9. Вплив ліків на екологію мікроорганізмів:

а) дисбактеріоз;

б) кандидамікоз;

в) резистентність.

10. Вплив медикаментів на основні обмінні процеси в організмі.

11. Побічні реакції та ускладнення:

а) ускладнення при взаємодії ліків в організмі;

б) хіміко-фармакологічна несумісність ліків.

12. Побічні реакції і ускладнення змішаного генезу:

а) токсико-алергічні побічні реакції і ускладнення;

б) токсико-псевдоалергічні побічні реакції.

13. Побічний вплив ліків, обумовлений факторами зовнішнього сере-

довища (харчовим режимом, кліматом, екологією).

Структуру клінічних форм медикаментозної алергії складають шкі-

рні прояви — 70,4 %, гематологічні — 11,4%, вісцеральні — 4,8 %, рес-

піраторні — 3,8 %, гарячка — 6,7 %, медикаментозний анафілактичний

шок - 2,9 %.

Частота розвитку алергічних реакцій на медикаменти залежить від

багатьох чинників, пов'язаних з особливостями самого пацієнта:

• вік: у дітей медикаментозні реакції розвиваються рідше, ніж у

дорослих (цей факт не залежить від попередньої сенсибілізації,

оскільки характерний і для дітей, які багаторазово отримували

медикаменти). В осіб похилого віку ризик розвитку істинних але-

ргічних реакцій на медикаменти теж зменшується;

• стать: у жінок медикаментозна алергія трапляється частіше;

• генетичні фактори: гіперпродукція ІдЕ, гіпопродукція ІдА, слаб-

кість супресорних механізмів;

• загальний стан здоров'я: у пацієнтів з хронічними захворювання-

ми ризик сенсибілізації зростає (розлади обміну речовин, сенси-

білізація до змінених власних тканин, інфекційних агентів та ін.);

• наявність конкретних захворювань: у хворих з акне, піодерміями,

кандидозом частіше виявляються реакції на йодиди, броміди, андро-

гени; рецидивним герпесом — на саліцилати; гематологічними за-

хворюваннями — на барбітурати, препарати миш'яку і золота, салі-

цилати і сульфаніламіди; себореєю і екземою — на сполуки миш'я-

ку і золота, пеніциліни і сульфаніламіди; епідермофітією — на

пеніциліни; інфекційним мононуклеозом, лімфолейкозом і гіперури-

кемії — на ампіцилін. Наявність системного червоного вовчака різ-

ко збільшує частоту розвитку медикаментозної полісенсибілізації;

• атопічний діатез слабко впливає на частоту розвитку медикамен-

тозної алергії загалом, проте збільшує частоту небезпечних для

життя реакцій, в тому числі анафілактичних.

На частоту розвитку медикаментозної алергії впливають також осо-

бливості, пов'язані з самим препаратом:

— індекс сенсибілізації (алергенність) засобу: залежить як від гру-

пи і типу самого препарату, так і від ступеня його очистки. Не

варто також забувати і про якість наповнювачів, формоутворю-

вачів. Саме ці фактори зумовлюють набагато більшу частоту але-

ргічних і псевдоалергічних реакцій на аналогічні медикаменти,

виготовлені у країнах третього світу;

— доза медикаменту при істинних алергічних реакціях відіграє мен-

шу роль, ніж при псевдоалергічних. Проте гемолітична анемія час-

тіше розвивається після введення високих доз пеніциліну (масивне

навантаження ним еритроцитів). Виявлена дозозалежність і для ін-

ших цитопеній, інтерстиційних нефритів і сироваткової хвороби;

— концентрація засобу при місцевому його застосуванні має важ-

ливіше значення для сенсибілізації, ніж його доза;

— спосіб уведення: найбільш небезпечним є інгаляційне застосу-

вання медикаменту; дещо менша частота сенсибілізації виявля-

ється при місцевому його застосуванні, проте вона значно зрос-

тає, якщо шкіра чи слизові оболонки ушкоджені або уражені

запальним процесом. Безпечнішими є підшкірні і внутрішньо-

м'язові ін'єкції, у більшій мірі — внутрішньовенні інфузії. Найрід-

ше сенсибілізацію зумовлює пероральний прийом медикамен-

тів. Різко збільшує ризик розвитку алергії застосування депо-

форм та інтермітуючий спосіб уведення препаратів.

Чимало медикаментів можуть зумовлювати розвиток групових і

перехресних алергічних реакцій. Про такі реакції говорять у тих випа-

дках, коли алергени при сенсибілізаційному (первинному) і розрішую-

чому (вторинному) введенні не ідентичні, але мають спільні хімічні гру-

пи. Останні можуть бути в структурі лікарських засобів первинно (на-

явність аміно-^,,парагрупи" в сульфаніламідів, засобів для місцевої ане-

стезії, деяких аналгетиків), так і виникати внаслідок метаболізму меди-

каментів in vivo (трансформація молекули бромгексину в амброксол,

бакампіциліну — в ампіцилін).

Необхідно враховувати ще й фактор частоти групової сенсибіліза-

ції, який залежить як від груп медикаментів, так і від індивідуальної

реактивності організму. Наприклад, для сульфаніламідів вона колива-

ється від 20 до 90 %. Групові та перехресні реакції слід відрізняти від

полівалентної сенсибілізації, коли при першому ж контакті з лікарсь-

ким засобом може розвинутися небезпечна для життя алергічна реак-

ція. Особлива "підступність" таких реакцій зумовлена можливістю роз-

витку сенсибілізації під впливом побутових чи хімічних речовин, ічфе-