Глава 10. Договір позички

України). Винятком із цього правила є договори позички, укладені без визначення строку (ч. З ст. 834 ЦК України), коли в особи, яка стала власником речі, переданої у користування, виникає право ви­магати розірвання договору. Водночас при переході права власності на предмет позички до іншого власника без правонаступництва, на­приклад при конфіскації, реквізиції, до нового власника права та обов'язки колишнього власника не переходять, а договір позички припиняє свою дію.

Договір позички широко використовується у цивільних відноси­нах фізичних осіб, які часто надають одна одній предмети особисто­го користування у тимчасове користування, не отримуючи за це ніякої винагороди. Значно менше цей договір поширений у право­відносинах за участю юридичних осіб.

Правовідносини з безоплатного користування речами поширені у бібліотечній справі (ст. 22 Закону України «Про бібліотеки і бібліотеч­ну справу»)¹, у майнових відносинах між роботодавцями та професій­ними спілками (ст. 43 Закону України «Про професійні спілки, їх пра­ва та гарантії діяльності*)², у майнових відносинах, що мають місце між державними та релігійними організаціями з приводу користуван­ня культовими будівлями і майном (ст. 17 Закону України «Про сво­боду совісті та релігійні організації»)³, у благодійництві (ст. 16 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації»)⁴ та в інших випадках, визначених актами цивільного законодавства України.

Сторони договору позички. Сторонами за договором позички є позичкодавець та користувач. Позичкодавцем можуть бути юридич­ні особи приватного права, якщо інше не визначено законом або їх установчими документами, юридичні особи публічного права, якщо укладення такого договору відповідає їх правовому статусу, а також фізичні особи (ст. 829 ЦК України).

Позичкодавцем може бути як власник майна, що передається ко­ристувачеві у позичку, так і, за згодою власника, особа, яка здійс­нює управління цим майном.

Оскільки договір позички за своєю природою є безоплатним, зако­ном встановлені деякі обмеження щодо можливості надання майна у позичку юридичними особами. Так, юридична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, не може передавати речі у безоплатне користування особі, яка є засновником, учасником, керівником, чле­ном її органу управління або контролю (ст. 829 ЦК України).

¹ ВВР. — 1995. — № 7. — Ст. 45.

² ВВР. — 1999. — № 45. — Ст. 397.

³ ВВР УРСР. — 1991. — № 25. — Ст. 283.

⁴ ВВР. — 1997. — № 46. — Ст. 292.

86

Форма договору позички. Форма договору позички визначається ст. 828 ЦК України, згідно з якою вимоги закону до форми договору позички залежать від сторін та предмета договору. Якщо предметом позички є речі побутового призначення, а його сторонами — фізичні особи, договір позички може укладатися сторонами в усній формі, а за вимогою будь-якої зі сторін договору і в письмовій формі (про­стій або нотаріальній).

Договір позички між юридичними особами, а також між юриди­чною та фізичною особою укладається у письмовій формі, а за вимо­гою будь-якої зі сторін договору може бути укладений і в письмовій нотаріальній формі. У разі, якщо предметом договору позички є бу­дівля або інша капітальна споруда (їх окремі частини), договір по­зички укладається у формі, визначеній ст. 793 ЦК України, тобто у письмовій формі, а якщо він укладається строком на один рік і біль­ше, — у письмовій нотаріальній формі.

Відповідно до ст. 794 ЦК України договір позички будівлі або ін­шої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше одного року, підлягає державній реєстрації, а передання та повернення наймачем вказаних речей оформляється відповідним документом (актом) (ст. 795 ЦК України).

Якщо предметом договору позички є транспортний засіб, а од­нією зі сторін — фізична особа, договір позички укладається сторо­нами у письмовій нотаріальній формі.

Предмет договору позички. Предметом договору позички мо­жуть бути речі, визначені індивідуальними або родовими ознаками (ст. 184 ЦК України), що є споживними, неспоживними (ст. 185 ЦК України) та оборотоздатними (ст. 178 ЦК України).

Зміст договору позички. За загальним правилом змістом ци­вільного договору є умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, що є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

До істотних умов договору позички слід віднести предмет догово­ру, оскільки у разі, якщо ідентифікувати майно, що є предметом позички, неможливо, умова щодо предмета договору позички буде вважатися неузгодженою, а договір позички таким, що не укладе­ний.

Іншою істотною умовою договору позички є його безоплатність у разі, якщо ця умова прямо не визначена договором або не випливає із суті відносин між сторонами, користування майном може бути визнано і таким, що ґрунтується на договорі найму (оренди), за яким розмір плати за користування майном може бути визначений п. 1 ст. 762 ЦК України.

87

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...