Трансплантаційна імунологія. Імуногенетика

ОСНОВИ ТРАНСПЛАНТАЦІЙНОЇ ІМУНОЛОГІЇ

Трансплантація органів справедливо вважається одним з найбіль-

ших досягнень не тільки імунології, але і загалом медицини та біології

у XX столітті. З іншого боку, саме трансплантологія започаткувала но-

вий напрямок в імунології — неінфекційної імунології — і протягом

останніх десятиріч дає чи не найбільше можливостей на практиці пе-

ревіряти основні імунологічні припущення. На сьогодні вона дала змо-

гу народитися мільйонам немовлят, продовжити життя тисячам безна-

дійно хворих людей.

Сучасна медицина пересадження органів і тканин починається з

відкриття Ландштейнером і Янським груп крові майже століття тому. А

існування головного комплексу сумісності тканин (системи HLA) впер-

ше виявили ще у 1936 р. Горер і Шел. Першою у світі успішно викона-

ною трансплантацією органа було пересадження нирки, проведене

Юрієм Вороним у 1935 р. в Харкові. З того часу розроблені хірургічні

методики, які дозволяють трансплантувати більшість тканин і органів

людського організму.

Згідно з даними Національного інституту здоров'я США, станом на

1990 Р. Більше 18 тис. Американців потребували тансплантації органів

або тканин. А ось статистика Міжнародної групи з трансплантації сер-

ця і легенів, яка почала функціонувати у 1983 р:

— з 1983 по 1995 pp. у світі проведено більше 29 тис. кардіотранс-

плантацій. Протягом 1 року після операції виживало 78 % пацієнтів,

протягом 5 років — 67 %, протягом 10-53 %;

— протягом того ж періоду виконано 1212 тансплантацій комплексу

"серце-легені". Протягом І року після операції виживало 59 % паці-

єнтів, протягом 5 років — 42 %;

— з 1983 по 1995 pp. у світі проведено більше 2800 пульмотранспланта-

цій. Протягом 1 року після операції виживало 67 % пацієнтів, протя-

гом 2 років — 59 %.

Але незважаючи на зростаючу частоту трансплантацій у світі, лише

у США в 1987 році близько 158 тис. пацієнтів мали термінальну нирко-

ву недостатність і потребували ренотрансплантації. З кожним роком

зростає перелік захворювань, при яких пересаджують кістковий мозок

і, відповідно, кількість пацієнтів, які потребують мієлотрансплантації.

Але найсуттєвішим моментом ало- і ксенотранслантації пересаджен-

ня є подолання несумісності тканин, обумовленої взаємодією генетич-

но чужих клітин. Залежно від ступеня генетичної спорідненості органі-

зму, який віддає орган чи тканину (донора), і приймаючого (реципієн-

та) виділяють такі типи трансплантатів:

— автотрансплантат (автографт) — пересаджувана тканина чи ор-

ган, за умови, коли донор і реципієнт — одна і та ж особа;

— синтрансплантат або ізотрансплантат (синграфт) — донор і реци-

пієнт є однояйцевими близнюками або тваринами однієї (інбредної)

лінії;

— алотрансплантат або гомотрансплантат (алографт) — донор і ре-

ципієнт належать до одного виду;

— ксенотрансплантат або гетеротрансплантації (гетерографт) — до-

нор і реципієнт є представниками різних видів.

ХВОРОБИ, У ЛІКУВАННІ ЯКИХ ЗАСТОСОВУЮТЬ МІЄЛОТРАНСПЛАНТАЦІЮ (за R. Hyde,

1995)

Генетичні захворювання	Набуті патології, в тому числі неоплазії
1	2
Серпоподібноклітинна анемія Велика таласемія Синдром Віскота-Олдріча Синдром Чедіака-Хігаші Атаксія-телеангіектазія (Луї-Барр) Важкий комбінований імунодефіцит	Гостра променева хвороба Гострий лімфобластний лейкоз Гострий мієлобластний лейкоз Хронічний мієлобластний лейкоз Лімфома Мієлома
Хронічний гранулематоз Кадидоз шкіри і слизових оболонок Хвороба Фанконі Хвороба Гаучера	Солідний рак: - легенів -яйників - яєчок - молочної залози

Авто- і синтрансплантат приживають на місці пересадження і мо-

жуть функціонувати невизначено тривалий час, не відторгуючись. У

першому випадку це обумовлено повною генетичною, а отже, й анти-

генною тотожністю. У другому (синтрансплантат) — приживлення за-

безпечується наявністю толерантності, обумовленої спільністю крово-

обігу між плодами у внутрішньоутробному періоді.

Ало— і більшою мірою ксенотанс плантація призводять до реакції

відторгнення трансплантата, яку можна попередити чи усунути за до-

помогою імуносупресивної терапії.

Подовжити тривалість функціонування трансплантата можна дво-

ма шляхами — передтрансплантаційною селекцією і післятранспланта-

ційною імуносупресією.

Селекцією у трансплантації називається відбір максимально подіб-

ної в антигенному плані пари "донор-реципієнт". Оскільки імунна від-

повідь спрямована проти антигенів донора, то у нього повинна бути

якнайменша кількість таких антигенів гістосумісності, яких немає у

реципієнта.

Антигени гістосумісності або трансплантаційні антигени — це

специфічні білкові комплекси на поверхні клітин органа, які визнача-

ють його видові та індивідуальні особливості і відповідають за суміс-

ність чи несумісність тканин. Найважливішими такими антигенами є:

— антигени, які є продуктами генів головного комплексу гістосумі-

сності (МНС) і в людей об'єднані під назвою людських лейкоци-

тарних антигенів (HLA), хоч представлені на всіх клітинах люд-

ського організму, а не лише на лейкоцитах;

— еритроцитарні антигени, у першу чергу А і В (АВО-системи). їх

сумісність у донора і реципієнта обов'язкова. Гемотрансфузія —

це найпростіший і найчастіший варіант трансплантації тканини.

Підбір донора і реципієнта на сумісність проводиться за антиге-

нами АВО-системи і резус-фактором (CDE-антигени);

— малі антигени гістосумісності, наприклад ті, що кодуються гена-

ми Y-хромосоми. їх несумісність, проте, досить рідко призводить

до відторгнення трансплантата.

Потенційний реципієнт повинен бути обстежений клінічно (наяв-

ність незворотних змін у життєво важливих органах, які ведуть до кри-

тичного зниження їх функції), гематологічно та імунологічно. Обов'яз-

ковим є антигенне типування HLA-сироватками, об'єднаними у станда-

ртні комерційні набори (панелі). Продуцентами HLA-сироваток є

багатодітні матері, сенсибілізовані антигенами чоловіка через плід. Су-

марна інформація про реципієнтів у Західній Європі і Північній Аме-

риці потрапляє у так звані "комп'ютерні листи очікування". Після по-

яви потенційного донора (найчастіше це — жертви нещасних випад-

ків) і їх HLA-типування інформація передається комп'ютерними

мережами у центральний банк даних. Тут відбувається автоматичний

пошук оптимальної пари "донор-реципієнт" з урахуванням як HLA-cy-

місності, так і терміновості пересадження, обумовленого клінічною тя-

жкістю стану реципієнта.

СТРУКТУРА МНС І ГЕНИ СУМІСНОСТІ ТКАНИН

У людини HLA розміщений на короткому плечі 6-ї хромосоми (у

мишей, з яких починалося вивчення антигенів, — у 17-й). Теоретично

існує досить значна кількість можливих комбінацій генів у HLA. Виді-

ляють 7 груп HLA-молекул, які синтезуються у відповідних генетичних

кластерах (локусах):

1. HLA-A, HLA-B і HLA-C молекули, закодовані в А, В і С локусах

комплексу.