Глава 27. Інші речові права

§ 3. Сервітути

Сервітут — зегуНиз — у перекладі з латинської мови означає «рабство речі». Римське право передбачало два види сервітутів — реальні (земельні) та особисті (узуфрукт, узус і хабітаціо). Реальні (земельні) сервітути встановлювалися на користь відповідної земе­льної ділянки (пануючої) з метою задоволення потреб її власника за рахунок сусідньої земельної ділянки (службової). Реальні (земель­ні) сервітути були різних видів: право проходу, проїзду, прогону ху­доби. Що стосується особистих сервітутів, то вони встановлювалися на користь певної особи (право проживання), а їх об'єктом могла бу­ти будь-яка річ, не лише земельна ділянка¹.

У ЦК України зазначається, що земельний сервітут, тобто право обмеженого користування чужим майном, може бути встановлений щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів або іншого не­рухомого майна для задоволення потреб, які не можуть бути задово­лені іншим способом (п. 1 ст. 401). На відміну від земельного, особи­стий сервітут згідно з положеннями ЦК України може належати не власникові сусідньої ділянки, а певній особі (п. 2 ст. 401).

Сервітути можуть бути встановлені законом, договором або рішен­ням суду. Тобто підстави виникнення земельного та особистого сер­вітутів є однаковими. Виняток стосується лише вимог щодо форми договору. Так, договір про встановлення земельного сервітуту під­лягає державній реєстрації (ст. 402 ЦК України). Спільним для обох видів сервітутів є зміст. Згідно зі ст. 403 ЦК України зміст сер­вітуту (земельного та особистого) складають такі правомочності його суб'єктів:

1. особа може користуватися чужим майном лише у межах, ви­ значених сервітутом;

2. сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встанов­ лений, права володіння, користування та розпорядження цим май­ ном;

3. сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений;

4. сервітут не підлягає відчуженню;

5. суб'єкт сервітуту зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані власникові земельної ділянки або іншого нерухомого майна.

У ЦК України земельному сервітуту присвячено значно більше поло­жень, ніж особистому сервітуту. У ст. 404 цього Кодексу визначаються види земельного сервітуту, вказується, що він може полягати у можли­вості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання

¹ Пїдопригора О. А. Основи римського приватного права. — К., 1995.

352

та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, за­безпечення водопостачання, меліорації тощо. Строк встановлення сервітуту може бути визначений або не визначений.

Земельний сервітут може встановлюватися щодо іншого виду не­рухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Більш детально земельний сервітут регламентується в Земельно­му кодексі України: йому присвячена глава 16, яка об'єднує п'ять статей.

Щодо особистих сервітутів, то слід зазначити, що в новому ЦК України вони обмежені лише одним видом, який у римському праві визначався як хабітаціо — право проживання.

У ст. 405 ЦК України передбачено, зокрема, право членів сім'ї власника помешкання на користування цим помешканням. Вказані особи, які проживають разом із власником, мають право на корис­тування цим помешканням відповідно до закону. Припинення цьо­го права відбувається у разі відсутності його суб'єкта без поважних причин понад один рік.

Безумовно, дана стаття залишає відкритими деякі питання. По-перше, хто належить до членів сім'ї? У законодавстві України по-різному визначається поняття сім'ї і її членів за Сімейним та Жит­ловим кодексами. По-друге, не зрозуміло, коли і виходячи з яких підстав виникає право проживання — на підставі прямої вказівки закону чи договору з власником.

Такою є система сервітутів, представлена у новому ЦК України.