Глава 4. Порівняльне цивільне право зарубіжних країн

ку. Загалом у країнах Західної Європи поширений явочно-норма­тивний порядок виникнення суб'єктів господарської діяльності¹.

У країнах ЄС реєструються, як правило, товариства, які об'єдну­ють капітал. Об'єднання осіб не підлягають реєстрації. Наприклад, у ФРН товариства, які об'єднують осіб (тобто засновані на участі осо­би, а не лише капіталів), не підлягають реєстрації в торговому реєстрі.

Згідно з Типовим законом про комерційну корпорацію США установчі документи названого виду бізнесової організації мають бути зареєстровані секретарем штату. Документи, що подаються для реєстрації, повинні бути підписані головою ради директорів на­ціональної або іноземної корпорації, її президентом або іншою поса­довою особою, або засновником корпорації (уповноваженим пред­ставником). У разі відмови зареєструвати документ секретар штату повинен його повернути до національної або іноземної корпорації чи представнику в 5-денний строк з часу отримання документа у су­проводі стислого письмового пояснення причин відмови.

§ 2. Право власності та речові права

Право власності і пов'язані з ним речові права є одним із цент­ральних інститутів будь-якої національної системи права.

Визначене законодавством коло речових прав не однакове в різ­них системах національного права, але в усіх містяться повноважен­ня осіб на речі, які належать як об'єкт власності іншим суб'єктам. Отже, речові права містять окремі правомочності суб'єктів, які не є власниками, водночас не позбавляючи власників відповідних прав.

Важливе значення мають також питання, пов'язані з моментом переходу права власності на річ та ризику випадкової загибелі речі. Колізії виникають внаслідок того, що в цивільному праві різних країн неоднозначно визнається момент переходу ризику. У цивіль­них кодексах Голландії, Швейцарії ризик випадкової загибелі речі переходить до покупця в момент укладення контракту. При цьому право власності на проданий товар може до покупця не переходити. Згідно із законодавством Великої Британії, Франції, Німеччини мо­мент переходу права власності збігається з моментом переходу ри­зику випадкової загибелі речі.

Питання виникнення права власності на рухомі речі відповідно до шведського права пов'язується з передачею речі. В особи, яка при­дбала рухому річ, згідно з договором купівлі-продажу не виникає право власності навіть тоді, коли оплачено цю річ. Звідси ризик ви­падкової загибелі речі переходить до покупця після передачі йому

46

Гражданское и торговое право капиталистических государств / Под ред. Е. В. Ва­сильєва. — М., 1993. — С. 83-84.

¹ Мамутов В. К., Чувпило О. О. Господарче право зарубіжних країн. — К.: Ділова Україна, 1996. — С. 61—63.

47

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Глава 4. Порівняльне цивільне право зарубіжних країн

гіНауі-^-:,1|-;-~. ІЩІИІГ'ІІ»! ■!! її ИГі ІІИИІИІИІИІіЧГН ' | ІІМІІІІІІИІІ ІШІГГіИІИЧШІІ—ііі

речі, якщо інше не обумовлене договором. Питання переходу ризи­ку регулюється Законом про продаж товару і має назву «ризик ціни*. Зокрема, § 17 Закону про продаж товару визначає, за яких обставин покупець повинен виплатити повну вартість за товар, не­залежно від того, чи товар випадково загинув, чи пошкоджений. Шведське законодавство пов'язує перехід ризику з доставкою. Пе­редача товару покупцю кваліфікується як доставка. У разі відсутно­сті погодження між сторонами час і спосіб доставки визначають, ке­руючись законодавством. Як правило, у разі недосягнення згоди сторонами передача товару здійснюється за місцем проживання продавця або місцезнаходженням його торговельного підприємства. Виникнення права власності на річ у законодавстві Російської Федерації пов'язується з моментом передачі речі. Ризик випадко­вої загибелі речі переходить до набувача водночас із виникненням у нього права власності. Наприклад, ст. 223 ЦК Російської Федера­ції передбачає таке положення: «Право власності у набувача речі за договором виникає з моменту її передачі, якщо інше не передба­чено законом або договором. У випадку, коли відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації, якщо інше не встановлено законом».