Глава 21. Зобов'язання щодо здійснення фінансових послуг

4. системи охорони банку та клієнтів;

4. інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи — клієнта, її керівників, напрями діяльності;

4. відомості щодо комерційної діяльності клієнтів чи комерцій­ ної таємниці будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та ін­ ша комерційна інформація;

4. інформація щодо звітності окремого банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;

8) коди, що використовуються банками для захисту інформації. Зазначена інформація може бути надана лише самому клієнту

або його представникам. Іншим особам, у тому числі органам дер­жавної влади, їхнім посадовим і службовим особам такі відомості можуть надаватися виключно у випадку і порядку, встановленим ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Згідно цією статтею Закону інформація щодо юридичних та фізичних осіб, що містить банківську таємницю, розкривається банками:

1. на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації;

1. на письмову вимогу суду або за рішенням суду;

3) органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України — на їх письмову вимог; щодо операцій за рахунками конкретної юридичної або фізичної особи — підприємця за конкретний проміжок часу;

4. органам Державної податкової служби України — на їх пись­ мову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю що операцій за рахунками конкретної юридичної або фізичної особи підприємця за конкретний проміжок часу;

4. спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питаю фінансового моніторингу — на його письмову вимогу щодо здійс­ нення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторин­ гу згідно Із законодавством про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом;

4. органам державної виконавчої служби на їх письмову вимогу з питань виконання рішень судів щодо стану рахунків конкретної юри­ дичної або фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності.

Вимога відповідного державного органу на отримання інформа­ції, що містить банківську таємницю, має:

1) бути викладена на бланку державного органу встановленої форми;

2) бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленого гербовою печаткою;

232

3. містити передбачені цим Законом підстави для отримання ін­ формації;

3. містити посилання на норми закону, згідно з якими держав­ ний орган має право на отримання такої інформації.

Довідки про рахунки у разі смерті їх власників надаються бан­ком особам, зазначеним власником рахунка у заповідальному роз­порядженні банку, державним нотаріальним конторам або приват­ним нотаріусам, іноземним консульським установам у справах спадщини за рахунками померлих власників рахунків.

Банкам забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їхні імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта. Загальна інформація, що становить банківську таємницю, може бути надана іншим банкам лише в обсягах, необ­хідних при наданні кредитів, банківських гарантій.

Встановлені ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» обмеження щодо надання інформації, яка містить бан­ківську таємницю, не поширюються:

1. на службовців Національного банку України або уповноваже­ них ними осіб, які у межах повноважень, наданих Законом України «Про Національний банк України», здійснюють функції банківсь­ кого нагляду або валютного контролю;

1. на випадки надання банками інформації спеціально уповнова­ женому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, інформації про фінансову операцію, що підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу;

1. на випадки надання банками інформації іншим банкам на запит щодо ідентифікації їх клієнтів та керівників клієнтів — юридичних осіб (ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

У разі розголошення банком відомостей, що становлять банківсь­ку таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди (ст. 1076 ЦК України).

Слід звернути увагу, що чинне законодавство України зобов'язує клієнтів-підприємства здавати готівкову виручку (суму фактично одержаних готівкових коштів від реалізації продукції: товарів, ви­конаних робіт, наданих послуг та позареалізаційні надходження), Що надійшла до їхніх кас банку для її зарахування на рахунок клієнта.

У зв'язку з цим договір банківського рахунка традиційно, крім відносин з розрахункового обслуговування клієнта, регулює відно­сини касового обслуговування клієнта — юридичної особи, завдяки чому цей договір тривалий час мав назву «договір на розрахунково-касове обслуговування».

233

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО

Зазначені умови договору мають відповідати імперативним ви­могам нормативно-правових актів Національного банку України з цього питання (зокрема Інструкції № 1 з організації емісійно-касо­вої роботи в установах банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 7 липня 1994 р. № 129/1¹, Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національ­ного банку України від 19 лютого 2001 р. № 72², Інструкції про ор­ганізацію роботи з готівкового обігу установами банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 19 лютого 2001 р. № 69³ та ін.).

До умов касового обслуговування клієнта слід віднести: встанов­лення банком ліміту каси клієнта, строк та порядок здавання клієн­том до банку готівкової виручки, а також інші умови за домовленіс­тю сторін.

Зазначені умови однак не є для договору банківського рахунка істотними, оскільки, по-перше, вони стосуються лише клієнтів — юридичних осіб; по-друге, в умовах, коли клієнт може укласти необмежену кількість договорів банківського рахунка і відповідно мати необмежену кількість рахунків, касове обслуговування за ко­жним із них може не здійснюватися.

Розглядаючи послуги банку з установлення ліміту каси клієнта, треба зазначити, що цей ліміт установлюється, як правило, банком, але згідно з банківськими правилами деякі клієнти можуть устано­влювати його самостійно (наприклад, фінансові установи, підпри­ємства зв'язку та ін.). Як виняток, він взагалі не встановлюється банком. У разі, якщо ліміт каси взагалі не встановлено (незалежно від причин цього), на вимогу нормативно-правових актів Націо­нального банку України вся наявна готівка у касі клієнта — юри­дичної особи на кінець дня має обов'язково здаватися до каси банку для її зарахування на рахунок клієнта.

Клієнт може здавати готівку в касу банку через інкасаторів бан­ку. Однак у разі, коли у банку немає відповідного письмового дозво­лу Національного банку України на здійснення такої банківської операції або клієнт не бажає користуватися послугами банку з інка­сації, здавання готівкової виручки клієнта може здійснюватися че­рез: інкасаторів Національного банку України; Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ України; підприємства поштового зв'язку або самостійно клієнтом.

Бухгалтерская газета. — 2001. — Сентябрь. — Ч. 1. — С. 37-38. Офіційний вісник України. — 2001. —- № 12. — Ст. 496.

Там само.

234