Глава 3. Договір міни (бартеру)

Для розгляду питань, пов'язаних з видачею разового індивіду­ального дозволу, Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції утворює комісію на чолі з керівником департаменту Міністерства. Засідання комісії проводяться в міру потреби й офор­мляються протоколом.

Рішення про видачу або відмову у видачі суб'єкту зовнішньоеко­номічної діяльності разового індивідуального дозволу приймається на засіданні комісії не пізніше ніж за 15 робочих днів з дня над­ходження відповідних документів.

Про відмову у видачі разового індивідуального дозволу (з обґрун­туванням її причин) повідомляється заявникові у письмовій формі. Рішення комісії про відмову у видачі разового індивідуального до­зволу може бути оскаржено в судовому порядку відповідно до зако­нодавства України.

За порушення строків проведення товарообмінних (бартерних) операцій ст. 4 вищезазначеного Закону передбачається певна відпо­відальність. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України, які здійснили експорт або імпорт робіт, послуг за бартерним договором, зобов'язані протягом п'яти робочих днів з дня підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт чи надання послуг, повідомити органи державної митної служби України (якщо імпор­туються або експортуються за даним договором товари) або органи державної податкової служби України (якщо імпортуються або екс­портуються за даним договором роботи чи послуги) про факт здійс­нення експорту товарів (робіт, послуг). Неподання або несвоєчасне подання такої інформації зумовлює нарахування пені у розмірі одно­го відсотка вартості експортованих товарів (робіт, послуг) за кожний день прострочення. Загальний розмір нарахованої пені не може пере­вищувати вартості експортованих товарів (робіт, послуг).

Органи державної митної служби України здійснюють контроль за надходженням товарів за імпортом згідно з бартерним договором та інформують органи державної податкової служби про порушення строків надходження товарів, передбачених частинами 1-3 ст. 2 цього Закону.

Органи державної податкової служби України здійснюють конт­роль за своєчасним імпортом робіт і послуг згідно з бартерним до­говором та інформують органи державної митної служби України про фактичний експорт робіт і послуг для здійснення контролю за своєчасним надходженням товарів, що мають бути імпортовані.

Рекомендована література:

Луць В. В. Контракти у підприємницькій діяльності. — К., 2001. Иоффе О. С. Обязательственное право. — М., 1975.

41

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО

Глава 4. Договір дарування

Зобов'язальне право. Теорія і практика: Навчальний посібник / За ред.

0. В. Дзери. — К., 1998.

Брагинский М. И._у Витрянский В. В. Договорное право. Книга вторая:

Договорьі о передаче имущества. — М., 2000.

Вилкова Н. Г. Договорное право в международном обороте. — М., 2002.

Глава 4 г^ Договір дарування

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати у майбутньому іншій стороні (обдаровува­ному) безоплатно майно (дарунок) у власність (п. 1 ст. 717 ЦК України).

Договір дарування згідно з ЦК України може бути як реальним, так і консенсуальним. До цього часу даний договір визначався у за­конодавстві і теорії лише як реальний договір. Стаття 243 ЦК УРСР 1964 р. передбачала, що договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдаровуваному. Тобто вказувалося на ознаку реальної угоди — необхідності передачі речі (майна) для то­го, щоб вважати таку угоду укладеною. Консенсуальною угодою до­говір дарування буде тоді, коли він породжує зобов'язання передати майно обдаровуваному у майбутньому. Зобов'язання не збігається з моментом передачі речі. Новий ЦК України по-різному регулює ре­альний та консенсуальний договори дарування.

Ознакою, що поєднує обидва види договору дарування, вважаєть­ся його безоплатність. Підставою (метою) такої угоди є намір особи (дарувальника) передати майно безоплатно. За наявності зустрічно­го задоволення договір дарування вважатиметься недійсним. Дого­вір не є даруванням, якщо обдаровуваний зобов'язується при цьому вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або не-майнового характеру (п. 2 ст. 717 ЦК України). Проте не можна вважати порушенням ознаки безоплатності договору дарування такі випадки:

1. символічне зустрічне задоволення як данини у традиції — на­ приклад, платню у вигляді дрібних монет за дарування колючо- ріжучих предметів або домашніх тварин;

1. виконання обов'язку обдаровуваною особою з метою викорис­ тання подарунка для певної, обумовленої мети (пожертва — ст. 729 ЦК України). Зустрічне задоволення тут відсутнє, оскільки вико­ нання обов'язку з використання пожертви стосується третіх осіб;

1. покладення на обдаровувану особу обов'язку на користь тре­ тьої особи (ст. 725 ЦК України). Такий обов'язок полягає у вчинен-

42

ні певної дії або утриманні від її вчинення, а саме: передати грошо­ву суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, на­дати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо. Такий обо­в'язок особа бере на себе добровільно, керуючись власними ін­тересами, а певне майнове задоволення надається третій особі, пра­ва якої обмежують (обтяжують) право власності обдаровуваного. Безпосереднє зустрічне задоволення дарувальник не отримує;

4) покладення на обдаровувану особу обов'язку на користь дару-вальника. Наприклад, дарувальник залишає за собою право сервіту­ту (проходу, проїзду, прогону худоби тощо) у подарованій земельній ділянці або право проживання у подарованому будинку. Обдаровува­ний у цьому випадку зобов'язаний надати можливість здійснення та­кого права дарувальником. Застосування такого обов'язку не суперечить вищезгаданій нормі ст. 725 ЦК України. Проте сутність правовідношення інша. Дарувальник залишає за собою частину пов­новажень власника і не передає право власності в повному обсязі. Да­рувальник у разі виконання договору не отримує зустрічного задово­лення — чогось нового, а залишає те, що йому належало.

Отже, договір дарування може бути взаємним, у ньому можна встановити обов'язки обдаровуваного, але вони не можуть вважатися зустрічним задоволенням і не скасовують безоплатність цієї угоди.

За ознакою безоплатності ґрунтуються й інші, відомі ще з класич­ного римського права якості договору дарування, такі як: безстроко­вість, безповоротність переходу прав, збільшення майна обдаровува­ного, зменшення майна дарувальника тощо, але вони є лише похід­ними від основної ознаки — безоплатності цього договору.

Бе^оплаттстьєсуттєвою ознакою договору дарування. Ніякі умовиіцодоііадання зустрічного^ задоволення не беруться до уваги, інакше втрачається сутність цього договору. Застереження щодо зу­стрічного зобов'язання обдаровуваного призводить лише до того, що договір визнається нікчемним.

Проте у науковій літературі існують й інші тлумачення щодо су­ті зустрічного обов'язку, навіть до того, що договір дарування у пев­ній мірі визнається взаємним договором, хоча й безоплатним. Так, наприклад, допускається можливість відчуження будинку з умовою постійного проживання дарувальника в одній із кімнат¹.

Договір дарування за ЦК України — це_щ₁н^сто^онній_^іохові^и-3 одного боку, потрібна передача дарувальником у дар речі або май­нового права, з іншого, — згода обдаровуваного на прийняття дару.

¹ Гражданское право / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. — М., 1997. — Ч. 2. ■ — С. 120.

43

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО