СТИМУЛЯТОРИ ТА ІНГІБІТОРИ СИНТЕЗУ ЛІМФОКІНІВ

1. Індуктори та Інгібітори ендогенного Інтерферону

(інтерфероногени, ІФГ)

До ІФГ належить декілька груп медикаментів:

• нестероїдні протизапальні засоби (аспірин, мефенамін, ібупрофен,

ніфлурил, суліндак тощо);

• антиагреганти і периферичні вазодилятатори (курантил, тиклід,

дибазол);

• низькомолекулярні (до 300-400 Д) хімічні сполуки (неовір, цикло-

ферон, аміксин);

• полінуклеотиди (полі-І-полі-Ц);

• деякі вітаміни (С_г В_і2, Е), здебільшого у великих (фармакологіч-

них) дозах.

Основними перевагами індукторів, порівняно з препаратами ІФН,

є висока біодоступність і переносність, значно менша кількість побіч-

них ефектів, відсутність сенсибілізації і синтезу анти-ІФН антитіл.

Про інтенсивність синтезу ІФН після введення препаратів-вазоди-

лятаторів можна дізнатися із додатків. Деякі з них мають швидку, але

короткочасну дію, іншим притаманний тривалий ефект, але після цьо-

го настає рефрактерний період. Так, дипиридамол (курантил) через 1-

2 Доби після одноразового прийому (1-1,5 мг/кг) збільшує синтез ендо-

генного ІФН у 30-35 разів, але після цього починається рефрактерний

до стимуляції період, який може тривати від 1 до 6 діб.

Серед індукторів особливе місце займає аміксин (тілорон) — синте-

зований в Україні низькомолекулярний препарат, який забезпечує син-

тез всіх типів ІФН. Кількість ендогенного ІФН, що виробляється, при

цьому співставлювана з рівнем екзогенного при терапії рекомбінантни-

ми препаратами (інтрон, роферон). Аміксин, крім того, стимулює гумо-

ральний імунітет, відновлюючи співвідношення ІдМ та IgG. У препараті

виявлені також прямий противірусний і радіопротекторний ефекти.

Аміксин застосовують у комплексній терапії вірусних гепатитів (В і

С), простого герпесу, хламідійних і цитомегаловірусних інфекцій, вірус-

них енцефаломієлітів, множинного склерозу, для зменшення імуносу-

пресивного впливу цитостатиків. Препарат призначають по 0,125-0,25 г

на добу протягом 1-2 днів, а потім — по 0,125 г через добу або й рідше.

Поліоксид о ній — полімер етиленпіперазину, який стимулює акти-

вність макрофагів і Т-хелперів-1, можливо, за рахунок посилення син-

тезу ІЛ-2. Результатом такого впливу є триразове наростання кількості

NK-клітин і фагоцитарної активності макрофагів. За рахунок цитокі-

нових механізмів регуляції препарат посилює ефективність коопера-

тивної взаємодії Τ- і В-лімфоцитів, але при цьому не зумовлює мно-

жинних циклів поділу цих клітин, що вигідно відрізняє поліоксидоній

від таких мітогенів, як бактерійні ліпополісахариди і рослинні лектини.

Завдяки цьому поліоксидоній безпечний у лікуванні хворих з лейкоза-

ми і лімфопроліферативними захворюваннями. Призначають по 6 мг

парентерально щоденно або через день — усього 5-20 ін'єкцій на курс.

ПОКАЗНИКИ ПРОДУКЦІЇ ІФН ПІСЛЯ ВНУТРІШНЬООЧЕРЕВИННОГО ВВЕДЕННЯ

ДЕЯКИХ ВАЗОДИЛЯТАТОРІВ

Препарат, мг/мишу	Титр ІФН в сироватці крові, ОД/мл
	через 4 год	через 24 год
Теофілін, 1	40-80	320
Кофеїн, 1	1280	320
Теобромін, 1	40-80	20
Еуфілін, 1	40	256
Трентал, 2	80-160	640
Папаверин, 1	80	80
Дибазол, 0,5	1280	80-160

Неовір — низькомолекулярний індуктор (похідний акридону) з ви-

раженим противірусним та імуномодулювальним ефектом. Концентра-

ція індукованого ендогенного ІФН після введення неовіру стає вища,

ніж після введення препарату екзогенного ІФН і утримується довше.

При його застосуванні пікова концентрація ІФН утримується 10-12 год,

а до вихідних цифр синтез ІФН знижується лише через 46-48 год. Нео-

вір і циклоферон призначають по 1-2 ампули внутрішньом'язово що-

дня протягом 2-3 днів, а далі — з інтервалами 1-7 днів.

Циклоферон — новий індуктор, близький за хімічною структурою

до неовіру. Препарат так само, як і неовір, швидко проникає в усі

внутрішні середовища організму, стимулює синтез ІФН протягом доби

з часу введення, практично позбавлений побічних ефектів.

Як і більшість інших індукторів, циклоферон найчастіше застосову-

ється при інфекційних захворюваннях.

Дещо рідше ці препарати призначають для корекції радіаційних і

онкогенних імунодефіцитів. Повідомляється про ефективність неовіру

і циклоферону при раці молочної залози.

У зв'язку з появою нових потужних індукторів інтерфероногенезу

висловлюється припущення про заміну ними в найближчому часі більш

небезпечних препаратів інтерферону.

2. Індуктори та інгібітори ендогенного Ш-2

Серед потужних індукторів ІЛ-2 передусім варто згадати ізоприно-

зин (див. синтетичні імуностимулятори), антибіотики-фторхінолони

(особливо ципрофлоксацин, ломефлоксацин, флероксацин), деякі мік-

роелементи (селен, літій).

Із засобів, які застосовують у клінічній практиці, синтез ІЛ-2 при-

гнічують цитостатики, азатіоприн, глюкокортикоїди, простагландин Е₂,

дуже високі дози ІФН.

3. Індуктори та Інгібітори ендогенного фактора некрозу пухлин

Найсильнішим стимулятором утворення фактора некрозу пухлин є

бактерійний ендотоксин. У клініці для цього застосовують препарат

мікробного ліпополісахариду, бактерійні стимулятори (продигіозан, пі-

рогенал), а також препарати ІФН, ІЛ-2.

Такі медикаменти, як глюкокортикоїди, циклоспорин А, вітамін D,

ІЛ-6, трентал, пригнічують синтез фактора некрозу пухлин. Останнім

часом ця властивість треяталу широко застосовується в комплексному

лікуванні сепсису.