Глава 20. Договір позики, кредитний договір ...

Комерційне кредитування відрізняється від надання кредитів за кредитним договором і суб'єктним складом. Оскільки надання ко­мерційного кредиту згідно із законом не належить до фінансових послуг, надання комерційного кредиту може здійснюватися між особами, цивільна правосуб'єктність яких дозволяє останнім укла­дення відповідних цивільних договорів (купівлі-продажу, підряду та ін.). Останнє є притаманним у сфері зовнішньоекономічних відносин, оскільки суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності Укра­їни мають право безпосередньо брати і надавати комерційні кредити за рахунок власних коштів як у діючій на території України валюті та в іноземній валюті, як у межах, так і за межами України (ст. 17 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»).

§ 3. Договір банківського вкладу

Поняття договору банківського вкладу. За договором банків­ського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від дру­гої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надій­шла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та відсот­ки на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (ст. 1058 ЦК України). До останнього часу питання про те, чи є договір банківського вкладу самостійним дого­вором, чи ні, в юридичній літературі було дискусійним. Автори роз­глядали цей договір як різновид договору позики¹, як різновид до­говору зберігання², як з'єднання елементів, регулярного зберігання і одночасно позики³ або вважали, що він є самостійним договором⁴.

З прийняттям ЦК України це питання в юридичній літературі України є вирішеним на користь авторів, які вважали договір бан­ківського вкладу самостійним цивільним договором.

З визначення договору банківського вкладу видно, що законо­давець до цього часу використовує як синонім вкладу термін «де­позит» (від. англ. сіерозН — зберігання). Останнє є традицією,

Флейшиц Е. А. Расчетньїе и кредитньїе отнощения. — М., 1956. — С. 80; Ефимо-ваЛ. Г. Банковское право: Учебное и практическое пособие. — М.: БЕК, 1994. — С. 100; Хозяйственное право: Курс лекций. — М,: БЕК, 1994. — Т. 2. — С. 274. Казанцев Н.Д. Право колхозной собственности. — М.: Юриздат, 1948. — С. 61. Агарков М. М. Основьі банковского права. Учение о ценньїх бумагах. — М.: БЕК, 1994. — С. 71; Гражданское и торговое право капиталистических государств: Учебник для студентов вузов, обучающихся по специальности «Международное право» / Отв. ред. Р. Л. Нарьішкина. — Ч. 2. — М.: Международньїе отношения. — С. 181.

Компанеец Е. С, Полонений 9. Г. Применение законодательства о кредитований и раечетах. — М-, 1967. — С. 208-210; Куник Я. А, Кредитньїе и расчетньїе отноше­ния в торговле. — М., 1970. — С. 204.

203

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

оскільки раніше грошові кошти існували виключно у формі монет, надавалися вкладниками у банківські установи на зберігання під зобов'язання повернення вкладнику саме тих монет, що були пере­дані ним банківській установі.

З розвитком банківської справи та виникненням безготівкових розрахунків економічна і правова ціль та модель договору банківсь­кого вкладу змінилася. У зв'язку з цим каузою (ціллю) цього дого­вору в сучасних умовах для вкладника є вже не зберігання коштів, а отримання за вкладом доходу. У свою чергу каузою (ціллю) дого­вору банківського вкладу для банку є залучення останнім грошових коштів вкладників з метою їх подальшого використання в інших банківських операціях.

Договір банківського вкладу є реальним договором, тобто таким, що є укладеним у момент прийняття банком вкладу (момент внесен­ня суми вкладу до каси банку або її зарахування на банківський ра­хунок).

Відповідно до цього умови договору банківського вкладу, за яки­ми вкладник зобов'язується передати банку суму вкладу, не мають юридичного значення, а вкладник не може бути примушений на їх підставі до внесення вкладу або притягнений до відповідальності за ненадання вкладу банку.

Оскільки укладення договору банківського вкладу, як правило, вимагає відкриття вкладникові іменного банківського вкладного (депозитного) рахунка, цей договір укладається за умови здійснен­ня банком ідентифікації вкладника, включаючи надання вкладни­ком документів, необхідних для відкриття вкладного (депозитного) рахунка, перелік яких імперативно встановлений нормативно-пра­вовими актами Національного банку України.

Договір банківського вкладу є відплатним, оскільки вкладник має право на одержання від банку відсотків від суми вкладу або до­ходу в іншій формі. Оскільки за договором банківського вкладу вкладник має право вимоги до банку щодо повернення вкладу та сплати відсотків за ним або доходу в Іншій формі та не має обов'яз­ків перед банком, цей договір є одностороннім.

У разі, коли договір банківського вкладу укладається з фізичною особою, він є публічним (ст. 633 ЦК України). Згідно з цим банк, укладаючи договори банківського вкладу з фізичними особами, не може надавати окремим вкладникам більш: сприятливі умови вкла­ду, наприклад, сплачувати ним за вкладом більш високу відсоткову ставку.

Зазначене правило є чинним для розміщення фізичними особами вкладів на однакових умовах (наприклад за строком, сумою та ін.), тобто у разі, якщо ці умови відрізняються, банк може застосовувати

204