Глава 36. Відповідальність за шкоду ...

вору, цю особу не можна вважати титульним володільцем за юри­дичною ознакою.

Матеріальна ознака титульного володільця полягає у тому, що особа, яка має усі правові підстави щодо цього об'єкта, має здійсню­вати ще й фактичне володіння (експлуатацію), тобто передбачену законом потенційну небезпечну діяльність, пов'язану з використан­ням, зберіганням або утриманням даного об'єкта.

За загальним правилом обидві ці ознаки мають бути поєднані для того, щоб визнати особу титульним володільцем. Однак закон може встановлювати з цього правила і певні винятки.

Так, згідно з ч. З ст. 1187 ЦК України особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, за­вдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, вважається суб'єктом відповідальності за шкоду, запо­діяну джерелом підвищеної небезпеки. І навіть незважаючи на те, що ця особа не має юридичної ознаки, вона зобов'язана відшкодува­ти її на загальних підставах, а титульний володілець звільняється від цієї відповідальності.

Однак може статися, що неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприя­ла недбалість її власника (володільця), наприклад, титульний воло­ділець залишив незамкнений автомобіль з ключем у системі запа­лювання. І тому в цьому разі шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується спільно титульним та фактичним володільцем, який неправомірно за­володів транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом (ч. 4 ст. 1187 ЦК України). Відповідальність має частковий характер і відшкодовується цими особами у частці, яка визначається за рішен­ням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Інший виняток, за яким відповідачем може бути не лише титуль­ний володілець, а й інші особи, — це коли титульний володілець за­страхував свою цивільну відповідальність. У цьому разі титульний володілець буде мати субсидіарну відповідальність, тобто відповіда­тиме лише у разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодуван­ня), яка виплачується страховиком, є недостатньо для повного від­шкодування завданої ним шкоди (ст. 1194 ЦК України). Однак слід зауважити, що зараз ще не на належному рівні розвинуте страху­вання цивільної відповідальності. Законодавчо визначено можли­вість страхування лише окремих видів цивільної відповідальності, яка може бути пов'язана із джерелом підвищеної небезпеки, напри­клад, страхування цивільної відповідальності власників транспорт-

372

них засобів¹, власників зброї², суб'єктів перевезення небезпечних вантажів³, осіб, діяльність яких пов'язана з утилізацією (видален­ням) небезпечних відходів⁴, суб'єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки⁵, власників окремих тварин⁶ тощо.

§ 3. Особливості відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки

Аналізуючи деліктну відповідальність за шкоду, заподіяну дже­релом підвищеної небезпеки, особливу увагу слід звернути на спе­цифіку умов цієї відповідальності.

Протиправнійть діяння у цьому випадку презюмується. Однак це не означає, що діяльність щодо використання певних об'єктів є неправомірною. Неправомірним є заподіяння шкоди внаслідок екс­плуатації цих об'єктів.

¹ Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок і умови проведення обов'яз­ кового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» від 28 вересня 1998 р. № 1175 // Урядовий кур'єр. — 1996. — № 213-214.

² Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку і правил про­ ведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи іншому законному володінні зброю, за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи вико­ ристання цієї зброї» від 29 березня 2002 р. № 402 // Урядовий кур'єр. — 2002. — №67.

³ Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку і правил про­ ведення обов'язкового страхування відповідальності суб'єктів перевезення небез­ печних вантажів на випадок настання негативних наслідків під час перевезення небезпечних вантажів» від 1 червня 2002 р. № 733 // Урядовий кур'єр. — 2002. — № 115.

⁴ Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку і правил про­ ведення обов'язкового страхування відповідальності експортера та особи, яка від­ повідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку може бути заподіяно здоров'ю людини, власності та навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації (вида­ лення) небезпечних відходів» від 19 серпня 2002 р. № 1219 // Урядовий кур'єр. — 2002. - № 156.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку і правил про­ведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності суб'єктів господа­рювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного і санітар­но-епідеміологічного характеру» від 16 листопада 2002 р. № 1788 // Урядовий ₆ кур'єр. _ 2002. — № 226.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку і правил про­ведення обов'язкового страхування відповідальності власників собак за шкоду, яка може бути заподіяна третім особам* від 9 липня 2002 р. № 944 // Урядовий ^кУр'єр. — 2002. — № 128.

244-149

373

Розділ III. ПОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

Шкода у цьому випадку певних особливостей немає, крім спе­ціальної вказівки законодавця, що у разі відшкодування ядерної шкоди потрібно керуватися спеціальним законодавством¹ (ст. 1189 ЦК України).

Що стосується причинно-наслідкового зв'язку, то доцільно заува­жити, що до уваги мають братися лише ті випадки, коли шкода за­подіюється безпосередньо внаслідок діяльності джерела підвищеної небезпеки. В іншому разі мають застосовуватися загальні підстави відшкодування заподіяної шкоди.

Основною особливістю при відшкодуванні шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, є те, що особа, яка здійснює діяль­ність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду незалежно від своєї вини.

У літературі немає єдиної точки зору щодо суб'єктивної умови відповідальності за цей вид делікту², однак ми сприймаємо думку науковців, які стверджують, що у цьому разі відповідальність по­кладається на титульного володільця внаслідок ризику заподіяння шкоди³.

Незважаючи на те, що вина покладається на титульного воло­дільця незалежно від його вини, законодавець все ж таки встанов­лює певні випадки, коли при притягненні титульного володільця до відповідальності має враховуватися заподіяна шкода. Так, наприк­лад, згідно зі ст. 1188 ЦК України при відшкодуванні шкоди, завда­ної титульним володільцям внаслідок взаємодії кількох джерел під­вищеної небезпеки (зіткнення автомобілів, літаків, потягів тощо), слід застосовувати такі правила:

1. шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовуєть­ ся винною особою;

1. за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;

1. за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шко­ ду, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залеж­ но від обставин, що мають істотне значення.

Однак у разі, коли внаслідок взаємодії джерел підвищеної небез­пеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані відшкодувати її у повному обсязі в солідарному порядку незалежно від їхньої вини (ч. 2 ст. 1188 ЦК України).

¹ Закон України «Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове за­ безпечення» від 13 грудня 2001 р. // ВВР. — 2002. — № 14. — Ст. 96.

² Красавчиков О. А. Возмещение вреда, причиненного источником повьішенной опасности. — М-, 1966. — С. 116-151.

³ Ойгензихт В. А. Воля и волеиз'ьявление. — Душанбе, 1983. — С. 133-144.

374