Глава 27. Інші речові права

Власник такої будівлі має право на користування цією земель­ною ділянкою. Зазначене право користування має такі характерні ознаки: є довгостроковим, відчужуваним і таким, що успадковуєть­ся. Підставою виникнення може бути договір або заповіт. Супер­фіцій може бути строковий або безстроковий.

Власник земельної ділянки, наданої для забудови, має такі права та обов'язки: одержувати плату за користування нею; одержувати частку від доходу землекористувача (суперфіціарія), якщо на зе­мельній ділянці збудовані промислові об'єкти; володіти, користува­тися земельною ділянкою в обсязі, встановленому договором із зем­лекористувачем; вимагати від землекористувача використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору.

Землекористувач, у свою чергу, має такі, передбачені законом, права: користуватися земельною ділянкою в обсязі, встановленому договором; право власності на будівлі (споруди), споруджені на зе­мельній ділянці, переданій йому для забудови.

Землекористувач зобов'язаний: вносити плату за користування земельною ділянкою, а також інші платежі, встановлені законом; використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового при­значення (ст. 415 ЦК України).

Припинення суперфіцію тягне за собою певні наслідки, які чітко регламентовані у ЦК України.

Права на споруду та будівлю можуть бути визначені домовленіс­тю між власником та суперфіціарієм. У разі, якщо така домовле­ність відсутня, власник земельної ділянки має право вимагати від суперфіціарія знесення будівлі (споруди) та приведення земельної ділянки до стану, в якому вона була до надання її у користування. Таких негативних наслідків може не відбутися, якщо: знесення бу­дівлі (споруди) заборонено законом (житлові будинки, пам'ятки іс­торії та культури); знесення є недоцільним у зв'язку з явним пере­вищенням вартості будівлі (споруди) щодо вартості земельної ділян­ки.

В останньому випадку суд може постановити рішення про викуп власником земельної ділянки тієї будівлі (споруди), на якій вона розміщена, або, навпаки, — про викуп суперфіціарієм відповідної земельної ділянки (ст. 417 ЦК України).

§ 5. Співвідношення права власності та інших речових прав

Інші речові права на чуже майно неоднорідні за своїм змістом, але вони мають спільні ознаки, що дозволяють об'єднати їх у певний вид. Однією з цих ознак є те, що вказані права вважаються похідними від права власності. Зокрема, Ю. К. Толстой вказує, що поділ інших речо-

355

«М-148

Розділ III. РЕЧОВІ ПРАВА І ПРАВО ВЛАСНОСТІ

вих прав на види може здійснюватися за різними підставами¹. Поза ним має залишатися лише право власності, оскільки всі інші права так чи інакше є похідними від нього. Аналогічні думки висловлюють і інші дослідники речового права. Дійсно, право власності є найбільш повним за змістом речовим правом. Інші речові права походять від права власності і залежать від нього. Там, де власність не існує, інші речові права не виникатимуть. Отже, інші речові права є похідними і залежними від права власності. Вони є правами на чужі речі (]ііга Іп ге аііепа), що не може не передбачати привласненість їх об'єктів ін­шою особою — власником. Навіть якщо деякі права на чужі речі (сервітути, право членів сім'ї власника на користування житлом) встановлюються поза волею власника — на підставі закону або рішення суду (п. 1 ст. 402, п. 1 ст. 405 ЦК України), вони залишаю­ться похідними і залежними від права власності, оскільки не припи­няють його, а лише обмежують певною мірою.

Інші речові права завжди обмежені за змістом порівняно із більш повним правом власності. Власник є самостійним у цивільному обігу, він вільно розпоряджається своєю річчю і вилучає з неї кори­сні властивості. Співставлення з правом власності вплинуло на роз­повсюдження у цивілістиці трактування спеціальних речових прав як обмежених або парціарних². Отже, інші речові права мають мен­ший обсяг повноважень, ніж право власності, в іншому разі вони вважалися б власністю. Щодо співвідношення їх змісту із змістом права власності існують два різних погляди. Одні вчені вважають, що їх зміст визначається відносно до змісту права власності. На ду­мку Є. А. Суханова, «за змістом речові права можуть складатися як з одноіменних правомочностей власника — права володіння, корис­тування і розпорядження, так і з окремих частин тріади»³. Інші вчені підкреслюють, що тріада не підходить для відмежування ін­ших речових прав від права власності, яке повинно характеризува­тися не позитивними повноваженнями, а правом консолідації, елас­тичністю власності.

Еластичність власності (ігіз гесайепііае) — категорія, запропоно­вана дослідниками римського права⁴, означає відновлення права вла­сності у повному обсязі після відпадання будь яких обмежень права власності. Інші речові права не можна розглядати з точки зору ви­ділених повноважень, оскільки у разі їх встановлення відбувається лише обмеження права власності, а не виділення правомочностей.

¹ Гражданское право; Учебник / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. — М 1998. — Ч. 1. — С. 313.

² Дождєв Д. М. Римское частное право. — М.: Инфра М-Норма, 1996. — С. 403.

³ Суханов Е.А. Лекции о праве собственности. — М., 1991. — С. 222.

⁴ Дернбург Г. Цит. праця. — С. 65.

356