Глава 3. Основні риси цивільного права зарубіжних країн

цивільних, сімейних та інших справ, обмін правовою інформацією, взаємодія законодавчих органів влади, міжнародні наукові та освіт­ні правові програми тощо.

Місце українського цивільного права серед цивільно-правових систем сучасності

Після розпаду СРСР перед Україною, як і більшістю країн коли­шнього «соціалістичного табору», постала проблема створення влас­ної національної правової системи, оскільки існуюча на той час пра­вова система вже не відповідала потребам сучасності та не могла ефективно врегульовувати нові, невідомі раніше, суспільні відноси­ни. Особливо гостро це проявлялось у сфері приватного (цивільного) права, де з виникненням нових економічних відносин виникла на­гальна потреба створення якісно іншого правового поля, що зумов­лювалось необхідністю молодої незалежної держави інтегруватись у загальноєвропейський товарооборотний процес.

Проте існуючі протиріччя на національному рівні між поборни­ками старого суспільного ладу і прихильниками інтеграції до зага­льноєвропейського та світового економіко-правового простору сут­тєво загальмували процес уніфікації українського цивільного права до цивільно-правових систем сучасності.

Аналізуючи розвиток українського цивільного права, слід зазна­чити тенденції до його зближення з континентальною системою ци­вільного права, однак вони є відносно не стійкими, що обумовлю­ється відсутністю стабільного економічного розвитку та правового регулювання суспільних відносин.

Але активна позиція України в питаннях входження до європей­ського економічного простору, її участь у товарообороті між держа­вами СНД, визначення своїх позицій при створенні модельних нор­мативних актів (наприклад, Модельного цивільного кодексу для держав — учасників СНД) та актів національного законодавства з урахуванням тенденцій європейського регулювання суспільних від­носин дає підстави сподіватися на найближче визначення та затвер­дження українським цивільним правом свого належного місця се­ред цивільно-правових систем сучасності.

Поняття та значення порівняльного цивільного права

Особливу увагу при розгляді даного питання слід звернути на не­обхідність вивчення зарубіжного цивільного законодавства. При цьому знання з традиційного для вищих юридичних навчальних за­кладів курсу «Міжнародне приватне право» вже є недостатнім внас­лідок значного збільшення міжнародних економічних зв'язків, тому постає нагальна потреба у фахівцях, які глибоко володіють спеціаль­ними знаннями з цивільного та торгового права зарубіжних країн.

28

Дане вивчення найбільш ефективне на підставі порівняльного методу, а отримана інформація може стати основою науки та навчальної дисципліни порівняльного цивільного права як частини міжгалузевої дисципліни порівняльного правознавства.

§ 2. Романо-германська (континентальна) система Загальна характеристика

Романо-германська (континентальна) система цивільного права нині утвердилася у Франції, Німеччині, Бельгії, Люксембурзі, Іспа­нії, Італії, Португалії, Австрії, Швейцарії, багатьох країнах Латин­ської Америки тощо. В основі цієї системи цивільного права лежить рецепція римського права та його гармонізація з урахуванням на­ціональної специфіки.

Характерними ознаками цієї правової системи є розподіл (дихо­томія) права на публічне та приватне. Але з моменту першого про­ведення розмежування приватного та публічного права Ульпіаном в Дігестах Юстиніана¹ відносини в суспільстві суттєво ускладнились, що унеможливило вирішення питання про єдність та диференціа­цію приватного та публічного права, посилаючись виключно на сферу рхоронюваних інтересів (приватних чи публічних). І тому критерієм їх розмежування став спосіб та характер впливу права на відносини. Тобто коли йдеться про субординацію, власно-орга­нізаційні і примусові засади у суспільних відносинах, що спрямова­ні на здійснення державних та суспільних інтересів, то вони мають характер публічно-правових. І навпаки, відносини, що виникають з приводу певного майна між юридично рівними суб'єктами, які фор­муються за їх ініціативою з метою задоволення приватних інтересів шляхом координації поведінки, то слід говорити про приватно­правовий характер цих суспільних відносин.

Ще однією суттєвою специфікою континентальної системи ци­вільного права є її галузевий підхід та чітка ієрархія всередині сис­теми. Сутність даної специфіки полягає в тому, що система цивіль­ного права, залежно від особливостей відносин, які підлягають пра­вовому регулюванню, поділяється на складові (підгалузі, інститути), що логічно взаємопов'язані між собою та в сукупності складають єдине ціле — галузь цивільного права.

¹ У той період вважалося, що приватне право врегулювало приватно-правову сферу суспільного життя, що ґрунтується на засадах юридичної рівності сторін та обумов­лена недоторканністю їх приватної власності, свободою договору, судовим захистом їх прав та інтересів тощо, тобто регулює сферу приватних інтересів, а публічне пра­во спрямоване саме на регулювання державних та суспільних інтересів за допомо­гою цілої низки імперативних (загальнообов'язкових) правил поведінки.

29

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Романська та германська підсистеми

У континентальній системі цивільного права з огляду на специ­фіку нормативно-правового регулювання та охорони суспільних від­носин чітко виділяються дві підсистеми: романська та германська.

Романська підсистема цивільного права започаткована фран­цузькими вченими, результати досліджень яких дістали своє втілен­ня у Цивільному кодексі Франції 1804 р. (Кодексі Наполеона). Да­ний кодекс, як і всі інші нормативно-правові акти романської під­системи, укладений за інституціональною системою, в основу якої покладено рецепцію Інституцій Гая (Согриз Іигіз Сіуіііз), яка складається з трьох основних розділів: «Особи» (правове станови­ще суб'єктів), «Речі» (об'єкти права та відповідні їм права) і «Позови» (способи реалізації та захисту прав). За цією ж підсисте­мою укладені також і цивільні кодекси Італії, Іспанії, Португалії, Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, штату Луїзіана (США), про­вінції Квебек (Канада), більшості країн Латинської Америки, пів­денно-східної Азії тощо.

Натомість германська підсистема цивільного права започатко­вана німецькими вченими, результати наукових досліджень яких дістали своє втілення у Німецькому цивільному уложенні (ВОВ) 1896 р. Цей кодекс ґрунтувався на пандектній системі, що була реципована з Дігестів (Пандектів) Юстиніана. її характерною озна­кою було виокремлення Загальної частини — сукупності норм пра­ва, що стосувалися будь-яких інститутів цивільного права та об'єд­нували в собі загальні положення цивільного права, норми про суб'єкти та об'єкти цивільного права, власне цивільні права, їх реа­лізацію та захист. Решта правових норм складали Особливу части­ну, до якої входили інститути зобов'язального, речового, сімейного та спадкового права. Окрім того, дана система розмежовувала мате­ріальні та процесуальні норми. Пандектна система була також осно­вою цивільних кодексів Швейцарії, Австрії, Російської Федерації, Бразилії тощо.

Порівнюючи ці підсистеми, слід відмітити, що германська підси­стема є більш складною за юридико-технологічною будовою, ніж ро­манська. Але на сьогодні в чистому вигляді їх не існує жодної. У процесі свого розвитку вони зближувалися та взаємовпливали од­на на одну, і тому сьогодні вже навряд чи можливо говорити про них як про окремі системи.

Джерела права

Основним джерелом континентальної системи цивільного права є нормативно-правовий акт, який за своєю сутністю є виробленим цивілістичною доктриною загальнообов'язковим правилом поведін-

30