сів. Таким чином визначаються популяції і субпопуляції імуноци-

тів (метод моноклонових AT), АГ, AT і потенційні алергени в сиро-

ватці і тканинах (імуногістохімія);

• імуноферментний (ELISA) — визначення АГ (пряма реакція) чи AT

(непряма) шляхом їх взаємодії, відповідно, з AT чи АГ, міченими

ферментами (пероксидазою чи фосфатазою). Взаємодія ферменту

з певним субстратом-середрвищем змінює його забарвлення, що і

враховується при обліку результату. За допомогою цього методу з

високою точністю можна якісно і кількісно визначати АГ і AT,

інтерлейкіни, інтерферони, імуноглобуліни, потенційні алергени.

Поєднує точність, швидкість і дешевизну. Для постановки деяких

реакцій, наприклад, виявлення AT до ВІЛ, використовують моди-

фікації: "сендвіч"-ЕП5А (утворення пошарового "сендвіча" АТ-АГ-

АТ) і вестерн-блот, який полягає у проведенні методу після попе-

реднього розділення антигенів у гелі електроферезом і перенесен-

ні (блотингу) їх на нерухомий папір.

Певні складності для діагностики становить виявлення неповних АГ —

гаптенів. До них належать низькомолекулярні сполуки — деякі гормо-

ни, ліки, наркотичні засоби, АГ при колагенозах, автоімунних гемоліти-

чних анеміях, інших автоімунних хворобах. Маючи тільки одну АТ-зв'я-

зувальну групу, вони не можуть утворювати АГ-АТ-конгломерати, а тому

не виявляються у стандартних агрегаційних реакціях: 2 гаптени сполу-

чаються з 1 молекулою IgG, 10 гаптенів — з 1 молекулою ІдМ, і на цьому

реакція завершується. Для виявлення гаптени необхідно попередньо фі-

ксувати до високомолекулярних носіїв (реакція Кумбса).

Сучасні імуноферментні (імуноензимні) та імунофлюоресцентні

(моноклонові) методики значною мірою витісняють рутинні діагности-

чні тести, але у практичній медицині останні ще, очевидно, будуть за-

стосовуватися тривалий час.

Деякі імунологічні методики, призначені для виявлення збудників

інфекційних захворювань, з часом будуть витіснятися імуногенетични-

ми та генетичними, зокрема полімеразною та лігазною ланцюговими

реакціями (PCR, LCR). Але поки що, поряд з дуже високою точністю

досліджень, ці методики характеризуються значною дорожнечею і не-

достатньою специфічністю до штамів-мутантів.

3. На сьогодні у клініках та імунологічних лабораторіях світу викорис-

товують значну кількість АГ-АТ-неспецифічних тестів (досліджень,

які не спрямовані для виявлення конкретних збудників, клітин, лі-

ків, речовин чи AT до них). Такі дослідження характеризують робо-

ту імунної системи загалом. В той же час, вони мають різну спрямо-

ваність, діагностичну і прогностичну значущість, визначаються за

різними методиками і модифікаціями. Тому запропоновано набір

уніфікованих методик, розділених на 2 рівні. Це значною мірою до-

помогло розробити загальні критерії діагностики імунопатологічних

станів, отримувати співставлювані результати у різних лабораторі-

ях, проводити масові епідеміологічні обстеження у різних регіонах

(в тому числі, у зонах екологічних катастроф).

До тестів І рівня належить визначення:

• загального числа лейкоцитів;

• абсолютного і відносного вмісту лімфоцитів;

* числа Т- і В-лімфоцитів (деякі автори відносять цей тест до II

рівня);

• фагоцитарної активності лейкоцитів;

• вмісту імуноглобулінів класів А, М, G;

• титру комплементу.

До цих досліджень можна також включити визначення:

• бактерицидної активності сироватки крові.

Важливими параметрами, які просто визначаються і цінні для іму-

нологічного скринінгу онкопроцесів, є:

• визначення числа великих грануловмісних лімфоцитів (за даними

більшості дослідників — NK-клітин);

• тест Говало (малі голоядерні лімфоцити).

Після аналізу зазначених показників і співставлення їх з клініко-

анамностичними даними лікар мусить вирішити необхідність продов-

жити імунологічне обстеження пацієнта або визнати його імунологічно

здоровим (виключити наявність виражених стійких вад функціонуван-

ня імунної системи). Аналіз імунограми І рівня повинен виконуватися

кожним практикуючим лікарем.

До тестів II рівня належить визначення:

• субпопуляцій Т-лімфоцитів (Т-хелперів, Т-супресорів, їх співвід-

ношення);

• числа Т-активних лімфоцитів;

• активності бластної трансформації лімфоцитів на мітогени (обо-

в'язково — з фітогемаглютиніном) і АГ;

• числа В-лімфоцитів, які несуть на поверхні імуноглобуліни різних

класів;

• активності NK-клітин;

• компонентів комплементу;

• вмісту імуноглобуліну Е;

• рівня природних AT (гетерофільних аглютинінів).

Надзвичайно важливим також є визначення:

• співвідношення класів Т-хелперів (Тх1/Тх2) та продукції ними

цитокінів;

• експресії рецепторів до цитокінів, активізаційних маркерів;