• в оториноларингології — для лікування хронічних гнійних рино-

синуситів і отитів;

• в урології і гінекології — при хламідійних і герпетичних процесах;

• у медицині катастроф і військовій — як засіб екстреної і планової

терапії при радіаційних, хімічних і бактеріологічних ураженнях.

Дещо рідше застосовуються в клінічній практиці /Л-З та ІЛ-6, яким

властивий синергічний вплив на процес кровотворення, у першу чер-

гу — мегакаріоцитарний росток (тромбоцити). Основним показанням

для призначення цих препаратів є тромбоцитопенії при лейкозах. Вплив

ІЛ-3, очевидно, тісно пов'язаний з формуванням глюкокортикоїдної

резистентності.

Застосування рекомбінантного ІЛ-3 в дозі 33 мкг/кг на добу протя-

гом 11-14 днів дає змогу вдвічі збільшити число тромбоцитів, а наступ-

не використання ІЛ-б в дозі ЗО мкг/кг на добу протягом 6-10 днів — ще

удвічі.

Рекомбінантний ІЛ-11 пройшов клінічну стадію апробації як засіб,

що стимулює усі три ростки кровотворення, у першу чергу — тромбо-

цитарний. Основні показання:

• солідні злоякісні пухлини, після хіміо- чи променевої терапії;

• лейкози з тромбоцитопенією.

Стандартна доза — 25-50 мкг/кг/добу протягом 14-21 дня від поча-

тку хіміо- чи променевої терапії. Застосування ІЛ-11 дозволяє уникну-

ти застосування тромбоцитарної суміші у половини опромінених хво-

рих. Серйозні побічні ефекти (синкопе, аритмії) діагностують досить

рідко.

4. Фактор некрозу пухлин (фнп)

У клініці застосовується рекомбінантний α-ФНП (кахектин). Про-

являє синергічний ефект з препаратами α-інтерферону та ІЛ-2. Засто-

сування препарату зумовлює антипроліферативний ефект (стимулює

перетворення великих грануловмісних лімфоцитів у лімфокін-активо-

вані клітини), накопичення нейтрофілів на ендотелії судин пухлини з

подальшим пошкодженням судин і тканини пухлини.

Основними показаннями для застосування ФНП є:

• злоякісні пухлини (меланома, аденокарциноми, рак легенів, яйни-

ків, яєчок, шлунка тощо);

• саркоїдоз;

• лейкоз;

• атопічний дерматит, дерматози, екзема — ФНП частіше застосо-

вується в аплікаційних формах (креми, мазі, порошки).

Препарат застосовується по 15-20 χ 10⁵ ОД/м² — від 1 до 6 курсів.

5. Нейроцитокіни

Як правило, до цієї групи належать речовини, яким одночасно вла-

стиві риси і нейро-, і лімфокінів. Такі медикаменти виявляють широ-

кий діапазон фармакологічного впливу, а в недалекому майбутньому

будуть мати широке терапевтичне застосування.

Гангліїн (тинростим) — новий засіб, який отримують з оптичних

гангліїв кальмара. Йому властиві збалансований стимулювальний вплив

на клітинний імунітет, антитілоутворення, фагоцитоз, реакції гіперчут-

ливості сповільненого типу. Поряд з тим, препарат пригнічує реакцію

гіперчутливості негайного типу, анафілактоїдні реакції. Застосування

гангліїну зумовлює протизапальний, антигістаміновий, анальгетичний і

помірний психостимулювальний вплив.

Накопичено значний матеріал, який дає змогу розглядати деякі син-

тетичні опіоїди, а також фармакологічні індуктори енкефалінів і ендор-

фінів як нову групу імунорегуляторних нейропептидів.

6. Лейкоцитарні екстракти

Застосування лімфокінів розпочиналося з лейкоцитарних екстрак-

тів — продуктів з досить непостійним клінічним ефектом. На сьогодні

чи не єдиним препаратом з цієї групи, який використовується у клініці,

є трансфер-фактор (фактор переносу). Це низькомолекулярний білок,

відомий вже протягом півстоліття, який широко застосовується в меди-

цині. При цьому механізм його дії залишається нез'ясованим. Препарат

використовують при хронічних кандидозах шкіри і слизових, для профі-

лактики і лікування герпетичних інфекцій у дітей з лейкозами. Транс-

фер-фактор збільшує тривалість життя хворих на первинні імунодефіцити.

Одиниця активності препарату відповідає діалізату з 10⁹ лейкоцитів.

Імрег — продукт діалізного лейкоцитарного екстракту, здатний сти-

мулювати Т-лімфоцити. Засіб поки що не знайшов широкого застосу-

вання у клінічній практиці.

НЕСПЕЦИФІЧНІ СИРОВАТКИ ТА ШУНОГЛОБУЛІНИ

На відміну від білкових препаратів, які містять специфічні антитіла

і частіше застосовуються в клініці інфекційних хвороб, неспецифічні

сироватки та імуноглобуліни використовуються з метою загального

впливу на імунну систему. Неспецифічний імуноглобулін діє як препа-

рат замісного типу, а специфічний — взаємодіє з антигенною структу-

рою-мішенню.

Нормальний γ-глобулін — застосовується для попередження реци-

дивних запальних процесів дихальної і сечовивідної систем, частіше у

дітей, а.також при селективних імунодефіцитах з недостатнім синте-

зом імуноглобулінів. Так, при дефіциті IgG₄ препарат вводиться по

300 мг/кг маси кожні 3 тижні протягом 6 місяців.

У нормальному γ-глобуліні містяться антитіла до інфекційних аген-

тів, проти яких раніше проводилися щеплення (кір, краснуха, епідпа-

ротит), чи якими перехворіла більшість донорів до 25-30 років (вітряна

віспа, гепатит А}. Тому він може застосовуватися для профілактики

вказаних захворювань.

Використовується також для гальмування комплемент-опосередко-

ваної лімфоцитотоксичності після переливання тромбоцитарної маси

(наприклад, від HLA-A1 і HLA-B44 донорів — реципієнтам з антитілами

до цих структур).

Препарати імуноглобулінів для внутрішньовенного застосування,

P/IG (сандоглобін, ендоглобін, інтраглобін) — широко застосовують у

практичній охороні здоров'я. Основними показаннями для них є:

• синдроми недостатності антитіл, як вроджені, так і набуті (при

акушерській, хірургічній, онкологічній чи іншій патології);

• СНІД і СНІД-асоційований симптомокомплекс;

• рецидивні інфекції, особливо, дихальних шляхів;

• профілактика резус-конфлікту;

• наявність антифосфоліпідних антитіл у вагітних (наприклад, при

системних захворюваннях сполучної тканини). Введення імуно-

глобуліну в дозі 0,4-0,6 г/кг 1 раз на місяць аж до початку пологів,

попереджує формування некротичних змін у плаценті і перери-

вання вагітності;

• негайна профілактика вірусних захворювань (гепатит А, кір), лі-

кування і профілактика сепсису (у післяопераційному періоді, в

новонароджених тощо);

• ідіопатична тромбоцитопенічна пурпура, автоімунні нейтропенія і

анемія. Препарат застосовується в дозі 1 г/кг 1-4 рази на місяць

під контролем показників гемограми, ефективніший у дітей;

• синдром хронічної втоми, хоча ефективність сумнівна;

• синдром Кавасакі;

• дитяча епілепсія;

• обструктивні захворювання легенів і астма.

При первинних і вторинних імунодефіцитах призначають по 12-20 мл/кг

(до 5 доз протягом 2 тижнів або до досягнення рівня IgG у сироватці

крові 8 г/л). Далі дозу зменшують до 4-16 мл/кг. Для негайної профілак-

тики гепатиту А — по 0,2-0,6 мл/кг, кору — 1 мл/кг, вітряної віспи —

1,5-2,5 мл/кг, сепсису — 8-12 мл/кг. У випадку автоімунних захворю-

вань препарати застосовують по 8 мл/кг протягом 5 днів щоденно, далі

дозу підбирають, враховуючи клініко-імунологічну динаміку.

Розроблений комплексний ліофілізований імуноглобуліновий пре-

парат — КІП, що містить Ig А, Μ і G. Засіб приймається перорально по

300 мг щоденно протягом 5 днів. Як правило, застосовують 3 курси

лікування з інтервалом 2 місяці. Основним показанням є профілактика

і лікування респіраторних інфекцій у часто хворіючих дітей.

Гістаглобулін (гісшаглобін) — комплекс з 0,15 мкг гістаміну гідро-

хлориду і 12 мг γ-глобуліну людської крові, розчинений в 1 мл ізотоні-

чного розчину хлориду натрію. Кількаразове введення препарату зумо-

влює синтез антитіл до гістаміну і зростання гістамінозв'язувальної

активності альбуміну крові.

Показаннями до застосування гістаглобуліну є часто рецидивний

або прогресуючий перебіг алергічного риніту, кон'юнктивіту, ідіопати-

чної кропив'янки. Слід враховувати, що у процесі лікування може за-

гострюватися алергічне захворювання.

Препарат застосовують за схемою 0,1-0,2-0,4-0,8-1,0-1,5-2,0 мл з ін-

тервалом у 2-3 дні підшкірно. Застосування гістаглобуліну у більшості

хворих забезпечує тривалу ремісію, відновлення чутливості до антигіс-

тамінових засобів. Через 1-3 місяці рекомендовано провести повтор-

ний скорочений курс (3 ін'єкції).

Дещо кращий ефект забезпечує гістаглобін-триплекс, який містить

потроєні дози гістаміну і γ-глобуліну, вводиться з інтервалом 4 дні. Пі-

сля його застосування, як правило, не виникає потреба повторного курсу.

ПРЕПАРАТИ ЛІЗОЦИМУ

У клінічній практиці широко застосовують монопрепарати лізоци-

му [лісобакг]. Медикамент застосовують при запальних і ерозивних

процесах різної етіології у порожнині рота і ротогорлі:

• ангіни і хронічні тонзиліти;

• стоматити і глосити, у тому числі — ерозивні;

• парадонтити;

• стани після екстракції зубів, інших стоматологічних втручань;

• для замісної терапії при стійких дефектах місцевого імунітету.

Препарату властивий противірусний, протибактерійний і протиза-

пальний ефекти. При гострих станах лісобакт застосовують по 4-8 таб-

леток на добу до зникнення клінічних проявів хвороби. У випадку ліку-

вання хронічних запальних процесів і при замісній терапії препарат

призначають на тривалий період — протягом 4-12 тижнів.

Комбіновані форми, наприклад з антибітиками (лізоклін) поки що

частіше використовують за кордоном.

ІМУНОСТИМУЛЯТОРИ МІКРОБНОГО І ГРИБКОВОГО

ПОХОДЖЕННЯ ТА ЇХ СИНТЕТИЧНІ АНАЛОГИ

Вплив бактерійних препаратів у чомусь нагадує дію вакцин, проте

на відміну від останніх, він неспецифічний. Якщо застосування вакцин

забезпечує стимуляцію імунних механізмів тільки щодо певного виду

мікроорганізмів, то імуностимулятори сприяють неспецифічному за-

хисту від багатьох типів збудників.

Основні показання для призначення препаратів мікробного похо-

дження такі:

• недостатність антитілоутворення і фагоцитозу при хронічних за-

пальних процесах;

• затяжний перебіг запальних процесів на тлі зниженої реактивності;

• рецидивні запальні процеси з переважним ураженням слизових

органів дихання, травлення, сечовиділення;

• профілактика запальних процесів в осінньо-зимовий період;

• резистентність до засобів етіотропної терапії (антибіотиків, суль-

фаніламідів та інших протибактерійних і противірусних засобів).

Практично незамінними є ці засоби при хронічних і часто рециди-

вних запальних процесах. Повторне застосування анти бактерійних

препаратів не вирішує цієї проблеми, а часто навіть ускладнює перебіг

таких захворювань, скорочує проміжки між рецидивами.

Середовище, яке оточує нас, з часом може стати збіднілим на мік-

рофлору, у зв'язку з проведенням гігієнічних заходів, застосування

антисептичних мийних засобів і детергентів. Ще більше посилює сте-

рильність часте, іноді невиправдане, призначення антибактерійних за-

собів у медицині, ветеринарії та сільському господарстві. Разом з тим

контакт з бактеріями дуже необхідний для організму людини, особли-

во в дитячому віці, для антигенної стимуляції імунної системи. Узго-

джена робота різних ланок імунної системи можливе тільки внаслідок

постійного їх "тренування" при контакті з мікроорганізмами. В умовах

надмірної стерильності довкілля цей процес можна підтримати, вико-

ристовуючи імуностимулятори бактерійного походження. Якщо фор-

мування імунної відповіді сповільнене через хронічні запальні проце-

си, штучне вигодовування в анамнезі, фонові стани (рахіт, діатези, ане-

мії), краще забезпечити контакт з ослабленими збудниками або

спеціальними, певним чином підготовленим антигенним матеріалом.

При цьому фрагменти бактерій повинні бути підготовлені таким чи-

ном, щоб на відміну від вакцин, один препарат міг забезпечити форму-

вання імунітету до якомога найбільшого числа бактерій і вірусів.

Серед препаратів цієї групи умовно можна виділити декілька груп

засобів:

• стимулятори, які містять живі ослаблені (БЦЖ) або вбиті (гонова-

кцина) збудники, а також їх скелетони (структури скелету клі-

тинної стінки) - БЦЖ-CWS, W-CWS, P-CWS;

• білкові фрагменти, пептиди (біостим, імудон, колоптен, крестин,

цикломунін);

• рибосоми (рибомуніл);

• нуклеїнові кислоти (нуклеїнат натрію, нуклевіт);

• ліпополісахариди і полісахариди (продигіозан, пірогенал, сальмо-

зан, лентинан, шизофілан, пахімаран);

• інгібітори мембранозв'язувальних пептидаз, як правило виділені з

грибів (бестанин, амастин, естерастин, ебелактон, арфаменин).

Особливістю цих засобів є значне посилення і подовження трива-

лості ефекту після повторного застосування. Так, після 3-4-тижневого

застосування рибомунілу посилення активності макрофагів і синтезу

антитіл триває 4-6 тижнів. А повторне призначення рибомунілу 1-2

тижневими курсами забезпечує високу активність імунної відповіді

навіть через 4-5 місяців після завершення лікування. Для тривалої ста-

білізації імунного гомеостазу рекомендують застосування препарату

за скороченими схемами протягом 1-2 років.

Пірогенні властивості характерні переважно для засобів першого

покоління (пірогенал, продигіозан), що утруднює їх застосування в ам-

булаторних умовах і неприйнятне для педіатричної практики. Нато-

мість, нові препарати (рибомуніл, IPC 19, імудон) практично позбавле-

ні такого ефекту.

Протягом тривалого часу єдиними бактерійними препаратами, до-

зволеними для застосування в Україні, були гоновакцина, продигіозан і

пірогенал. Дещо пізніше з цією метою почали застосовувати БЦЖ.

Пірогенал (ліпополісахаридна фракція Pseudomonas aeruginosa) зна-

чною мірою імітує в організмі ефект ІЛ-1 і створює температурний

оптимум для впливу ІФН. Препарат передусім стимулює фагоцитоз

(макрофаги, нейтрофіли), дещо слабше — продукцію антитіл. Ці ефек-

ти виявляються вже через 10-12 год після введення препарату і зберіга-

ється протягом 7-10 діб навіть на тлі приймання антибіотиків чи серед-

ніх доз глюкокортикоїдів.

Мінімальною пірогенною дозою (МПД) називають кількість піроге-

налу, введення якого зумовлює підвищення температури на 0,6 °С. Най-

частіше препарат застосовують при хронічних запальних захворюван-

нях сечостатевої системи, гінекологічних і венеричних процесах. Є

повідомлення про ефективність пірогеналу при деяких формах тубер-

кульозу і пухлинах.

Продігіозан — продукт життєдіяльності В. prodigiosum. На відміну

від пірогеналу, продигіозан стимулює кору надниркових залоз і, мож-

ливо, за рахунок цього знижує вираження алергічних реакцій. Вплив

на фагоцитоз і антитілоутворення потужніший, ніж у пірогеналу — він

проявляється навіть на тлі високих доз глюкокортикоїдів (у реципієн-

тів трансплантатів), хіміо- і променевої терапії.

Продигіозан не замінює етіотропної терапії, але, як правило, підви-

щує її ефективність. Він частіше, ніж інші бактерійні імуностимулято-.

ри, зумовлює загострення запального процесу, місцеві і загальні реак-

ції, а тому застосовується в умовах стаціонару.

БЦЖ — жива протитуберкульозна вакцина, яка підвищує резисте-

нтність до інших бактерійних інфекцій і пухлин. Стимулює фагоцитоз,

активність К- і NK-клітин. Для ефективного лікування винятково важ-

ливе значення відіграє попередня сенсибілізація до туберкуліну, яка

проявляється позитивною реакцією на туберкулін. Ін'єкція вакцини

призводить до регресії пухлини, а при введенні в товщу пухлини — до

її "розплавлення". Але при цьому часто спостерігається паралельна сти-

муляція росту вже існуючих метастазів. Для проведення лікування при-

датні не всі штами вакцини. Існують також дані про індукцію препара-

том автоімунних процесів, пришвидшення росту пухлини в окремих

пацієнтів — а тому, очевидно, необхідна розробка методів попередньо-

го індивідуального тестування для прогнозування реакції на БЦЖ.

ВЦЖ-CWS — фракція БЦЖ (так званий скелетон) з більш прогно-

зованим впливом на організм. Застосовується при раці легенів, шлун-

ка, кишок, меланомі, деяких формах лейкемій. Препарат сприяє поси-

ленню активності цитотоксичних лімфоцитів, блокує формування ге-

матогенних метастазів, майже удвічі продовжує тривалість життя

пацієнтів з некурабельними пухлинами.

Поява нових стимуляторів мікробного походження дозволила знач-

но зменшити побічні дії (це забезпечило їх широке застосування у пе-

діатрії), прогнозувати вплив і збільшити тривалість імуностимулюваль-

ного ефекту (до 3-6 місяців після припинення лікування і більше).

Нуклеїнат натрію — натрієва сіль дріжджової РНК. Стимулює не-

специфічні метаболічні процеси в імуноцитах: синтез нуклеїнових ки-

слот, білків, макроергічних сполук. За рахунок цього передусім стиму-

люються неспецифічні фактори резистентності (лізоцим, пропердин,

інтерферони), дещо слабше — гуморальна ланка. Засіб широко засто-

совується при гострих і хронічних запальних процесах органів дихан-

ня, травлення та сечовиділення, особливо в педіатрії. Нуклеїнат натрію

здатний посилювати вплив інших імуностимуляторів при комбіновано-

му їх застосуванні.

Зимозан — полісахарид з оболонок дріжджових клітин з вираже-

ним впливом на лейкопоез, еритропоез і Т-ланку імунної відповіді.

Особливістю препарату є його здатність активувати розщеплення СЗ-

компоненту комплементу на СЗа — прозапальний фактор з протипух-

линного активністю і СЗЬ_Г який активує макрофаги. Зимозан ефектив-

ний в онкохворих, особливо на тлі панцитопенії, зумовленої хіміо —

або променевою терапією.

Лентинан — полісахарид, виділений з їстивного гриба. Потужно

стимулює протибактерійну, противірусну і протипаразитарну резисте-

нтність організму, впливаючи як на гуморальну, так і клітинну ланки

імунної відповіді (активність Т-кілерів і К-клітин). Лентинан продов-

жує тривалість життя хворих з пухлинами, в тому числі некурабельни-

ми, і зменшує розміри пухлини. У нижчих дозах застосовується як

адаптоген у геронтології і спортивній медицині.

Крестин — білок з міцелію грибів бластоміцетів. Препарат з вира-

женим стимулювальним впливом на функцію N К-клітин. Застосову-

ється для лікування хворих на рак молочної залози, шийки матки, шлу-

нка, легенів. Доведено лікувальний вплив при гострих лейкозах.

Бестанін — інгібітор амінопептидази В і лейцинамінопептидази гри-

бкового походження. Унікальний стимулятор, який вибірково активує

Т-хелпери. Бестанін ефективний при лікуванні меланоми, раку шкіри,

стравоходу, шлунка і нелімфоїдних лейкозах. У таких хворих зменшу-

ється потреба в хіміо- і променевій терапії, збільшується тривалість

життя. Проте виявлено погіршання перебізі хвороби при лімфолейко-

зах, особливо Т-клітинних.

Серед перспективних бактерійних імунопептидів слід назвати та-

кож мурабутид (неопірогенал). Цей засіб, стимулюючи природні кіле-

ри і макрофаги, показав ефективність у лікуванні онкохворих і пацієн-

тів із гострою нелімфоцитарною лейкемією.

Біостнм — очищений глікопротеїд з клебсієли, який підвищує опі-

рність організму до збудників запальних процесів дихальних шляхів і

ЛОР-органів. Підвищує протиінфекційну резистентність до лістерій,

клебсієл, ешерихій, протеїв, псевдомонад, стафілококів, вірусів грипу і

Коксакі. Переважно стимулюються гуморальні механізми та активність

макрофагів, збільшується кількість гранулоцитарно-макрофагальних

колоній у кістковому мозку. В клінічних дослідженнях підтверджена

ефективність біостиму при хронічному і рецидивному бронхіті, пухли-

нах легенів, лімфомі Ходжкіна.

Бронхомунал — бактерійний імуностимулятор, що підвищує акти-

вність альвеолярних і перитонеальних макрофагів, синтез антитіл, пе-

редусім — на слизових оболонках. Застосовують при гострих і хроніч-

них ЛОР-інфекціях і запальних захворюваннях дихальних шляхів, осо-

бливо при недостатній ефективності антибактерійних засобів.

Ефективний для профілактики "низхідних" бактерійних уражень бро-

нхів і легенів після гострих вірусних респіраторних захворювань.