Глава 13. Особисті немайнові права

Заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права

Ще одним спеціальним способом захисту особистих немайнових прав є заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (ст. 278 ЦК України). Сутність цього способу захи­сту полягає в тому, що у випадку, коли:

• особисте немайнове право фізичної особи порушене у газеті, книзі, кінофільмі, телепередачі тощо, які готуються до випуску у світ, може бути захищене завдяки тому, що суд може заборонити їх випуск у світ до усунення порушення цього права;

• особисте немайнове право фізичної особи порушене у газеті, книзі, кінофільмі, телепередачі тощо, які випущені у світ, суд може заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього по­ рушення, а якщо усунення порушення неможливе — вилучити ти­ раж газети, книги тощо з метою його знищення.

При цьому суттєва відмінність певного спеціального способу за­хисту від попереднього полягає в тому, що підставою його застосу­вання є правопорушення, яке іменується дифамацією, тобто поши­рення навіть правдивої інформації, але за умови, що нею порушую­ться особисті немайнові права, наприклад, право на особисте життя чи право на таємницю про стан свого здоров'я.

Отже, в цивільному законодавстві України існують чіткі тенден­ції розвитку правової бази щодо регулювання та охорони особистих немайнових прав особи, які покликані забезпечити гармонійний роз­виток людини як особистості та гідного члена громадянського сус­пільства. Подальший розвиток цивільно-правового регулювання осо­бистих немайнових прав в Україні має бути зорієнтований на світові стандарти в галузі прав людини. Проте це не повинно бути необдума­ною рецепцією відповідних міжнародних норм права, а зваженим процесом, який має базуватися на запозиченні світового досвіду, по­єднаного з особливостями національного світосприйняття, правотво-рення та праворозуміння. Також слід зауважити, що навіть наяв­ність наддосконалої правової системи — це лише передумова, яка без належного поєднання із своєчасною, однозначною та повною реаліза­цію і захистом особистих немайнових прав не зможе досягти необхід­ного результату.

Рекомендована література:

Красавчикова Л. О. Личная жизнь под охраной закона. — М.: Юрид. лит., 1983.

Малеина М. Н. Зашита личньїх неимущественньїх прав советских граждан. — М.: Знание, 1991.

165

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 14. Юридичні особи

Стефанчук Р. О. Захист честі, гідності та репутації в цивільному праві. — К.: Науковий світ, 2001.

Флейшиц Е. А. Личньїе права граждан в гражданском праве Союза ССР и капиталистических стран // Ученьїе трудьі Всесоюзного института юридических наук НКЮ СССР. — Випуск VI. — М., 1941. Ярошенко К. Б. Жизнь и здоровье под охраной закона: гражданско-пра-вовая защита личньїх неимущественньїх прав. — М., 1990.

Глава 14 Юридичні особи

§ 1. Поняття юридичної особи та її основні ознаки Розвиток вчення про юридичні особи (концепції, законодавс­тво). Юридичні особи є одним із видів суб'єктів цивільного права. Поява юридичних осіб була викликана розвитком економічних та соціальних відносин у суспільстві, що призвело до необхідності уча­сті в цивільному обігу колективного утворення. На сьогодні не існує усталеної точки зору щодо виникнення та поняття юридичної осо­би. Головне питання, яке є дискусійним уже майже 150 років, поля­гає у тому, хто є носієм властивостей юридичної особистості. У зв'язку з цим можна виділити декілька теорій, що вже дістали певний розгляд у гл. 4 «Порівняльне цивільне право зарубіжних країн». У даній главі, спеціально присвяченій юридичній особі, вони розглядаються детальніше.

1. «Теорія фікції» (Савін'ї) полягає у тому, що волею може воло­ діти лише людина, тому юридична особа існує тільки як абстрактне поняття, втілене законодавцем у суб'єкт права¹.

2. «Теорія персоніфікованої цілі» (Бринца та Беккера), заперечу­ ючи існування реального суб'єкта — юридичної особи, визначає, що остання має за мету управління майном, тобто сама юридична особа виступає як персоніфікована ціль².

3. «Органічна теорія» (Гірке) визнає реальне існування юридич­ ної особи, причому прихильники цієї теорії ототожнюють юридич­ ну особу з людською особистістю, розуміючи її як певну союзну особистість, соціальний організм, відмінний від суми осіб, які бе­ руть участь у союзі³.

Шершеневич Г. Ф. Учебник русского гражданского права. — М.: Спарк, 1995. — С. 89; Гражданское право / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. — М.: Про­спект, 1998. — Ч. 1. — С. 121-122.

Там само. — С. 89-90; Мєйер Д. И. Русское гражданскоє право. — М.: Статут, 2000. — С. 137; Гражданскоє право / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. — М.: Проспект, 1998. — Ч. 1. — С. 122. ³ Там само.

166

4. «Реалістична теорія» (Саллейля), визначивши реальність іс­ нування юридичної особи як суб'єкта права, відійшла від біологіза- ції юридичної особи як суми індивідів¹.

5. «Теорія колективу» (Венедиктова А. В.) полягає у тому, що державна юридична особа — це організований державою колектив робітників і службовців на чолі з його відповідальним керівником, на якого держава поклала виконання певних державних завдань і надала для здійснення цих завдань відповідну частину єдиного фон­ ду державної власності².

6. «Теорія держави» (Аскназія С. І.) заснована на положенні про те, що за кожним державним підприємством стоїть власник май­ на — сама держава, тому людський субстрат юридичної особи не можна зводити до трудового колективу даного підприємства³.

7. «Теорія директора» (Толстого Ю. К.) виходить з того, що голов­ на ціль наділення організації правами юридичної особи — це забез­ печення можливості її участі у цивільному обігу, й оскільки дирек­ тор уповноважений діяти від імені організації у сфері цивільного обігу, тому саме він і є носієм юридичної особистості державної юри­ дичної особи⁴.

Поняття юридичної особи у новому ЦК України визначає ст. 80, відповідно до якої юридичною особою є організація, створена і за­реєстрована у встановленому законом порядку, наділена цивільною правоздатністю і дієздатністю, яка може бути позивачем і відповіда­чем у суді.

Виділяють такі ознаки юридичної особи, що є невід'ємними і су­купними її властивостями:

1. Організаційна єдність характеризується наявністю стійких взаємозв'язків між членами (учасниками, акціонерами) юридичної особи, внутрішньою структурою і функціональною диференціацією. Завдяки цьому воля окремих членів юридичної особи трансформу­ється в єдину волю юридичної особи. Так, акціонери акціонерного товариства, незалежно від їх кількості, мають право приймати

¹ Гражданскоє право / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. — М.: Проспект, 1998. — Ч. 1 — С. 122.

² ВенедиктовА. В. Государственная социалистическая собственность. — Гл. XII. — Ленинград, 1948; Гражданскоє право Украиньї / Под ред. А. А. Пушкина, В. М. Самойленко — X.: Основа, 1996. — Ч. 1 — С. 115-116.

³ Аскназий С. И. Об основаниях правовмх отношений между государственньїми со- циалистичєскими организациями // Ученьїе записки Ленинградского юридичес- кого института. — 1947. — Вьш. 4. — С. 33; Гражданскоє право / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого — М.: Проспект, 1998. — Ч. 1. — С. 123.

⁴ Гражданскоє право. / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого — М.: Проспект, 1998. — Ч. 1. ~С. 123.

167

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ