нологічно "холодні" пухлини (наприклад, меланоми), які з'являються, а

іноді й метастазують швидше, ніж вдається виявити якісь характерні

імунологічні зміни.

Останнім часом виділяють також нейроімунну (або нейрогенну)

форму, що частіше формується при нейроінфекціях, викликаних опор-

туністичними збудниками.

Можливий варіант, коли однаковою чи значною мірою виражені

два або більше синдромів. У такому випадку вважається, що імунопато-

логія розвивається за змішаним типом. З часом, як правило, починає

домінувати один із синдромів.

Поряд з названими провідними імунопатологічними синдромами,

часто виділяють один чи декілька клінічних синдромів дисфункції імунної

системи:

— хронічної втоми;

— швидкої втомливості;

— тривалого субфебрилітету;

— кріопатії;

— лімфаденопатії;

— гіпер-ІдЕ;

— гіперімунокомплексний;

— фіброміалгічний;

— артралгічний;

— тривалого лімфоцитозу.

У зв'язку з екологічними негараздами останніх десятиріч доцільно

детальніше зупинитися на двох синдромах.

1. Синдром швидкої втоми [втомливості] — екологічний імуноде-

. фіцит за Г.М. Дранніком. Цей комплекс клінічно характеризу-

ється підвищеною втомливістю і сонливістю (ці явища прохо-

дять після нічного сну), немотивованою тривогою, тривалим суб-

фебрилітетом, частими фарингітами і тонзилітами, міалгіями,

головними болями, втратою ваги, гіперплазією щитоподібної за-

лози. Стан пацієнта нормалізується після нічного відпочинку.

Імунологічні зміни: у більшості випадків вони проходять через

З послідовних етапи: 1) на першому етапі спостерігається тим-

часове підвищення показників імунітету (період компенсації з

клінічним благополуччям); 2) відносне рівномірне зниження бі-

льшості показників імунного захисту, хоч більшість з них може

перебувати близько нижньої межі норми або періодично нор-

малізуватися (субкомпенсація, яка клінічно, власне, і проявля-

ється вищепереліченими проявами); 3) період декомпенсації,

коли формується клініко-лабораторна картина синдрому хроніч-

ної втоми;

2. Синдром хронічної втоми - стан з глибшими імунологічними

(стійке зниження більшості показників імунограми) і неврологі-

чними (втомливість і сонливість не проходять після нічного сну)

розладами, рецидивами "млявих" інфекцій (герпесу). При деко-

мпенсації розвивається один з названих вище імунопатологіч-

них синдромів: алергічний, інфекційний, автоімунний тощо. Зна-

чною мірою формування того чи іншого імунопатологічного син-

дрому залежить від генетично зумовлених конституційних

особливостей імунної системи.

Є підстави вважати, що синдром швидкої втоми виникає не лише

на тлі екологічних катастроф, але і як наслідок інших провокацій-

них факторів (захворювань, стресів, нераціонального харчування та

ін.). Проте в несприятливих екологічних умовах він проявляється

набагато частіше. У першу чергу, це стосується дітей та осіб похило-

го віку — тих, у кого регуляція імунних механізмів ще або вже недо-

сконала. Наявність у пацієнта клініко-імунологічних проявів синд-

рому швидкої втоми не є показанням для імунотерапії, оскільки вкрай

нестійка рівновага імунних механізмів може розбалансуватися під

впливом медикаментозного втручання і призвести до зриву адапта-

ції. На цьому етапі доцільними є лише імуноадаптаційні чи імуноре-

абілітаційні заходи.

Зверніть увагу, що синдром хронічної втоми, як правило, супрово-

джується дещо підвищеними чи зниженими (але переважно в межах

норми) показниками, часом з імунорегуляторними розладами; при ін-

фекційному синдромі найчастіше домінують розлади клітинної чи гу-

моральної ланки, або зниження неспецифічної резистентності.

Окрім імунологічного синдрому, діагноз повинен містити дані про

характер ураження імунологічних механізмів (місцевих чи системних),

бажано — з більш конкретним вказанням дефектного механізму:

— лімфоцитарний;

— гуморальний;

— комплементарний;

— інтерфероновий;

— місцевий;

— комбінований.

За перебігом імунодефіцит може бути гострим (до 3 місяців), підго-

стрим (3-6 місяців) або хронічним (більше 6 місяців). Часто виділяють

рецидивуючий перебіг, коли клініко-лабораторні ознаки імунодефіци-

ту повторно формуються раніше, ніж через 6 місяців після успішно

проведеного лікування.

Функціональні класи імунодефіцитів (або ступені імунної недостат-

ності) :

I — лікування проводиться в амбулаторних умовах без листа не-

працездатності. Часто — субклінічний перебіг;

II — лікування проводиться в амбулаторних умовах з листом непра-

цездатності;

III — лікування проводиться в стаціонарних умовах.

Наводимо приклад імунологічного діагнозу:

Набутий імунодефіцит (D84.8), місцевий (недостатність секретор-

ного ІдА), хронічний: інфекційний синдром, субкомпенсований, II ФК.