Глава 3. Основні риси цивільного права зарубіжних країн

ки, тобто певною конструкцією, що покликана регулювати певні су­спільні відносини. Основним нормативно-правовим актом, яким ре­гулюється переважна більшість цивільних правовідносин, є Цивіль­ний кодекс як системна кодифікація законодавчих актів. Проте в багатьох країнах континентальної системи цивільного права сут­тєве значення відіграють і так звані адміністративні акти, прийняті відповідно до делегованих повноважень органами вико­навчої влади.

Певне значення в континентальній системі має звичай. Проте за­стосування його, порівняно з нормативно-правовим актом, є набага­то вужчим й опосередковується переважно у формі звичаю ділового обороту.

Значення судової практики в континентальній системі цивільно­го права або має субсидіарний (доповнюваний) характер і застосову­ється для усунення прогалин нормативно-правового регулювання, або взагалі не є джерелом права. Проте слід відзначити стійку тен­денцію до зростання ролі судової практики, яка виокремилась останнім часом і ще раз підкреслює процес уніфікації та гармоніза­ції правових систем.

Неможливо обійти в даному питанні і проблему дуалізму цивіль­ного та торгового права, що дістали своє втілення в одночасному іс­нуванні двох кодифікаційних нормативних актів — цивільного та торгового кодексів. Так, наприклад, у Німеччині поряд з Німець­ким цивільним уложенням (ВОВ) діє Німецьке торгове уложення (1897 р.), у Франції поряд з Кодексом Наполеона діє Французький торговий кодекс (1807 р.) тощо.

Торговий кодекс за своєю структурою є кодифікованим норма­тивно-правовим актом, яким регулюються відносини у сфері ко­мерційного обороту. Він є спеціальним нормативним актом щодс цивільного кодексу, використовує його Загальну частину.

Але далеко не всіма країнами була сприйнята ідея дуалізму цивільного права. Так, вперше в Швейцарії (1911 р.) був прийнятні? єдиний кодифікований нормативно-правовий акт, яким рівною мірок регулювались як цивільні, так і торгові правовідносини. У подаль­шому фактично всі країни континентальної системи цивільного пра ва взяли курс на монізацію цивільного права. Це свідчить про тло-бальний процес комерціалізації цивільного права, тобто максималь­ної гармонізації цивільного законодавства з урахуванням також : потреб правового регулювання торгового обороту.

Фізичні та юридичні особи

У континентальній системі цивільного права особи поділяються як правило, на дві основні категорії: фізичні та юридичні особи.

31

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Фізичними особами визнаються громадяни, іноземці та особи без громадянства. Фізичні особи наділяються специфічними юридични­ми ознаками: правоздатністю як здатністю мати цивільні права та обов'язки і дієздатністю як здатністю своїми діями набувати та здійс­нювати цивільні права і створювати та виконувати цивільні обов'яз­ки. Правоздатність усіх фізичних осіб рівна за обсягом, і її обмежен­ня, окрім як у випадках, передбачених законом, не допускається. Правоздатність виникає з моменту народження¹ та припиняється в момент смерті чи оголошення особи померлою або визнання її безвіс­но відсутньою². Натомість обсяг дієздатності встановлюється зако­ном залежно від різних обставин (вік, стан здоров'я тощо), внаслідок чого виокремлюється повна, обмежена дієздатність і недієздатність фізичних осіб. Також слід зауважити, що континентальній системі права притаманний інститут представництва, за яким компенсують­ся усі можливі дефекти в дієздатності фізичних осіб.

Досить детально в континентальній системі цивільного права розроблене вчення про юридичну особу. Юридична особа визнається певним фіктивним утворенням, основними ознаками якого є: орга­нізаційна єдність; відокремленість майна та здатність до самостій­ної майнової відповідальності; можливість брати участь у цивільно­му обороті та виступати в суді від свого імені тощо. Особлива увага при цьому приділяється класифікації юридичних осіб. Окрім цього також виокремлюються поняття «правоздатність » та «дієздатність» юридичної особи, які за своїм змістом є, як правило, спільними.

Створення юридичної особи можливе в дозвільному, нормативно-явочному чи явочно-заявному порядку і супроводжується, як прави­ло, процедурою державної реєстрації. Припинення юридичної особи можливе як шляхом реорганізації, що передбачає перехід прав і обо­в'язків за правонаступництвом до інших юридичних осіб, так і шля­хом ліквідації, що такого правонаступництва не передбачає.

Вирізняють два основні види юридичних осіб: публічного та при­ватного права. Юридичні особи публічного права створені на підста­ві публічно владних актів і не мають на меті участь у цивільному обороті, оскільки покликані для вчинення адміністративних функ­цій, а юридичні особи приватного права за своєю природою створені на підставі приватно-правових актів і мають на меті участь

Окремі науковці намагаються обґрунтувати позицію, згідно з якою правоздат­ність особи виникає в неї з моменту зачаття, мотивуючи це тим, що окремими правами (на життя, спадщину тощо) особа наділяється ще в момент перебування в

утробі матері.

Проте не всім країнам континентальної системи цивільного права (наприклад,

Франція) відомий інститут визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення її

померлою.

32