Глава 9. Відповідальність у цивільному праві

дичної особи може виражатися як у діях окремих осіб, так і в діях усього колективу. Хоча вина юридичної особи і виражається у вині конкретних осіб, діяльність юридичної особи здійснюється, як пра­вило, не однією особою, а колективом, у якому відсутність, недо­гляд або помилка певної особи можуть і повинні бути замінені дія­ми інших членів колективу. Саме тому невинність конкретного ви­конавця не означає відсутності вини юридичної особи в цілому, і навпаки, вина юридичної особи не може зводитися лише до вини окремих осіб і є виною колективу як єдиного цілого¹.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішен­нями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст. 1174 ЦК України).

У разі, коли законодавством допускається покладення виконан­ня зобов'язання на третіх осіб, відповідальність за виконання або неналежне виконання зобов'язання несе сторона за договором, з якого виникло правопорушення, якщо законодавством або догово­ром не передбачено, що відповідальність несе безпосередній викона­вець.

Отже, боржник відповідає як за власну винну поведінку, так і за вину залучених ним до виконання зобов'язання третіх осіб, на яких було перекладено виконання свого обов'язку повністю або частково (статті 528, 618 ЦК України).

У разі, коли шкода заподіяна за наявності вини обох сторін, тобто як боржника (потерпілого), так і кредитора, вводиться понят­тя змішаної вини.

Оскільки при змішаній вині неможливо визначити, яка частина збитків є наслідком винної поведінки боржника, яка — самого кре­дитора, єдиним критерієм, яким можна керуватися при розподілі між ними збитків, може бути ступінь (форма) вини боржника і кре­дитора. При цьому чим більшим є ступінь вини однієї зі сторін, тим більша частина збитків їй належить.

У позадоговірних зобов'язаннях: 1) враховується тільки груба вина потерпілого, а проста (легка) необережність значення не має; 2) відповідальність безпосереднього заподіювача шкоди може бути не тільки зменшено, а й звільнено його від відповідальності взагалі. Слід зауважити, що шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується. Якщо груба необережність потерпіло-

¹ Тархов В. А. Гражданское право: Общая часть: Курс лекций. — Чебоксари, 1997. — С. 301.

103

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

го сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від сту­пеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, — також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшу­ється, якщо інше не встановлено законом. Суд може зменшити роз­мір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину (ст. 1193 ЦК України).

У зв'язку з тим, що ні в цивільному законодавстві, ні в судовій практиці чітких критеріїв розмежування необережності на легку і грубу немає, вирішення питання існування змішаної вини і змен­шення обсягу відповідальності залежить від характеру вимог зако­нодавства, які не дотримані особою в тій чи іншій ситуації.

Змішану вину необхідно відрізняти від спільного заподіяння шкоди, де шкода також завдається кількома особами, але вина по­терпілого у скоєному відсутня.

Багато спорів точиться щодо існування відповідальності без ви­ни, на користь якої наводяться приклади відповідальності щодо ста­тей 612, 900, 950, 1187 ЦК України та інших, де регламентується можливість притягнення до відповідальності за випадкове запо­діяння шкоди на законних або договірних підставах. Окрім того, принцип генерального делікту проголошує, що будь-яка заподіяна суб'єкту цивільних прав шкода повинна бути відшкодована і що майнові права та інтереси потерпілого навіть у разі заподіяння шко­ди невинними діями (бездіяльністю) правопорушника не повинні бути ущемлені. У договірних правовідносинах відповідальність не­залежно від вини також може бути передбачена домовленістю сто­рін (ст. 614 ЦК України).

Розвиток інституту «безвинної відповідальності» обумовив ши­роке застосування страхування цивільної відповідальності, спрямо­ване, перш за все, на створення засад для повернення відповідної майнової компенсації особі, яка зазнала певної шкоди внаслідок правопорушення. Механізм страхування цивільної відповідальності має ряд переваг у порівнянні з інститутом безвинної відповідальнос­ті, що створює практично абсолютну гарантію отримання компенса­ції у спрощеному порядку¹.