- •За загальною редакцією
- •§ 1. Поняття цивільного права як галузі права
- •Глава 1. Поняття цивільного права
- •§ 2. Предмет цивільного права
- •§ 3. Метод цивільно-правового регулювання
- •Глава 1. Поняття цивільного права
- •§ 4 Відмежування цивільного права від суміжних галузей права
- •Глава 1. Поняття цивільного права
- •Глава 1. Поняття цивільного права
- •§ 5. Принципи цивільного права
- •Глава 1. Поняття цивільного права
- •§ 6. Функції цивільного права
- •§ 7. Система цивільного права
- •Рекомендована література:
- •Глава 2 Загальна характеристика цивільного законодавства
- •§ 1. Поняття та структура цивільного законодавства
- •Глава 2. Загальна характеристика цивільного законодавства
- •Глава 2. Загальна характеристика цивільного законодавства
- •§ 2. Дія цивільного законодавства у часі, просторі і за колом осіб
- •Глава 2. Загальна характеристика цивільного законодавства
- •§ 3. Застосування цивільного законодавства за аналогією
- •§ 4. Роль судової практики в удосконаленні, тлумаченні та застосуванні цивільного законодавства
- •Глава 2. Загальна характеристика цивільного законодавства
- •Глава 3. Основні риси цивільного права зарубіжних країн
- •§ 1. Основні цивільно-правові системи сучасності Поняття цивільно-правової системи
- •Глава 3. Основні риси цивільного права зарубіжних країн
- •§ 2. Романо-германська (континентальна) система Загальна характеристика
- •Глава 3. Основні риси цивільного права зарубіжних країн
- •Глава 3. Основні риси цивільного права зарубіжних країн
- •Глава 3. Основні риси цивільного права зарубіжних країн
- •§ 3. Англо-американська система Загальна характеристика
- •Глава 3. Основні риси цивільного права зарубіжних країн
- •Глава 3. Основні риси цивільного права зарубіжних країн
- •Глава 3. Основні риси цивільного права зарубіжних країн
- •§ 4. Загальна характеристика інших цивільно-правових систем
- •Глава 4. Порівняльне цивільне право зарубіжних країн
- •Рекомендована література:
- •Глава 4
- •§ 1. Суб'єкти цивільних правовідносин у цивільному праві зарубіжних країн
- •Глава 4. Порівняльне цивільне право зарубіжних країн
- •Глава 4. Порівняльне цивільне право зарубіжних країн
- •§ 2. Право власності та речові права
- •Глава 4. Порівняльне цивільне право зарубіжних країн
- •§ 3. Договірне (контрактне) право
- •Глава 5. Цивільне право як наука і навчальна дисципліна
- •Глава 5 Цивільне право як наука і навчальна дисципліна
- •§ 1. Поняття та предмет науки цивільного права
- •Глава 5. Цивільне право як наука і навчальна дисципліна
- •§ 2. Методи дослідження науки цивільного права
- •§ 3. Наука -цивільного права та інші юридичні науки
- •Глава 5. Цивільне право як наука і навчальна дисципліна
- •Глава 5. Цивільне право як наука і навчальна дисципліна
- •§ 4. Цивільне право як навчальна дисципліна
- •Глава 5. Цивільне право як наука і навчальна дисципліна
- •Глава 5. Цивільне право як наука і навчальна дисципліна
- •Рекомендована література:
- •Глава 6 Поняття і особливості цивільного правовідношення
- •§ 1. Поняття цивільного правовідношення
- •Глава 6. Поняття і особливості цивільного правовідношення
- •§ 2. Особливості цивільних правовідносин
- •§ 3. Елементи цивільного правовідношення
- •Глава 6. Поняття і особливості цивільного правовідношення
- •Глава 6. Поняття і особливості цивільного правовідношення
- •Глава 6. Поняття і особливості цивільного правовідношення
- •Глава 7. Здійснення цивільних прав
- •Рекомендована література:
- •Глава 7 Здійснення цивільних прав
- •Глава 7. Здійснення цивільних прав
- •Глава 8. Захист цивільних прав
- •Рекомендована література:
- •Глава 8 Захист цивільних прав
- •Глава 8. Захист цивільних прав
- •Глава 8. Захист цивільних прав
- •Глава 8. Захист цивільних прав
- •Глава 9. Відповідальність у цивільному праві
- •Рекомендована література:
- •Глава 9 Відповідальність у цивільному праві
- •§ 1. Поняття цивільно-правової відповідальності
- •Глава 9. Відповідальність у цивільному праві
- •Глава 9. Відповідальність у цивільному праві
- •Глава 9. Відповідальність у цивільному праві
- •§ 2. Форми і види цивільно-правової відповідальності
- •Глава 9. Відповідальність у цивільному праві
- •Глава 9. Відповідальність у цивільному праві
- •Глава 9. Відповідальність у цивільному праві
- •Глава 9. Відповідальність у цивільному праві
- •Глава 9. Відповідальність у цивільному праві
- •Глава 9. Відповідальність у цивільному праві
- •Глава 9. Відповідальність у цивільному праві
- •§ 4. Підстави звільнення від відповідальності
- •Глава 9. Відповідальність у цивільному праві
- •Глава 9. Відповідальність у цивільному праві
- •Глава 10. Об'єкти цивільних прав
- •Глава 10 Об'єкти цивільних прав
- •§ 1. Поняття об'єктів цивільних прав
- •Глава 10. Об'єкти цивільних прав
- •§ 2. Речі як об'єкти цивільних прав. Майно
- •Глава 10. Об'єкти цивільних прав
- •§ 3. Гроші, валютні цінності та цінні папери як об'єкти цивільних прав
- •Глава 10. Об'єкти цивільних прав
- •Глава 10. Об'єкти цивільних прав
- •§ 4. Дії, послуги та зобов'язальні вимоги як об'єкти цивільних прав
- •§ 5. Нематеріальні блага як об'єкт цивільних прав
- •Глава 11. Фізичні особи як суб'єкти цивільного права
- •Глава 11 Фізичні особи як суб'єкти цивільного права
- •§ 1. Правоздатність і дієздатність фізичної особи
- •Глава 11. Фізичні особи як суб'єкти цивільного права
- •Глава 11. Фізичні особи як суб'єкти цивільного права
- •Глава 11. Фізичні особи як суб'єкти цивільного права
- •Глава 11. Фізичні особи як суб'єкти цивільного права
- •§ 2. Місце проживання фізичної особи
- •§ 3. Безвісна відсутність. Визнання особи померлою
- •Глава 11. Фізичні особи як суб'єкти цивільного права
- •§ 4. Опіка та піклування
- •Глава 11. Фізичні особи як суб'єкти цивільного права
- •Глава 11. Фізичні особи як суб'єкти цивільного права
- •Глава 11. Фізичні особи як суб'єкти цивільного права
- •Глава 12. Фізична особа як суб'єкт підприємницької діяльності
- •Глава 12 Фізична особа як суб'єкт підприємницької діяльності
- •Глава 12. Фізична особа як суб'єкт підприємницької діяльності
- •Глава 12. Фізична особа як суб'єкт підприємницької діяльності
- •Рекомендована література:
- •Глава 13 Особисті немайнові права
- •§ 1. Поняття особистого немайнового права
- •Глава 13. Особисті немайнові права
- •Глава 13. Особисті немайнові права
- •§ 2. Види особистих немаинових прав
- •Глава 13. Особисті немайнові права
- •§ 3. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи
- •Глава 13. Особисті немайнові права
- •Глава 13. Особисті немайнові права
- •Глава 13. Особисті немайнові права
- •Глава 13. Особисті немайнові права
- •§ 4. Особливості особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи
- •Глава 13. Особисті немайнові права
- •Глава 13. Особисті немайнові права
- •Глава 13. Особисті немайнові права
- •Глава 13. Особисті немайнові права
- •§ 5. Захист особистих немайнових прав
- •Глава 13. Особисті немайнові права
- •Глава 14. Юридичні особи
- •Глава 14 Юридичні особи
- •Глава 14. Юридичні особи
- •Глава 14. Юридичні особи
- •§ 2. Види юридичних осіб
- •Глава 14. Юридичні особи
- •Глава 14. Юридичні особи
- •§ 3. Правоздатність та дієздатність юридичної особи Правоздатність юридичної особи
- •Глава 14. Юридичні особи
- •§ 4. Державна реєстрація юридичної особи
- •Глава 14. Юридичні особи
- •Глава 14. Юридичні особи
- •§ 5. Філії та представництва юридичних осіб
- •§ 6. Порядок припинення юридичної особи
- •Глава 14. Юридичні особи
- •Глава 14. Юридичні особи
- •Глава 15. Підприємницькі товариства
- •Глава 15 Підприємницькі товариства
- •§ 1. Поняття підприємницьких товариств
- •§ 2. Поняття та види господарських товариств
- •Глава 15. Підприємницькі товариства
- •Глава 15. Підприємницькі товариства
- •Глава 15. Підприємницькі товариства
- •Глава 15. Підприємницькі товариства
- •Глава 15. Підприємницькі товариства
- •Глава 15. Підприємницькі товариства
- •Глава 15. Підприємницькі товариства
- •Глава 15. Підприємницькі товариства
- •Глава 15. Підприємницькі товариства
- •Глава 15. Підприємницькі товариства
- •Глава 15. Підприємницькі товариства
- •Глава 16. Держава і територіальні громади ...
- •Глава 16
- •§ 1. Поняття та ознаки держави і територіальних громад як суб'єктів цивільних правовідносин
- •Глава 16. Держава і територіальні громади ...
- •Глава 16. Держава і територіальні громади ...
- •§ 2. Участь держави і територіальних громад у цивільних правовідносинах та її правові форми
- •Глава 16. Держава і територіальні громади ...
- •Глава 16. Держава і територіальні громади ...
- •Глава 17. Підстави виникнення, зміни та припинення ...
- •Глава 17
- •§ 1. Поняття підстави виникнення, . Зміни та припинення цивільних правовідносин
- •§ 2. Поняття юридичного факту
- •Глава 17. Підстави виникнення, зміни та припинення ...
- •§ 3. Класифікація юридичних фактів
- •Глава 17. Підстави виникнення, зміни та припинення ...
- •Глава 18. Правочини
- •Рекомендована література:
- •Глава 18 Правочини
- •§ 1. Поняття правочину
- •Глава 18. Правочини
- •§ 2. Види правочинів
- •Глава 18. Правочини
- •Глава 18. Правочини
- •§ 3. Умови дійсності правочинів
- •Глава 18. Правочини
- •Глава 18. Правочини
- •Глава 18. Правочини
- •§ 4. Державна реєстрація правочину
- •§ 5. Правові наслідки недодержання сторонами вимог закону при вчиненні правочину
- •Глава 18. Правочини
- •Глава 18. Правочини
- •§ 6. Наслідки недійсності правочину
- •Рекомендована література:
- •§ 1. Представництво
- •Глава 19. Представництво і довіреність
- •Глава 19. Представництво і довіреність
- •Глава 19. Представництво і довіреність
- •Глава 19. Представництво і довіреність
- •Глава 19. Представництво і довіреність
- •Глава 19. Представництво і довіреність
- •Глава 19. Представництво і довіреність
- •Рекомендована література:
- •Глава 20. Строки та терміни. Позовна давність у цивільному праві
- •Глава 20 Строки та терміни. Позовна давність у цивільному праві
- •§ 1. Поняття та значення строків (термінів) у цивільному праві
- •Глава 20. Строки та терміни. Позовна давність у цивільному праві
- •§ 2. Види цивільно-правових строків і термінів
- •Глава 20. Строки та терміни. Позовна давність у цивільному праві
- •Глава 20. Строки та терміни. Позовна давність у цивільному праві
- •§ 3. Позовна давність
- •Глава 20. Строки та терміни. Позовна давність у цивільному праві
- •Глава 20. Строки та терміни. Позовна давність у цивільному праві
- •Глава 20. Строки та терміни. Позовна давність у цивільному праві
- •Рекомендована література:
- •Глава 21 Право власності
- •§ 1. Поняття права власності
- •Глава 21. Право власності
- •Глава 21. Право власності
- •Глава 21. Право власності
- •§ 2. Способи набуття і припинення права власності
- •Глава 21. Право власності
- •Глава 21. Право власності
- •Глава 21. Право власності
- •Глава 21. Право власності
- •Рекомендована література:
- •Глава 22 Право приватної власності фізичних осіб1
- •§ 1. Загальні положення
- •Глава 22. Право приватної власності фізичних осіб
- •Глава 22. Право приватної власності фізичних осіб
- •Глава 22. Право приватної власності фізичних осіб
- •Глава 22. Право приватної власності фізичних осіб
- •§ 2. Умови виникнення і припинення права приватної власності фізичних осіб (громадян)
- •Глава 22. Право приватної власності фізичних осіб
- •Глава 22. Право приватної власності фізичних осіб
- •Глава 22. Право приватної власності фізичних осіб
- •§ 3. Здійснення фізичними особами (громадянами) права приватної власності
- •Глава 22. Право приватної власності фізичних осіб
- •Глава 23 Право приватної власності юридичних осіб
- •Глава 23. Право приватної власності юридичних осіб
- •Глава 23. Право приватної власності юридичних осіб
- •§ 2. Право власності кооперативів
- •Глава 23. Право приватної власності юридичних осіб
- •Глава 23. Право приватної власності юридичних осіб
- •§ 3. Право власності господарських товариств
- •Глава 23. Право приватної власності юридичних осіб
- •Глава 23. Право приватної власності юридичних осіб
- •Глава 23. Право приватної власності юридичних осіб
- •§ 4. Право власності господарських об'єднань
- •§ 5. Право власності громадських об'єднань
- •Глава 23. Право приватної власності юридичних осіб
- •Глава 23. Право приватної власності юридичних осіб
- •Глава 23. Право приватної власності юридичних осіб
- •Глава 24. Право державної власності
- •Глава 24 Право державної власності
- •§ 1. Загальні положення про державну власність
- •Глава 24. Право державної власності
- •Глава 24. Право державної власності
- •§ 2. Підстави виникнення права державної власності
- •Глава 25. Право комунальної власності
- •Глава 25 Право комунальної власності
- •Глава 25. Право комунальної власності
- •Глава 25. Право комунальної власності
- •Глава 25. Право комунальної власності
- •Рекомендована література:
- •Глава 26. Право спільної власності
- •Глава 26 Право спільної власності
- •§ 1. Загальні положення
- •Глава 26. Право спільної власності
- •§ 2. Право спільної часткової власності
- •Глава 26. Право спільної власності
- •§ 3. Право спільної сумісної власності
- •Глава 26. Право спільної власності
- •Глава 26. Право спільної власності
- •Рекомендована література:
- •Глава 27. Інші речові права
- •Глава 27 Інші речові права
- •§ 1. Поняття та види інших речових прав
- •Глава 27. Інші речові права
- •§ 2. Ознаки інших речових прав
- •Глава 27. Інші речові права
- •§ 3. Сервітути
- •§ 4. Емфітевзис та суперфіцій
- •Глава 27. Інші речові права
- •§ 5. Співвідношення права власності та інших речових прав
- •Глава 27. Інші речові права
- •Рекомендована література:
- •Глава 28. Володіння
- •Глава 28 Володіння
- •Глава 28. Володіння
- •Глава 28. Володіння
- •Глава 29. Захист права власності
- •Глава 29 Захист права власності
- •§ 1. Основні засади захисту права власності
- •§ 2. Система цивільно-правових засобів захисту права власності
- •Глава 29. Захист права власності
- •§ 3. Віндикаційний позов
- •Глава 29. Захист права власності
- •Глава 29. Захист права власності
- •§ 4. Негаторний позов
- •Глава 29. Захист права власності
- •Глава 29. Захист права власності
- •§ 5. Позов про визнання права власності
- •Глава 29. Захист права власності
- •Рекомендована література:
- •§ 2. Спадкування за заповітом
- •§ 3. Спадкування за законом
- •§ 4. Здійснення права на спадкування
- •§ 5. Оформлення права на спадщину
- •§ 6. Спадковий договір
- •Рекомендована література:
- •Глава 31. Інтелектуальна власність як об'єкт правової охорони
- •Глава 31 Інтелектуальна власність як об'єкт правової охорони
- •§ 1. Поняття прав інтелектуальної власності, їх об'єкти та суб'єкти
- •Глава 31. Інтелектуальна власність як об'єкт правової охорони
- •Глава 31. Інтелектуальна власність як об'єкт правової охорони
- •§ 2. Авторське право і суміжні права
- •Глава 31. Інтелектуальна власність як об'єкт правової охорони
- •Глава 31. Інтелектуальна власність як об'єкт правової охорони
- •Глава 31. Інтелектуальна власність як об'єкт правової охорони
- •Глава 31. Інтелектуальна власність як об'єкт правової охорони
- •Глава 31. Інтелектуальна власність як об'єкт правової охорони
- •Глава 31. Інтелектуальна власність як об'єкт правової охорони
- •2. Суміжні права
- •Глава 31. Інтелектуальна власність як об'єкт правової охорони
- •Глава 31. Інтелектуальна власність як об'єкт правової охорони
- •Глава 31. Інтелектуальна власність як об'єкт правової охорони
- •Глава 31. Інтелектуальна власність як об'єкт правової охорони
- •Глава 31. Інтелектуальна власність як об'єкт правової охорони
- •§ 3. Патентне право Поняття та джерела патентного права
- •Глава 31. Інтелектуальна власність як об'єкт правової охорони
- •Глава 31. Інтелектуальна власність як об'єкт правової охорони
- •Глава 31. Інтелектуальна власність як об'єкт правової охорони
- •Глава 31. Інтелектуальна власність як об'єкт правової охорони
- •Глава 31. Інтелектуальна власність як об'єкт правової охорони
- •§ 4 Правове регулювання засобів індивідуалізації товарів і послуг
- •Глава 31. Інтелектуальна власність як об'єкт правової охорони
- •Глава 31. Інтелектуальна власність як об'єкт правової охорони
- •Глава 31. Інтелектуальна власність як об'єкт правової охорони
- •Глава 31. Інтелектуальна власність як об'єкт правової охорони
- •Глава 31. Інтелектуальна власність як об'єкт правової охорони
- •Глава 31. Інтелектуальна власність як об'єкт правової охорони
- •§ 5. Правова охорона нетрадиційних результатів інтелектуальної діяльності
- •1. Правова охорона наукового відкриття
- •Глава 31. Інтелектуальна власність як об'єкт правової охорони
- •Глава 31. Інтелектуальна власність як об'єкт правової охорони
- •3. Правова охорона раціоналізаторських пропозицій
- •Глава 31. Інтелектуальна власність як об'єкт правової охорони
- •5. Правова охорона комерційної таємниці
- •Глава 31. Інтелектуальна власність як об'єкт правової охорони
- •Глава 32. Загальні положення про зобов'язання
- •Глава 32. Загальні положення про зобов'язання
- •Глава 32. Загальні положення про зобов'язання
- •Глава 32. Загальні положення про зобов'язання
- •Глава 33. Цивільно-правовий договір
- •Глава 33 Цивільно-правовий договір
- •§ 1. Поняття та значення договору
- •§ 2. Види договорів
- •Глава 33. Цивільно-правовий договір
- •Глава 33. Цивільно-правовий договір
- •§ 3. Зміст договору
- •Глава 33. Цивільно-правовий договір
- •Глава 33. Цивільно-правовий договір
- •§ 4. Укладення, зміна і розірвання договору
- •Глава 33. Цивільно-правовий договір
- •Глава 33. Цивільно-правовий договір
- •Глава 34. Виконання зобов'язань
- •Рекомендована література:
- •Глава 34 Виконання зобов'язань
- •§ 1. Поняття виконання зобов'язань
- •§ 3. Суб'єкти виконання
- •Глава 34. Виконання зобов'язань
- •Глава 34. Виконання зобов'язань
- •§ 4. Місце виконання
- •Глава 34. Виконання зобов'язань
- •§ 5. Строк (термін) виконання
- •§ 6. Предмет виконання
- •§ 7. Спосіб виконання
- •Глава 35. Способи забезпечення виконання зобов'язань
- •Рекомендована література:
- •Глава 35. Способи забезпечення виконання зобов'язань
- •Глава 35 Способи забезпечення виконання зобов'язань
- •§ 1, Загальна характеристика способів забезпечення виконання зобов'язань
- •§ 2. Окремі способи забезпечення виконання зобов'язань
- •Глава 35. Способи забезпечення виконання зобов'язань
- •2.2. Порука
- •Глава 35. Способи забезпечення виконання зобов'язань
- •Глава 35. Способи забезпечення виконання зобов'язань
- •Глава 35. Способи забезпечення виконання зобов'язань
- •Глава 35. Способи забезпечення виконання зобов'язань
- •Глава 35. Способи забезпечення виконання зобов'язань
- •Рекомендована література:
- •Глава 36. Припинення зобов'язань
- •Глава 36 Припинення зобов'язань
- •§ 1. Поняття та способи припинення зобов'язань
- •§ 2. Окремі способи припинення зобов'язань
- •Глава 36. Припинення зобов'язань
- •Глава 36. Припинення зобов'язань
- •Рекомендована література:
§ 2. Спадкування за заповітом
Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Заповіт — це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. За своєю сутністю заповіт є одностороннім правочином — дією однієї сторони, що може бути представлена однією або кількома особами (ч. З ст. 202 ЦК України). Зазвичай заповіт складається однією особою. Проте новий ЦК України не забороняє складення так званого спільного заповіту. До нього, зокрема, належить заповіт подружжя (ст. 1243 ЦК України). Як і будь-який інший правочин, заповіт має за мету настання певних юридичних наслідків: передачу прав та обов'язків спадкодавця іншій особі — спадкоємцю.
Закон визначає певні вимоги щодо особи заповідача. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю (ч. 1 ст. 1234 ЦК України). Це може бути як повнолітня особа (за умови, що вона не визнана судом недієздатною), так і неповнолітня особа, яка в установленому законом порядку набула дієздатності в повному обсязі до досягнення 18 років — у разі реєстрації шлюбу, емансипації та ін. (статті 34, 35 ЦК України). Заповідач має розуміти значення своїх дій і їх наслідки, тому забороняється протиправний вплив на свідомість людини під час складення заповіту. У зв'язку з цим існує правило, відповідно до якого право на заповіт здійснюється заповідачем особисто, а вчинення заповіту через представника не допускається.
Заповідач визначає зміст заповіту та його основні положення. Заповідач має право призначити коло спадкоємців, визначити обсяг спадщини, зробити заповідальний відказ, покласти на спадкоємців інші обов'язки, встановити у заповіті сервітути. Заповідач також має право скасувати або змінити заповіт. У цьому полягає свобода заповіту.
Визначаючи коло спадкоємців, заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб. Спадкоємцями можуть бути названі будь-які учасники цивільних відносин — фізичні та юридичні особи, держава, територіальні громади, АРК. Водночас заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування особу (осіб), яка є його спадкоємцем за законом. Це стосується лише фізичних осіб, які відповідно до законодавства є спадкоємцями заповідача. Проте право спадкодавця у цьому питанні має деякі обмеження. Закон визначає коло осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині (ст. 1241 ЦК України). Це особи, за якими в силу припису закону зберігається право на спадкування навіть у випадках, коли заповідач у заповіті повністю або частково позбавив їх цього права. До осіб, які мають право на обов'язкову част-
381
Розділ IV. СПАДКОВЕ ПРАВО
Глава ЗО. Спадкове право
ку, належать: малолітні, неповнолітні та повнолітні непрацездатні діти; непрацездатна вдова (вдівець); непрацездатні батьки спадкодавця. Ці особи мають право спадкувати половину тієї частки, яка належала б кожному з них за законом. Отже, визначаючи розмір обов'язкової частки, перш за все необхідно взяти до уваги порядок спадкування за законом. Після визначення частки, яка належала б кожній з указаних вище осіб, виділяється її половина, яка і визначає розмір обов'язкової частки у спадщині.
ЦК України (ч. 1 ст. 1241) встановлює правило щодо зменшення обов'язкової частки у спадщині судом. Це можливо з урахуванням відносин між спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, що мають істотне значення. Можна припустити, що обов'язкова частка у спадщині спадкоємця може бути зменшена у випадку, якщо він протягом довгого часу не підтримував зв'язків із спадкодавцем, незважаючи на потребу останнього в цьому, погано з ним поводився, не здійснював належного догляду та ін. Якщо в суді буде встановлено, що спадкоємець ухилявся від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані, такий спадкоємець за рішенням суду може бути усунений від права на спадкування, незважаючи на те, що за законом він має право на обов'язкову частку у спадщині (частини 5, 6 ст. 1224 ЦК України).
Заповідач має право визначити обсяг спадщини і заповідати спадкоємцям усі свої права та обов'язки або їх частину. Якщо заповідач поділив у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов'язків, що є пропорційною до одержаних ними прав (ч. З ст. 1236 ЦК України). Це пов'язано з тим, що до складу спадщини включаються як права, так і обов'язки спадкодавця і ніхто із спадкоємців не може спадкувати лише права, залишаючи обов'язки іншим особам. Частина спадщини, що залишилася не охопленою заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа спадкоємців входять і ті спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом (ст. 1223 ЦК України). Відповідно до цього їхня частка у спадщині буде збільшена.
Крім загальних, заповідач має право зробити у заповіті особливі розпорядження. До них, зокрема, належать:
заповідальний відказ (легат) (ст. 1237 ЦК України);
покладення на спадкоємця деяких обов'язків (ст. 1240 ЦК України);
визначення умови отримання спадщини (ст. 1242 ЦК України);
підпризначення спадкоємця (ст. 1244 ЦК України);
382
встановлення сервітуту (ст. 1246 ЦК України);
призначення виконавця заповіту (ст. 1386 ЦК України).
Заповідач має право зробити у заповіті заповідальний відказ (легат), тобто покласти на спадкоємця зобов'язання передати іншій особі — відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнове право або речі, що входить або не входить до складу спадщини (ст. 1238 ЦК України). Отже, при заповідальному відказі правовідносини виникають між спадкоємцем, який має обов'язок, та відказоодержувачем (легатарієм), який має право вимагати від спадкоємця передачі йому майнового права або речі, що належали спадкодавцеві. Спадкодавець може покласти на спадкоємця, до якого переходить рухоме або нерухоме майно, обов'язок надати іншій особі право користуватися цим майном. У цьому разі власником майна стає спадкоємець, а не легатарій. Останній набуває право лише користування річчю. Тобто заповідальним відказом спадкодавець може встановлювати сервітут — право відказоодержувача користуватися чужою річчю у певних межах.
Заповідальний відказ має певні межі. Права спадкоємця, на якого заповідачем покладено заповідальний відказ, не можуть бути порушені. Тому спадкоємець зобов'язаний виконати легат лише у межах реальної вартості майна, яке перейшло до нього, із вирахуванням частки боргів спадкодавця, що припадають на це майно. З іншого боку, спадкоємець, на користь якого було зроблено заповідальний відказ, може бути усунений від права на спадкування на підставах, передбачених законом (якщо спадкоємець умисно позбавив життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців, вчинив замах на їхнє життя тощо (ч. 6 ст. 1224 ЦК України).
Крім легату, який завжди передбачає зобов'язання майнового характеру, спадкодавець може покласти на спадкоємців і деякі інші обов'язки. Відповідно до ст. 1240 ЦК України заповідач може зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, що стосуються особисто спадкодавця. Таке розпорядження може торкатися питань, пов'язаних із процедурою поховання спадкодавця, розпорядження його особистими документами, рукописами, архівами тощо. Спадкодавець може зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети, — організувати виставку наукових праць, архівних матеріалів, бібліотеки заповідача тощо.
Заповідач може визначити у заповіті певні умови отримання спадкоємцем спадщини. Відповідно до ст. 1242 ЦК України запо-В1дач може обумовити виникнення права на спадкування умовою як пов'язаною, так і не пов'язаною з поведінкою спадкоємця. Так, заповідач може обумовити отримання спадку фактом народження у
383
Розділ ГУ. СПАДКОВЕ ПРАВО
Глава ЗО. Спадкове право
25
4-148
Окремим розпорядженням заповідач може підпризначити спадкоємця (ст. 1244 ЦК України). Заповіт, як відомо, складається на майбутнє. Спадкодавець не може заздалегідь передбачити усіх життєвих обставин, що виникнуть після його складення, але деякі з них він може визначити, зробивши про це спеціальну вказівку в заповіті. Так, спадкодавець може вказати не лише основного, але й іншого — підпризначеного спадкоємця. Останній набуває прав, якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадщини, не прийме її, відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права на спадкування. Отже, замість основного спадкоємця спадкувати буде інший — підпризначений спадкоємець. Зрозуміло, що останній, у свою чергу, також може відмовитися від спадщини. Якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадщини, то діє правило щодо спадкування майна підпризначеним спадкоємцем (ст. 1244 ЦК України), а не правило спадкування за правом представлення (ст. 1266 ЦК України). Це обумовлено тим, що спадкування за законом (ст. 1258 ЦК України) має місце лише у разі, коли воно не змінено заповітом спадкодавця (ст. 1223 ЦК України).
Своїм розпорядженням заповідач має право встановити у заповіті сервітут (ст. 1246 ЦК України). Відповідно до цього володілець сервітуту набуває право користування чужим майном, яке за заповітом переходить до іншої особи — спадкоємця (ст. 403 ЦК України). Сервітут може бути встановлений щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна. Так, спадкодавець може надати право конкретно визначеній особі (особистий сервітут) ко ристуватися будинком, дачею, квартирою (окремими їх частинами) що передається у спадок іншій особі. Визначена у сервітуті особа мо же набувати право збирати урожай або користуватися земельною ділянкою, що передається у спадок спадкоємцю, та ін.
Особливим розпорядженням заповідач може призначити виконавця заповіту — фізичну або юридичну особу як із числа спадкоємців, так і з тих, які не є спадкоємцями (ст. 1286 ЦК України). Виконавець заповіту має певні повноваження, зокрема він зобов'язаний: 1) вжити заходів щодо охорони спадкового майна; 2) вжити заходів щодо повідомлення спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів про відкриття спадщини; 3) вимагати від боржників спадкодавця виконання ними своїх зобов'язань; 4) управляти спадщиною; 5) за-
384
безпечити одержання частки у спадщині особами, які мають право на обов'язкову частку у спадщині (ст. 1290 ЦК України).
Повноваження виконавця заповіту посвідчуються спеціальним документом, що видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини. Цей документ дає можливість виконавцеві заповіту офіційно звертатися до кредиторів і боржників спадкоємців, виконувати дії щодо охорони та управління майном, коли для цього необхідно підтвердити свої повноваження перед третіми особами та ін.
Повноваження виконавця заповіту є досить широкими, тому для запобігання зловживанням його дії потребують певного контролю з боку зацікавлених осіб.
Відповідно до ст. 1292 ЦК України такий контроль здійснюють спадкоємці. Якщо вони є малолітніми, неповнолітніми, недієздатними особами або особами, цивільна дієздатність яких обмежена, контроль за виконанням заповіту здійснюють батьки, опікуни, піклувальники, а також орган опіки та піклування.
Спадкоємці, їхні законні представники, а також орган опіки та піклування мають право оскаржити до суду дії виконавця заповіту, якщо вони не відповідають законодавству та порушують інтереси спадкоємців.
ЦК України закріплює новий різновид заповіту — заповіт подружжя. Відповідно до ст. 1243 ЦК України подружжя має право скласти спільний заповіт. Важливим є те, що такий заповіт може бути складено лише щодо майна, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності. Роздільне майно, власником якого є кожен із подружжя (майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, на підставі договору дарування, в порядку спадкування тощо), не може включатися до заповіту подружжя. Щодо такого майна кожен з подружжя може скласти заповіт особисто в загальному порядку.
У разі складення спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до того, хто його пережив. Отже, спадщина в цьому разі не відкривається, у спадкоємців не виникає право на спадкування. Лише у разі смерті останнього з подружжя право на спадкування мають особи, зазначені подружжям у заповіті.
У разі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя.
Введення спільного заповіту подружжя як новели законодавства викликає певні сумніви. Важко передбачити всі наслідки, що можуть виникнути у практиці застосування цієї норми. Якщо, наприклад, між подружжям існує значна вікова різниця, то може статися, що один із них на багато років переживе іншого. Внаслідок складення спільного заповіту спадкоємці того з подружжя, хто
385
Розділ IV. СПАДКОВЕ ПРАВО
Глава ЗО. Спадкове право
помре першим (у тому числі ті, які мають право на обов'язкову частку), фактично усуваються від прийняття спадщини. З іншого боку, той з подружжя, хто залишається живим, протягом свого життя не буде мати права відчужувати майно, яке він отримав за заповітом, бо на нього буде накладено заборону відчуження.
Дійсність заповіту безпосередньо пов'язана з додержанням відповідних умов щодо його форми. Заповіт має бути складений письмово і посвідчений нотаріусом або іншою посадовою чи службовою особою, зазначеною у ЦК України (статті 1248, 1251, 1252).
Законодавство встановлює правила щодо порядку посвідчення заповіту нотаріусом. Відповідно до ст. 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів (комп'ютер, друкарська машинка).
Особа, яка не може сама написати заповіт, має право звернутися за допомогою до нотаріуса. Для всебічного забезпечення інтересів заповідача у цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам не лише написати, а й підписати свій заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках. Відповідно до ч. З ст. 1253 ЦК України свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути: 1) нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; 2) спадкоємці за заповітом; 3) члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; 4) особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Отже, свідками можуть бути дієздатні особи, які розуміють значення своїх дій і не є прямо або опосередковано зацікавленими щодо спадку.
Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.
Одним з основних положень спадкового права є таємниця заповіту. Лише спадкодавець має право доводити до відома спадкоємців або інших осіб відомості, що стосуються заповіту. Нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, до відкриття спадщини не мають права розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни (ст. 1255 ЦК України). Для більш повного і всебічного захисту інтересів заповідача і збереження таємниці заповіту передбачається можливість складення секретного заповіту, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом. Відповідно до ст. 1249 ЦК України особа, яка склала секретний заповіт, подає його в заклеєному конверті нотаріусові.
386
Нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує.
Особливий порядок посвідчення нотаріусом секретного заповіту робить неможливим передчасне ознайомлення з його змістом будь-якої особи. Секретний заповіт оголошується нотаріусом лише після смерті заповідача і відкриття спадщини.