Глава 1. Поняття цивільного права

тання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природо-заповідного фонду, атмосферного повітря; трудові відноси­ни, фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що ви­никають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів; адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місце­вого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською ком­петенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарсь-ких повноважень щодо суб'єкта господарювання.

Згідно з ЦК України (п. 2 ст. 9) законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарюван­ня. Тому особливості регулювання майнових відносин суб'єктів гос­подарювання визначаються п. 2 ст. 4 ГК України.

Проте слід зазначити, що прийняття ГК України суттєво погірши­ло становище з урегулюванням питання розмежування правового ре­гулювання суспільних відносин в економіці.

Визначивши, що ГК України окреслює основні засади господа­рювання в економіці і регулює господарські відносини, що виника­ють у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання (ст. 1 ГК України), він охопив і ту сферу правового регулювання, яка стосується цивільно-правових відносин.

Згідно зі ст. З ГК України під господарською діяльністю розу­міється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продук­ції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність, тобто відносин, що є предметом регу­лювання цивільного права, яке регулює всі цивільні відносини, за­сновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні і майновій самостійності їх учасників (ст. 1 ЦК України) та мають вартісний характер¹.

Основною ознакою майнових відносин, регульованих цивільним правом, Є. О. Суханов вважає їх товарно-грошовий характер. «Май­нові відносини, які мають іншу (нетоварну) природу і, отже, не від­повідають вказаним ознакам, не входять у предмет цивільного пра­ва і не можуть регулюватися ним»².

Хоча ГК України вказує, що не є предметом його регулювання майнові та особисті немайнові відносини, які регулюються ЦК

¹ Гражданское право. — СПб., 1996. — Чи І. — С. 1.

Т. 1. — С. 27.

² Суханов Е. А. Гражданские отношения, которьіе регулируются гражданским пра­ вом // Гражданское право. — М-, 1998.

12

13

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

У країни (п. 1 ст. 4 ГК України), проте він містить правові норми, які регулюють договір поставки, договір контрактації сільськогос­подарської продукції, договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через єдину мережу, договір міни та інші подібні догово­ри. Провести розмежування тут можна, лише взявши за основу по­ложення, що ЦК України регулює всі майнові відносини, тобто та­кі, які мають і повинні мати приватно-правовий характер, а особли­вості правового регулювання, зокрема особливості правового регулювання укладення та виконання певних договорів у сфері май­нових відносин, мають регулюватися ГК України (п. 2 ст. 9 ЦК України, п. 2 ст. 4 ГК України). Тобто ЦК України є тим осново­положним нормативним актом, згідно з яким здійснюється правове регулювання всіх майнових відносин товарно-грошового характеру, інакше кажучи, він є законом і загальної дії, і спеціальним зако­ном, а особливості регулювання майнових відносин суб'єктів госпо­дарювання регулюються ГК України.

Як приклад, можна навести формулювання п. 2 ст. 712 ЦК Укра­їни щодо регулювання договору поставки: «До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо ін­ше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін».

Слід зауважити, що стосовно ролі і значення ГК України і відпо­відно до господарського права існують протилежні точки зору, згідно з якими господарське право — це право, яке регулює господарську діяльність взагалі. Господарські відносини у сфері економіки Украї­ни становлять предмет господарського права¹.

Ця точка зору спирається на те, що домінуючим в економіці є державний сектор², і з цього випливають усі особливості правового регулювання господарської діяльності. Зрозуміло, якої ваги нада­ють прибічники цієї точки зору ролі держави, і з цих засад, на їх думку, ґрунтується і повинне ґрунтуватися правове регулювання господарської діяльності.

Проте хід розвитку економіки України, а також світової еконо­міки, процеси роздержавлення і приватизації, що в ній відбувають­ся, процеси корпоратизації, введення права приватної власності на землю, поза якими стоїть приватна, а зовсім не державна власність, свідчать, що роль держави в процесі розвитку економіки України зменшується, а з нею відпадає необхідність в існуванні господарсь­кого права.

¹ Щербина В. С. Господарське право України. — К., 1999. — С. 24.

² Мамутов В. К. Хозяйственное право. — К., 2002; Щербина В. С. Цит. праця. — С. 25.

14