§ 4. Підстави звільнення від відповідальності

У зв'язку з тим, що підставою для застосування цивільно-правової відповідальності є правопорушення, правопорушник звільняється від відповідальності за відсутності хоча б однієї умови притягнення до неї. Певні винятки з цього правила можуть встановлюватися зако-

¹ Кулагин М. И. Избранньїе трудьі. — М.: Статут, 1997. — С. 282.

104

Глава 9. Відповідальність у цивільному праві

ном. Вони стосуються, наприклад, умов стягнення неустойки, де за­стосування мір цивільної відповідальності допускається навіть при неповному, урізаному складі правопорушення: достатньо доказати протиправність дій і вину правопорушника. Як уже було зазначено, допускається також застосування мір цивільної відповідальності за відсутності вини правопорушника. Отже, можливість застосування в окремих випадках мір відповідальності без вини правопорушни­ка, без збитків як результату правопорушення, без причинного зв'язку фактично значно розширює межі застосування цивільної відповідальності. Висновки російських цивілістів про чітку тенден­цію у російському цивільному законодавстві до посилення цивіль­ної відповідальності за порушення зобов'язань можна також засто­сувати до українського цивільного законодавства¹.

Водночас законодавство передбачає можливість звільнення від відповідальності. Таке звільнення відбувається у зв'язку з немож­ливістю виконання зобов'язання внаслідок: 1) дії непереборної сили (ст. 617 ЦК України); 2) випадкового заподіяння шкоди (ст. 617 ЦК України); 3) вини потерпілого у заподіянні шкоди (ст. 1193 ЦК України).

Непереборна сила — це надзвичайна і невідворотна за даних умов подія. На практиці дію непереборної сили також називають форс-мажорними обставинами. Непереборна сила характеризується тим, що:

• це зовнішня щодо діяльності сторін обставина. Непереборна сила не залежить від волі учасників правовідношення і, як правило, виключає можливість його передбачення. Виникнення неперебор­ ної сили не пов'язано з діяльністю уповноваженої особи;

• це надзвичайна, тобто неординарна, нерядова обставина, яку неможливо відвернути в будь-який спосіб, навіть якщо особа може передбачити її наслідки;

• це подія, яку неможливо відвернути засобами, наявними у да­ ної особи в конкретних умовах її діяльності способами: тобто у да­ них обставинах відсутні технічні та інші засоби, за допомогою яких можливо було б запобігти самій обставині або її наслідкам.

Наведені ознаки непереборної сили є обов'язковими і мають комп­лексний характер. Відсутність будь-якої з наведених ознак розціню­ється як відсутність непереборної сили. Звільнення від відповідаль­ності внаслідок непереборної сили відбувається тільки тоді, коли іс­нує причинний зв'язок між непереборною силою і шкодою, що виникла.

Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга первая: общие по­ложення. — М., 2000. — С. 760.

105

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 9. Відповідальність у цивільному праві

На практиці непереборною силою визнаються явища природи (землетруси, шторми, снігові замети, обвали, повінь і т. ін.); деякі суспільні явища (епідемії, воєнні дії, розрив дипломатичних зв'яз­ків, страйки, розпорядження компетентних органів, які забороня­ють виконувати дії, передбачені зобов'язанням).

Слід зазначити, що одні і ті самі явища у різних випадках мо­жуть визнаватися непереборною силою або не визнаватися. Наприк­лад, боржник взяв на себе зобов'язання, виконання якого стало не­можливим внаслідок встановленої законодавчим актом заборони вчиняти певні дії. Якщо укладення угоди відбулося в момент, коли нормативний акт був опублікований, але не набув чинності, така су­спільна подія не визнається непереборною силою, тому що в даному випадку відсутній фактор непередбаченості.

Оцінка явищ непереборної сили з часом змінюється в міру розви­тку науки, створення нових технічних засобів, що надають більш широких можливостей передбачуваності або відворотності природ­них явищ. Непереборна сила порівняно з випадком є більш сильною підставою для звільнення від відповідальності, оскільки виключає застосування мір відповідальності навіть у випадках, коли така від­повідальність передбачена за випадкове заподіяння шкоди. Так, відповідальність перевізника за затримку у відправленні пасажира та поруніення строку доставлення пасажира до пункту призначення виключається, якщо перевізник доведе, що ці порушення сталися внаслідок непереборної сили, усунення несправності транспортного засобу, яка загрожувала життю або здоров'ю пасажирів, або інших обставин, що не залежали від перевізника (ст. 922 ЦК України). Водночас законом або договором можуть бути встановлені винятки із загального правила про звільнення від відповідальності за пору­шення зобов'язання внаслідок випадку або непереборної сили (ст. 617 ЦК України). Наприклад, боржник, який прострочив виконан­ня зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простро­ченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ст. 612 ЦК України).

Випадок (казус) — обставина, яка свідчить про відсутність вини будь-кого з учасників зобов'язання, а не взагалі про відсутність будь-чиєї вини у заподіянні шкоди. Випадок характеризується суб'єк­тивною непередбаченістю: якби особа знала про можливість настан­ня випадку, вона могла б запобігти шкоді. Передбачення можливості настання шкідливого результату внаслідок впливу випадку, на від­міну від необережного заподіяння шкоди, не є обов'язком право­порушника. Саме тому внаслідок необережної (винної) поведінки особа відповідає за настання шкідливого результату, а при випадко-

106

вому (безвинному) заподіянні пікоди особа за загальним правилом від відповідальності звільняється. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ст. 617 ЦК України).

Винятки із загального правила, коли відповідальність наступає при випадковому заподіянні шкоди, можуть бути передбачені зако­ном або договором, а при вчиненні деліктів — тільки законом¹.

До спеціальних випадків притягнення до цивільної відповідально­сті, коли особа відповідає навіть за випадково заподіяну шкоду, мож­на віднести відповідальність за заподіяння шкоди джерелом підви­щеної небезпеки (ст. 1187 ЦК України). Іншим прикладом є відпо­відальність професійного зберігана, який відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внас­лідок непереборної сили або через такі властивості речі, про які збе-рігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внас­лідок умислу чи грубої необережності поклажодавця (ст. 950 ЦК України).

Отже, об'єктивними передумовами притягнення до відповідаль­ності при випадковому заподіянні пікоди є шкода, протиправність, причинний зв'язок. Механізм впливу мір цивільно-правової відпо­відальності дістає вираження у несприятливих майнових наслідках для боржника і відновленні майнової сфери потерпілого. Різниця між загальними і спеціальними підходами у притягненні до відпо­відальності полягає лише в суб'єктивних умовах. У зв'язку з тим, що «випадок рівнозначний невинності», при випадковому заподіян­ні шкоди немає підстав для засудження правопорушника, отже, тут варто говорити не про відповідальність, а про особливі правові фор­ми розподілу випадкових збитків².

У двосторонніх договорах, де кожна зі сторін одночасно є креди­тором і боржником, проблема розподілу ризиків за випадкове за­подіяння шкоди може регулюватися умовами договору. Від двосто­ронніх договорів слід відрізняти інші випадки, коли у сторін в зо­бов'язанні виникають певні права і обов'язки одного перед одним, наприклад, у деліктних правовідносинах, де шкода випадково мо­же бути заподіяна кількома суб'єктами. Так, вважається, що шко­да, заподіяна третім особам зіткненням джерел підвищеної небез­пеки, є шкодою, заподіяною взаємопов'язаними, сукупними діями або з єдністю наміру, і володільці джерел підвищеної небезпеки у

Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга пєрвая: общие по­ложення. — М., 2000. — С. 87-88. Там само. — С. 768.

107

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАБОВІДНОШЕННЯ