плазія	Грибки, віруси, гельмінти МБТ, УПФ
Комбіно- ване		счв- синдром, гемопатії	+	-//-	-//-, коки
Фагоцитоз	-	-	-	Гіпер- плазія	Коки, грибки, кишкова паличка
Компле- мент	—	счв- синдром	-	-//-	Стафілококи нейсерія

Примітки: МБТ — мікобактерія туберкульозу, УПФ — умовно-патогенна

флора.

Тести, які проводяться на хворому

До цих тестів належать елімінаційні, шкірні, провокаційні і тести

пасивного переносу.

Найчастіше застосовуються і найпростішими та найбезпечнішими

у використанні є елімінаційні проби. Хворому забороняють користу-

ватися певними предметами чи засобами косметики, гігієни, перебува-

ти в певних приміщеннях чи умовах, вживати деякі продукти. При

підозрі на професійні шкідливості — використання відпустки. Призна-

чаються здебільшого для ідентифікації алергену чи імунокомпромету-

ючого фактора.

Протилежними за змістом є провокаційні проби, коли потенцій-

ний алерген вводиться безпосередньо у шоковий орган-мішень (слизо-

ва оболонка кон'юнктиви, бронхів чи носа), або забезпечується кон-

такт з провокаційними факторами (інсоляції, гарячі грілки, шматочки

льоду). Реакція оцінюється клінічно, гіперемія, набряк, порушення фу-

нкції (наприклад, носового дихання) і за допомогою лабораторних ме-

тодів: лейко- і тромбоцитопенія при харчовій алергії чи у тесті гальму-

вання міграції лейкоцитів у порожнині рота при споліскуванні слизо-

вої оболонки розчином алергену (тест Адо). При зниженні кількості

лейкоцитів у промивній рідині більш, як на ЗО %, тест вважається пози-

тивним. Для підвищення інформативності проб часто користуються ін-

струментальним контролем (ринопневмотахометрія, спірометрія, фіб-

рогастроскопія тощо).

Досить часто в клінічній практиці використовують шкірні проби,

які також можна вважати різновидом провокаційних. У нас їх застосу-

вання ще не набуло достатнього поширення через значну вартість ста-

ндартних комерційних наборів алергенів. Є тести нашкірні крапельні,

аплікаційні, скарифікаційні, прик-тести, внутрішньошкірні і підшкірні.

При оцінці шкірних проб враховують загальну реакцію організму (га-

рячка, озноблення, гіперемія обличчя, міалгії, головний біль), місцеву

(гіперемія, набряк, свербіж у місці введення алергену) і органну (реак-

ція органа-мішені: бронхоспазм, ринорея чи сльозотеча).

Протипоказаннями для проведення шкірних і провокаційних проб є:

• загострення алергічних захворювань;

• гострі інтеркурентні інфекційні захворювання, туберкульоз, СНІД;

• декомпенсовані захворювання життєво важливих органів і сис-

тем (серцево-судинна, дихальна, ендокринна системи, печінка,

нирки);

• ревматизм, колагенози;

• злоякісні пухлини;

• тяжкі психічні і неврологічні захворювання;

• тривале лікування цитостатиками і глюкокортикоїдами;

• анафілактичний шок чи анафілактоїдні реакції в анамнезі.

Нашкірні проби, скарифікаційні та прик-тести оцінюються через

10-20 хв після проведення, хоч у деяких випадках необхідно враховува-

ти віддалені загальні реакції. Внутрішньошкірні тести оцінюються че-

рез 24 год (для проби Манту оптимальний термін — 72 год), підшкір-

ні — через 24-72 год (проба Коха — через 48 год), аплікаційні (алерген

наноситься на фільтрувальний папір, прикріплений до шкіри на 12 год) —

через 12-24 год після припинення контакту з алергеном. Критерії оцін-

ки шкірних проб у алергології розглянуті у відповідному розділі.

Реакція пасивного переносу (Праустніца-Кюстнера) проводиться у

випадку, коли застосування шкірних чи провокаційних тестів протипо-

казане. Принцип реакції полягає у проведенні шкірної проби не на

хворому, а на здоровому добровольцеві (наприклад, матері хворої ди-

тини), якому попередньо підшкірно вводять сироватку хворого (фіксу-

ють у шкірі "чужі" реагіни).

ЛАБОРАТОРНЕ ОБСТЕЖЕННЯ

Усі лабораторні тести можна розділити на кілька основних груп:

1) неімунологічні;

2) імунологічні антигено- чи алергеноспецифічні;

3) імунологічні неспецифічні:

• орієнтувальні (І рівня);

• спеціальні, уточнювальні (II рівня).

1. Щодо неімунологічних тестів, то вони можуть бути найрізноманітні-

шими — від визначення рівня еозинофілів до вмісту гістаміну чи

гістамінозв'язувальної активності сироватки.

2. Для визначення специфічних АГ, які належать певним конкретним

збудникам, і специфічних AT, спрямованих проти конкретних АГ,

використовуються такі групи методів:

• преципітації — утворення осаду з нерозчинних комплексів АГ-АТ

в розчині, агарі, гелі (нефелометрія; проста, подвійна і радіальна

імунодифузія; простий і ракетний імуноелектроферез; непряма

преципітація). Таким чином у клінічній імунологи визначаються

рівні імуноглобулінів за методом Манчіні, походження крові чи

сперми у судовій медицині, чистота і кількість білків у біохімічних

препаратах. В організмі за допомогою преципітації нейтралізують-

ся віруси і бактерійні (наприклад, дифтерійний) токсини. В імуно-

патології за рахунок преципітації реалізується феномен Артюса

(один з проявів гіперчутливості), коли преципітат блокує мікро-

циркуляцію і тим спричиняє локальний некроз;

• аглютинації — осадження клітин, навантажених АГ (еритроцитів,

лейкоцитів, тромбоцитів, сперматозоїдів при діагностиці безплід-

дя), полівалентними імуноглобулінами-аглютинінами. Застосовується

у діагностиці тифу і туберкульозу, імунологічного безпліддя, ви-

значенні груп крові (ABO, CDE, MN);

• лізису — реакція зв'язування комплементу (грунтується на спожи-

ванні комплементу у двох конкуруючих парних системах АГ-АТ);

реакція комплементарної фіксації (грунтується на споживанні ком-

плементу у двох послідовно реагуючих парних системах АГ-АТ).

Таким чином встановлюють рівень AT до вірусів поліомієліту, віс-

пи, епідемічного паротиту, герпесу, грипу чи бактерій гонореї, ту-

беркульозу, сифілісу (реакція Васермана);

• радіоімунний — визначення АГ (пряма реакція) чи AT (непряма)

шляхом детекції комплексів, мічених радіоактивним йодом. За до-

помогою цього методу визначаються вміст гормонів, AT до них,

ліків і наркотиків у крові та сечі пацієнтів;

• імунофлюоресцентний — визначення АГ (пряма реакція) чи AT

(непряма) шляхом детекції флюоресціюючих (мічених) комплек-