Глава 13. Особисті немайнові права

ної фізичної особи за наявності медико-соціальних показань може бути проведена за згодою опікуна з попереднім повідомленням прокурора;

• право на штучне переривання вагітності, яким відповідно до ч. 6 ст. 281 ЦК України наділені лише жінки, за умови, що вагіт­ ність не перевищує 12 тижнів. Перелік обставин, що дають право на переривання вагітності після 12 тижнів вагітності за медичними та соціальними показаннями, встановлюється законом;

• право на штучне запліднення та перенесення зародка в орга­ нізм жінки, яке має повнолітня жінка за медичними показаннями (ч. 7 ст. 281 ЦК України).

Зрозуміло, що даний перелік прав є лише орієнтовним і не пре­тендує на вичерпність, оскільки життя є доволі різноманітне в усіх своїх проявах і з суспільним розвитком можуть виникати все нові повноваження особи щодо власного життя. Так, суттєвих трансфор­мацій право на життя може отримати з подальшим розвитком меди­цини, генетики, трансплантології, клонування тощо.

Окреме питання стосується меж реалізації даного права. У літе­ратурі доволі поширеною є точка зору, що право на життя є абсо­лютним правом¹. Але дане право все ж таки має певні межі, напри­клад, воно обмежується діяннями інших осіб у межах необхідної оборони.

Ще одним спірним питанням серед науковців є питання момен­ту виникнення права на життя. Так, окремі автори вважають, що право на життя виникає з моменту зачаття². На нашу думку, право на життя виникає все ж таки з моменту народження, під яким слід розуміти момент відділення життєздатної дитини від організму матері. І саме з цього моменту фізична особа, яка народилася, «перебирає» на себе всю сукупність прав та обов'язків, які включа­ються до її правоздатності, в тому числі і право на життя. Окрім того, сприйняття запропонованої нам позиції призвело б до того, що проведення абортів каралось би в порядку, передбаченому кри­мінальним законодавством за вбивство ненародженої особи. На нашу думку, аборт, якщо він проведений за передбачених законом підстав і умов, слід віднести скоріше до права жінки на визначен­ня змісту свого особистого життя або ж однієї із складових права на здоров'я.

Конституція України: Офіційний текст: Коментар законодавства про права та сво­боди людини і громадянина: Навчальний посібник. — К.: Парламентське вид-во, 1999.

Ромовська 3. В. Особисті немайнові права фізичних осіб // Українське право. — 1997. — № 1. — С. 47-60.

149

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Право па здоров'я

З правом на життя тісно пов'язане право на здоров'я. Згідно з чинним законодавством під поняттям «здоров'я» слід розуміти стан повного фізичного, душевного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів¹.

Право на здоров'я є поняттям значно ширшим від передбаченого Конституцією України «права на охорону здоров'я*. І навіть попри те, що для збереження нормативної відповідності зі ст. 49 Конститу­ції України ЦК України також дублював норму про «право на охо­рону здоров'я» (ст. 283), аналіз чинного законодавства дає нам усі передумови вважати, що цивільне законодавство закріплює саме «право на здоров'я» в його позитивному і негативному змісті.

Право на здоров'я містить:

— право на надання медичної допомоги (ст. 284 ЦК України), яке об'єднує цілу низку інших прав. По-перше, це право вимагати надання кваліфікованої медичної допомоги. При цьому фізичні осо­ би, які досягли 14 років, відповідно до ч. З зазначеної статті реа­ лізують це право за власною волею або ж і проти їх волі, за умови, що внаслідок хвороби або каліцтва ця особа перебуває у стані, що є небезпечним для життя, і не може повною мірою оцінити того, що відбувається з нею (ч. 5 ст. 284 ЦК України).

У випадку реалізації права на звернення за медичною допомогою фізична особа має право на вибір лікаря та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій (ч. 2 ст. 284 ЦК України). По-дру­ге, повнолітня фізична особа має право відмовитися від надання їй медичної допомоги (ч. 4 ст. 284 ЦК України). Що стосується мало­літніх та недієздатних фізичних осіб, то їм медична допомога нада­ється навіть у випадку відсутності згоди малолітнього, його батьків (усиновителів) чи опікуна або ж опікуна недієздатного. Окремим компонентом цього права є право на надання психіатричної допо моги, що реалізується згідно із Законом України «Про психіатрич­ну допомогу»² та іншими нормативно-правовими актами у сфері ме­дичного обслуговування;

— право на медичне страхування, передбачене ст. 49 Конститу­ ції України, означає можливість особи використати загальнообо­ в'язкове та добровільне медичне страхування на підставах та в по­ рядку, визначеному чинним законодавством. Особливо слід заува-

Стаття 3 Основ законодавства про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. (зі змінами і доповненнями) // ВВР. — 1993. — № 4. — Ст. 19.

2000. — № 12.

Закон України «Про психіатричну допомогу» // ОВУ. Ст. 444.

150