Глава 13. Особисті немайнові права

жити, що на сьогодні в Україні здійснюється реформування систе­ми медичного страхування, спрямоване на відхід від безкоштовного медичного обслуговування шляхом перекладення обов'язку з відш­кодування витрат, пов'язаних із наданням медичних послуг, на від­повідні страхові фонди (справедливості заради, потрібно зазначити, що ця складова права на здоров'я містить здебільшого майновий зміст);

• право на інформацію про стан свого здоров'я (ст. 285 ЦК України) — це право фізичної особи на достовірну і повну інформа­ цію про стан свого здоров'я, у тому числі на ознайомлення з відпо­ відними медичними документами, що стосуються її здоров'я, крім випадків, коли ця інформація може погіршити стан її здоров'я, стан здоров'я її батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників, або зашкодити процесу лікування. До даного права слід відносити також і передбачену законом можливість у випадку смерті фізичної особи бути присутніми при дослідженні причин її смерті та ознайо­ митись із висновками щодо причин смерті членів сім'ї фізичної осо­ би або уповноважених нею інших фізичних осіб;

• право на таємницю про стан свого здоров'я (ст. 286 ЦК України) містить право фізичної особи не розголошувати та вима­ гати від інших осіб нерозголошення інформації про стан свого здо­ ров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні. Гарантією цього права виступає пряма заборона законодавця вимагати та по­ давати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи. Однак це право може бути обме­ жене. Так, наприклад, особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, повинні повідомити одна одну про стан свого здоров'я (ст. ЗО СК України);

— право на усунення небезпеки, що загрожує здоров'ю, тобто мо­ жливість особи будь-якими не забороненими законом способами за­ хищати від протиправних посягань своє здоров'я, здоров'я інших фізичних осіб (ч. 2 ст. 281 ЦК України), а також вимагати усунення небезпеки, створеної внаслідок підприємницької або іншої діяльно­ сті, яка загрожує життю та здоров'ю (ст. 282 ЦК України).

Окрім зазначених прав, до змісту права на здоров'я законодавець включає також цілу низку прав щодо перебування осіб у стаціонарі, які полягають у тому, що фізична особа, яка перебуває на лікуванні у стаціонарному медичному закладі, має право на допуск до неї ін­ших медичних працівників, членів сім'ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса та адвоката, а також священнослужителя для відправлен­ня богослужіння та релігійного обряду (ст. 287 ЦК України).

151

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Право на безпечне довкілля

Доволі близьким до двох попередніх особистих немайнових прав є право на безпечне довкілля. Під поняттям «довкілля» слід розу­міти усе те, що оточує особу: навколишнє природне середовище, предмети праці та побуту, харчові продукти тощо.

Під правом на безпечне довкілля, згідно зі ст. 293 ЦК України, слід розуміти:

• право на безпечне для життя і здоров'я довкілля — це пе­ редбачена законом можливість вимагати, щоб довкілля особи ство­ рювало для неї безпечні, сприятливі умови проживання, праці, навчання, побуту тощо, тобто забезпечити їй життя гідне людини. Дане право забезпечується визнанням незаконною будь-якої діяль­ ності, що призводить до нищення, псування, забруднення довкілля, та можливістю вимагати від кожного припинення такої діяльності;

• право на достовірну інформацію про стан довкілля, тобто можливість безперешкодного отримання повної та достовірної ін­ формації про якість харчових продуктів і предметів побуту, про умови проживання, праці, навчання тощо.

Специфікою даного права є його додаткова регламентація норма­ми екологічного законодавства (наприклад, шляхом встановлення системи гранично допустимих викидів та скидів, гранично допусти­мих концентрацій забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів, гранично допустимих рівнів фізичних впливів на навко­лишнє природне середовище тощо), законодавства про охорону пра­ці, стандартизацію, сертифікацію, метрологію, низку державних стандартів, будівельних норм і правил та ін.

Право на свободу та особисту недоторканність

Одним з особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, є право на свободу та особисту недотор­канність. Дане право складається з двох взаємопов'язаних складо­вих: права на свободу (ст. 288 ЦК України) та права на особисту не­доторканність (ст. 289 ЦК України).

Право на свободу — це юридично закріплена можливість особи діяти на власний розсуд відповідно до своїх інтересів та мети. Однак право на свободу не слід розглядати як закріплену законом вседозво­леність. Воно також повинно мати передбачені законом межі, оскіль­ки неконтрольована свобода людини може перерости у свавілля. Реа­лізація права на свободу забезпечується передбаченою законом забо­роною будь-яких форм фізичного чи психічного тиску на фізичну особу, втягування її до вживання наркотичних та психотропних за­собів, вчинення інших дій, що порушують право на свободу. Окрім цього, одним із видів гарантій дотримання цього права є також І за-

152