Застосування антибіотиків пеніцилінової групи, особливо при ре-

цидивному перебізі, не доцільне, оскільки може призвести до утворен-

ня L-форми збудників (наприклад, хламідій) і посилити резистентність

до протимікробних засобів.

Імунотерапія. Для впливу на імунокомплексний запальний процес, як

правило, застосовують протизапальні засоби (теноксикам, мелоксикам,

напроксен, суліндак). Перевагу слід надавати селективним інгібіторам ЦОГ-

2 (Мелоксикам), які меншою мірою подразнюють слизові оболонки.

Глюкокортикоіди призначають при неефективності нестероїдних за-

собів, системних проявах, частих рецидивах. При моноартритах гормони

іноді застосовують місцево (внутріпгньосутлобово або білясуглобово).

При затяжних і хронічних формах додатково призначають препа-

рати амінохінолінового ряду (плаквеніл, делагіл).

Цитостатики застосовують вкрай рідко, лише при наявності систе-

мних поліорганних уражень і швидко прогресуючого перебігу, а також

у разі резистентності до стероїдної терапії. Серед цитостатиків перева-

гу надають циклофосфану, рідше — метотрексату.

Ефективність імуносупресивної терапії та чутливість організму до

медикаментів зростає після проведення інтенсивних детоксикаційних

заходів. Якщо при зниженні чутливості до нестероїдних протизапаль-

них засобів іноді буває достатньо курсу ентеросорбційної терапії, то за

умови призначення цитостатиків необхідно провести гемосорбцію чи

лімфоцитоплазмаферез.

ЕОЗИНОФІЛЬНИЙ СИНДРОМ

Еозинофілія — це збільшення числа еозинофільних лейкоцитів біль-

ше нормальних значень (0,2 Г/л) при проведенні диференційного підра-

хунку лейкоцитів у абсолютних значеннях. Рівень еозинофілів у організмі

є суворо регульований. При певних захворюваннях еозинофіли можуть

селективно накопичуватись у периферичній крові або в певних ткани-

нах організму та зумовлювати складні клінічні і/або лабораторні прояви.

Можна виділити такі причини еозинофіли":

• паразитарні інвазії, особливо тканинні паразити (тріхінельоз, ехі-

нококоз, шистосомоз), рідше — кишкові паразити, тропічна еози-

нофілія (в основному — філяріатоз} тощо;

• алергічні захворювання: бронхіальна астма, кропив'янка, ангіоне-

вротичний набряк, сінна лихоманка, деякі випадки підвищеної чу-

тливості до лікарських препаратів;

• хвороби системи крові: хронічний мієлолейкоз, справжня поліци-

темія, перніціозна анемія, хвороба Ходжкіна, стан після спленек-

томії;

• шкірні захворювання: міхурниця, шкірний лишай, еозинофільний

целюліт (синдром Велля) та інші;

• хвороби легень: синдром Леффлера, легенева інфільтрація з еози-

нофілією (ЛІЕ-синдром);

• саркоідоз;

• інфекційні хвороби: туберкульоз, скарлатина, кір, лімфохоріона-

льний вірус, стафілококова інфекція;

• пухлини всіх типів, особливо при метастазуванні і некрозі пухлини;

• системні васкуліти (синдром Чарджа-Стросса, вузликовий поліар-

теріїт);

• автоімунні хвороби сполучної тканини: системний червоний вов-

чак, ревматоїдний артрит, склеродермія, еозинофільний фасціїт

(синдром Шульмана), еозинофільний міозит;

• хвороби шлунково-кишкового тракту: еозинофільна гастроенте-

ропатія, виразковий коліт;

• хвороби серця: синдром Дресслера, еозинофільний міокардит Кі-

мурі, ендокардит Леффлера;

• опромінення;

• паління;

• деякі отруєння (нікель, свинець);

• адреналова гіперпродукція;

• спадкові хвороби: лімфогістіоцитоз, синдром Джоба, тяжкий вро-

джений імунодефіцит, тромбоцитопенія в поєднанні з відсутніс-

тю променевої кістки;

• недоношеність;

• гіпервітаміноз вітаміну В₁₂ (ціанокобаламіну).

Імунопатогенез. Еозинофілія зустрічається як результат чотирьох

процесів:

1) посилення диференціації попередників клітин і проліферації ео-

зинофілів у кістковому мозку;

2) активації взаємодії між еозинофілами і ендотеліальними клітина-

ми, що веде до збільшення адгезії та міграції еозинофілів;

3) посилення хемокінових зв'язків з еозинофілами;

4) розлади активації та деструкції зрілих еозинофілів.

Клінічні аспекти еозинофіли. При клінічному обстеженні хворих з

еозинофілією виявляються певні скарги.

1. Локальна підвищена чутливість та біль м'язів при натискуванні

та після незначного фізичного навантаження.

2. Повзучі висипки, гранульоми на шкірі.

3. Спазми, болі в животі, блювота, бігунець, іноді з домішками кро-

ві.

4. Болючість при сечовипусканні.