§ 4. Здійснення права на спадкування

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ст. 1268 ЦК України). Прийняття спадщини та відмова від неї — це односторонні правочини, в яких висловлюється воля однієї особи — спадкоємця.

Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застере­женням. Спадкоємець не може, наприклад, вказати, що він прийме спадщину у разі, коли йому буде передано те чи інше майно, інший спадкоємець відмовиться від спадщини, черга одного зі спадкоємців буде змінена та ін.

Закон передбачає три способи прийняття спадщини (стат­ті 1268-1269 ЦК України). Перший спосіб полягає у фактичному прийнятті спадщини спадкоємцем, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Вважається, що такий спадкоємець висловлює свою волю щодо прийняття спадщини своєю фактичною поведінкою — він продовжує проживати у тому самому приміщенні, користується речами, які належали спадкодавцеві, збе­рігає їх тощо. Проте такий спадкоємець може й відмовитися від прийняття спадщини. Для цього треба висловити свою волю певним чином — подати заяву про відмову прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини (ст. 1273 ЦК України).

Другий спосіб прийняття спадщини стосується окремих катего­рій осіб, інтереси яких потребують підвищеного захисту. Малоліт­ня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину в силу прямого припису закону. Як і в попередньому ви­падку, це правило має диспозитивний характер. Тому ці особи мо­жуть відмовитися від прийняття спадщини за згодою відповідних осіб (батьків, опікунів і піклувальників), органу опіки та піклу­вання (ст. 1273 ЦК України). Це пояснюється тим, що прийняття спадщини не завжди може бути пов'язано тільки з надходження­ми майнового характеру. До спадкового майна можуть належати певні обов'язки спадкодавця (борги), внаслідок чого прийняття спадщини не буде відповідати інтересам малолітньої, неповноліт­ньої або недієздатної особи, обтяжувати її, створювати проблеми майнового характеру.

390

Третій спосіб прийняття спадщини стосується спадкоємців, які бажають прийняти спадщину і не належать до першої та другої ка­тегорії (є дієздатними особами та на час відкриття спадщини не про­живали постійно із спадкодавцем). Ці особи мають подати до нота­ріальної контори заяву про прийняття спадщини (ст. 1269 ЦК України).

Законодавство встановлює спеціальне правило щодо прийняття спадщини у випадках, якщо спадкоємець за заповітом або за зако­ном помер після відкриття спадщини, але не встиг її прийняти.

Отже, йдеться про випадки, коли після смерті спадкодавця й від­криття спадщини ще не сплив шестимісячний строк. У цей час спадкоємець мав би можливість висловити свої наміри щодо прийняття спадщини, але не встиг цього зробити внаслідок своєї смерті, право на прийняття належної йому частки спадщини пере­ходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія) (ст. 1276 ЦК України). Це правило не поширюється на спадкування обов'язкової частки у спадщині, тобто коли спадкодавець усунув від права на спадкування особу, яка має право на обов'язкову частку. Вказана особа померла під час дії шестимісячного строку для прийняття спадщини і не встигла її прийняти. У такому разі право на спадку­вання не переходить до спадкоємців померлої особи. Це пояснюєть­ся тим, що на обов'язкову частку мають право лише окремі катего­рії спадкоємців — діти спадкодавця, його непрацездатні батьки та вдова (удівець). Тому право на спадкування за правилами спадкової трансмісії не може переходити до інших категорій осіб, які не нале­жать до цього кола.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України). У цей строк особа має визначитися щодо прийняття чи неприйняття спадщини та здійснити у необхідних випадках певні дії, спрямовані на реалізацію свого права.

Як уже зазначалося, особа має право відмовитися від прийняття спадщини. Вона може це зробити безвідносно до іншої особи або від­мовитися на користь конкретного спадкоємця. Так, спадкоємець за заповітом має право відмовитися від спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом; спадкоємець за законом — на користь будь-кого зі спадкоємців за законом незалежно від черги; якщо за­повідач підпризначив спадкоємця, особа, на ім'я якої складений за­повіт, може відмовитися від спадщини лише на користь особи, яка є підпризначеним спадкоємцем (ст. 1273 ЦК України). Відмова спад­коємця від прийняття спадщини має важливі наслідки, тому важ­ливими є визначення дійсних намірів спадкоємця. Якщо відмова ^віД спадщини була зроблена під впливом помилки, обману, насильс-

391

Розділ IV. СПАДКОВЕ ПРАВО

Глава ЗО. Спадкове право

тва та іншого, вона, як і будь-який інший правочин, може бути ви­знана недійсною судом.

Визначення кола спадкоємців та частки кожного з них у праві на спадщину складають лише перший етап розвитку спадкових відно­син. Другим є визначення належного спадкоємцям реального май­на. Якщо спадкоємець один, то питань не виникає. Він стає власни­ком усього майна. Якщо спадкоємців два або більше, вони стаюті співвласниками майна, що належить їм на праві спільної часткової власності. За своєю згодою спадкоємці можуть спільно володіти, ко­ристуватися та розпоряджатися майном. Водночас на вимогу будь-кого зі спадкоємців право спільної часткової власності на спадкове майно може бути припинено. Відповідно до ч. 2 ст. 1278 Ц] України кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в на­турі. Спадкоємці можуть розділити усе майно за своєю згодою. Про­те щодо деяких видів майна законодавство встановлює спеціальні правила. Так, переважне право на виділ їм у натурі предметів зви­чайної домашньої обстановки та вжитку (посуд, білизна тощо) ма­ють ті спадкоємці, які протягом не менш як одного року до часу від­криття спадщини проживали разом із спадкодавцем однією сім'єю. Це дає змогу таким спадкоємцям зберігати усталений спосіб життл та звичний життєвий устрій. Крім того, спадкоємці, які разом і: спадкодавцем були співвласниками майна, мають переважне праві перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натурі цього майна, у ме­жах їхньої частки у спадщині. Якщо, наприклад, батько та син бу­ли співвласниками автомобіля, то після смерті батька син має пере­важне перед іншими спадкоємцями право на отримання автомо­біля. Зрозуміло, що при цьому не можуть порушуватися права інших спадкоємців і передача автомобіля можлива, якщо до складу спадщини входить інше цінне майно, що буде передано спадкоєм­цям.

За загальними правилами поділ спадщини може бути здійснено після спливу строку на прийняття спадщини, коли відомі коло спадкоємців та всі обставини щодо спадкового майна. Проте закон містить правило, спрямоване на захист інтересів ненародженої ди­тини. Відповідно до ч. 2 ст. 1298 ЦК України, якщо заповіт складе­но на користь зачатої, але ще не народженої дитини, видача свідоц­тва про право на спадщину і розподіл спадщини між усіма спадко­ємцями може відбутися лише після народження дитини. Це правило стосується і дитини, зачатої за життя спадкодавця, але на­родженої після його смерті, у разі спадкування за законом. Якщо дитина не народиться (у результаті штучного переривання вагітнос­ті) або народиться мертвою, то належна їй частка буде передана ін­шим спадкоємцям.

392

Спадкоємець, який прийняв спадщину, відповідає за боргами спад­кодавця. Відповідно до ч. 1 ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов'яза­ні задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Відповідно до закону спадкоємець не відповідає за борги спадкодавця своїм власним майном. Відповідаль­ність спадкоємців (якщо їх декілька) має частковий характер. Кожен із них зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у роз­мірі, який відповідає його частці у спадщині.

Вимоги кредитора задовольняються шляхом одноразового плате­жу або в іншому порядку, якщо це встановлено домовленістю між спадкоємцями і кредитором. Сторони можуть домовитися щодо по­етапної сплати боргу, переносу його на інший строк тощо.

Від моменту відкриття спадщини до моменту її переходу до спад­коємців існує певний проміжок часу. Юристів завжди цікавило пи­тання щодо належності майна у цей період конкретній особі. Проб­лема полягає в тому, що з одного боку, річ не може належати на праві власності спадкодавцеві у зв'язку із його смертю, з іншого, — вона не може належати спадкоємцеві тому, що той ще не прийняв спадщину. У римському праві така спадщина отримала назву «лежачої спадщини*. Щодо визначення її правового режиму скла­лися два протилежні підходи. Відповідно до першого, — «лежача спадщина» вважалася як би належною спадкодавцеві («лежача спадщина» продовжує особистість спадкодавця). Другий підхід по­лягав у тому, що спадщина вважалася належною спадкоємцеві. Факту прийняття спадщини надавалася зворотна сила. Вважалося, що вона належала спадкоємцеві з дня відкриття спадщини, тобто у попередній час. Як у першому, так і в другому випадку допускалася певна юридична фікція, що застосовувалася для вирішення цього складного питання¹. Сучасне законодавство України закріплює дру­гий із зазначених підходів. Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоєм­цеві з часу відкриття спадщини.

Період, протягом якого спадщина є «лежачою», має певні особли­вості. Значення у цей період набуває здійснення дій щодо охорони спадкового майна та збереження його в інтересах спадкоємців, від-казоодержувачів та кредиторів спадкодавця. Такі дії здійснюються нотаріусом за місцем відкриття спадщини; відповідним органом міс­цевого самоврядування (у населених пунктах, де немає нотаріуса); ви­конавцем заповіту, якого призначив спадкодавець; іншою особою, яка призначена спадкоємцями за законом. Для охорони спадкового майна

Санфилиппо Ч. Курс римского частяого права: Учебник / Под ред. Д. М. Дождева. — М.: Изд-во БЕК, 2000. — С. 285.

393

Розділ IV. СПАДКОВЕ ПРАВО

Глава ЗО. Спадкове право

може бути здійснено опис майна, передача його на зберігання пев­ним особам тощо. Особа, яка зберігає спадкове майно, попереджа­ється про відповідальність за його втрату, знищення або по­шкодження. Якщо у складі спадщини є майно, що потребує утри­мання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, орган місцевого са­моврядування у разі відсутності спадкоємців або виконавця запо­віту укладають договір на управління спадщиною з іншою особою (ст. 1285 ЦК України).