Глава 19. Представництво і довіреність

дієздатність, тобто досягла вісімнадцяти років (повноліття) чи пере­буває у зареєстрованому шлюбі до досягнення повноліття (ст. 34 ЦК України). Разом з цим не може бути представником фізична особа, над якою встановлена опіка, піклування. Представником також мо­же бути і фізична особа, яка ще не досягла вісімнадцяти років, але якій надана повна цивільна дієздатність, наприклад, особи, що до-сягли шістнадцяти років і працюють за трудовим договором чи за­писані матір'ю або батьком дитини, або бажають здійснювати під­приємницьку діяльність (ст. 35 ЦК України).

Юридичні особи мають право виконувати функції представника у будь-яких випадках, якщо це не суперечить їхній правоздатності, визначеній законом та їх установчими документами. Так, наприк­лад, не може бути представником при вчиненні правочинів з купів-лі-продажу нерухомості банк або торговець цінними паперами, оскільки закон не дає їм права займатися представницькою діяль­ністю у вказаній сфері. Здійснення фізичними та юридичними осо­бами представництва з окремих видів діяльності, які вимагають на­явності відповідних ліцензій, можливе лише після одержання такої ліцензії. Наприклад, не можуть здійснювати представницькі дії за договором доручення щодо укладення угод з цінними паперами юридичні особи, які не мають відповідних ліцензій на здійснення такого виду діяльності (ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»¹, статті 26-27 Закону Укра­їни «Про цінні папери і фондову біржу»)².

Від представництва треба відрізняти осіб, діяльність яких зовніш­ньо схожа на представництво. Так, не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені (наприклад, комісіонер, який за дорученням комітента за винагороду вчиняє один чи кілька правочинів від свого імені за рахунок комітента, або управитель, який за договором управління майном отримує від установника майно в управління та здійснює від свого імені управління цим майном в ін­тересах установника управління або вказаного ним вигодонабувача). Також не є представником особа, уповноважена на ведення перегово­рів щодо можливих у майбутньому правочинів, оскільки її дії лише сприяють вчиненню правочину, тобто носять допоміжний характер, і не пов'язують сторони між собою юридичними обов'язками (ст. 237 ЦК України), або рукоприкладач, який підписує текст правочину за Дорученням фізичної особи, яка внаслідок хвороби або фізичної вади не може підписатися власноручно (ст. 207 ЦК України).

Офіційний вісник України. — 2000. — № 27. — Ст. 1109. ВВР. — 1991. — № 38. — Ст. 508.

244

245

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 19. Представництво і довіреність

Третьою особою, з якою представник від імені особи, яку він представляє, вчиняє правочин, може бути будь-який учасник ци­вільних відносин (ст. 2 ЦК України), який має потрібну для вчинен­ня правочину цивільну дієздатність (правоздатність).

Представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати свої повноваження частково або повністю іншій особі, якщо це передбачено законом або договором між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони ін­тересів особи, яку він представляє (ст. 240 ЦК України). Однак представник, який передав свої повноваження іншій особі, зобов'я­заний повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноважен­ня (замісника). Невиконання цього обов'язку накладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні.

Правовідносини з представництва за змістом поділяються на внутрішні та зовнішні.

До внутрішніх правовідносин належать правовідносини між представником та особою, яку представляють, тобто правовідноси­ни, що безпосередньо призводять до представницької діяльності. Як правило, вони визначаються договором доручення. Однак внут­рішні правовідносини у представництві не ведуть до зовнішнього ефекту, який виявляється у діях представника щодо третіх осіб, а саме: у вчиненні представником на підставі наданих йому повнова­жень правочинів від імені особи, яку представляють, з третіми осо­бами.

До зовнішніх правовідносин у представництві належать право­відносини між представником та третьою особою. Правовідноси­ни, що складаються між особою, яку представляють, та третьою особою, є представницькими, оскільки у межах цих правовідно­син права й обов'язки за правочином, вчиненим представником і третьою особою, безпосередньо виникають в особи, яку представ­ляють.

Для здійснення представництва представнику потрібні відповід­ні повноваження, наявність яких є необхідною умовою для встанов­лення зовнішніх правовідносин представництва між представником та третьою особою. Повноваження представника виражаються у праві останнього виступати від імені особи, яку він представляє. Для вчинення представником відповідних правочинів він повинен мати необхідний обсяг повноважень, оскільки інакше вчинений ним правочин буде вважатися таким, що не був вчинений. Розгля-

246

даючи повноваження представника, слід зазначити, що в науці ци­вільного права колишнього СРСР не склалося єдиного погляду на їх юридичну природу. Деякі автори, наприклад, О. С. Іоффе, вважали, що повноваження представника у представництві є юридичним фа­ктом, який визначає межі приєднання до правоздатності особи, яку представляють, дієздатності представника¹, інші автори розглядали повноваження з представництва як суб'єктивне право, якому не про­тистоїть будь-який обов'язок інших осіб², чи вважали, що повнова­женню представника протистоїть лише обов'язок особи, яку предста­вляють, прийняти на себе усі юридичні наслідки дій представника³, або визначали повноваження як міру можливої поведінки представ­ника щодо третіх осіб⁴. Отже, це питання в науці цивільного права ще й зараз є дискусійним. Вважається, що найбільш правильною є позиція авторів⁵, які розглядають повноваження як особливе право особи, якому, на відміну від суб'єктивного права, не відповідає конк­ретний обов'язок особи, яку представляють, або третьої особи. Зазна­чене право може бути одночасно й обов'язком представника, наприк­лад, у випадку здійснення ним представницьких функцій у порядку виконання посадових обов'язків.

Закон містить окремі обмеження щодо правочинів, які можуть бути вчинені представником (ст. 238 ЦК України). Так, представ­ник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Закон до­пускає представництво при здійсненні будь-яких правочинів, за винятком тих, що за своїм змістом можуть бути укладені лише особисто тією особою, яку він представляє. До останніх належать заповіт, довіреність та довічне утримання. Не можуть бути укладе­ні фізичними особами через представника трудовий договір, а та­кож такі акти цивільного стану, як укладення шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення (удочеріння) та інші, що мають виключно

особистий характер.

Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представ-

¹ Иоффе О. С. Советское гражданское право. — М.: Юрид. лит., 1967. — С. 201-203.

² Советское гражданское право / Отв. ред. В. А. Рясенцев. — М.: Юрид. лит., 1975.

— Т. 1. — С. 228.

³ Грибанов В. П., Корнєев С. М. Советское гражданское право. — М., 1979. — Т. 1.

— С 207.

⁴ Гражданское право: Учебник: Издание второе, переработанное и дополненное / Отв. ред. А. П. Сергеев, Ю. К. Толстрй. — М.: Проспект, 1997. — Т. 1. — С. 257.

⁵ Советское гражданское право / Отв. ред. В. А. Рясенцев. — М.: Юрид. лит., 1975.

— Т. 1. — С. 230.

247

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ