Глава 12. Фізична особа як суб'єкт підприємницької діяльності

діяльності — фізичних осіб, які: здійснюють торговельну діяльність з лотків, прилавків і сплачують ринковий збір (плату) за місце для торгівлі продукцією у межах ринків усіх форм власності; сплачу­ють податок на промисел у порядку, передбаченому чинним законо­давством; здійснюють продаж вирощених в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній, садовій і городній ділянках продукції рослинництва, худоби, кролів, нутрій, птиці (як у живо­му вигляді, так і продукції їх забою в сирому вигляді та у вигляді первинної переробки), продукції власного бджільництва; сплачу­ють державне мито за нотаріальне посвідчення договорів про відчу­ження власного майна, якщо товари кожної окремої категорії від­чужуються не частіше одного разу на календарний рік; сплачують фіксований податок відповідно до законодавства про оподаткування доходів фізичних осіб.

Слід зазначити, що фізична особа може здійснити своє право на підприємницьку діяльність за умови і після її державної реєстрації в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності» від 25 травня 1998 р. № 740. Громадяни, які мають на­мір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридич­ної особи, подають до органу державної реєстрації реєстраційну картку встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номе­ра фізичної особи — платника податків та інших обов'язкових пла­тежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстра­цію. Органи державної реєстрації зобов'язані протягом п'яти днів внести дані до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності та ви­дати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним номером фізичної особи —■ платни­ка податків та інших обов'язкових платежів. У п'ятиденний термін з дати реєстрації органи державної реєстрації направляють примір­ник реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію від­повідному державному податковому органу, органу державної ста­тистики та подають відомості про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності до органів Фонду соціального страху­вання і Пенсійного фонду України. Свідоцтво про державну реєст­рацію суб'єкта підприємницької діяльності та копію документа, що підтверджує взяття його на облік у державному податковому орга­ні, є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках України та інших держав за вибором суб'єкта підприємницької діяльності і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України.

139

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 12. Фізична особа як суб'єкт підприємницької діяльності

Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприєм-ців є відкритою. Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є під­приємцем.

Відповідно до ст. 52 ЦК України фізична особа-підприємець від­повідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяль­ністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Фізична особа-підприємець, яка пе­ребуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з під­приємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна. Згідно з нормами глави 8 СК України вва­жається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивіду­ального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесеш на його особистий раху­нок у банківську (кредитну) установу. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є також об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо майно дружи­ни, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості вна­слідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору також може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. При цьому, згідно зі ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею (ним) до шлюбу; майно, на­буте нею (ним) за~час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користуван­ня, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя. Особистою приватною влас­ністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Особистою приватною власністю дружини, чо­ловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкоджен­ня) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завда­ної їй, йому моральної шкоди. Особистою приватною власністю дру­жини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням. Якщо у придбання май-

140

на вкладені, крім спільних коштів, і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю. Якщо річ, що належить одно­му з подружжя, плодоносить, дає приплід або дохід (дивіденди), він є власником цих плодів, приплоду або доходу (дивідендів).

Фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредито­рів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, мо­же бути визнана банкрутом у порядку, встановленому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або ви­знання його банкрутом», зокрема положеннями статей 57-59 цього Закону.

ЦК України врегульовано питання щодо управління майном, що використовується у підприємницькій діяльності, у разі визнання фізичної особи-підприємця безвісно відсутньою, недієздатною чи її цивільна дієздатність обмежена або якщо власником майна, що ви­користовувалося у підприємницькій діяльності, стала неповнолітня чи малолітня особа, що є певною новелою в українському цивільно­му законодавстві. Так, відповідно до ст. 54 ЦК України у згаданих випадках орган опіки та піклування може призначити управителя майна, з яким укладається договір про управління цим майном, у якому визначаються права та обов'язки управителя. При здійс­ненні повноважень щодо управління майном управитель діє від сво­го імені в інтересах особи, яка є власником майна. Орган опіки та піклування здійснює контроль за діяльністю управителя майном відповідно до правил про контроль за діяльністю опікуна і піклу­вальника. Договір про управління майном припиняється, якщо від­пали обставини, на підставі яких він був укладений.