Глава 19. Договір управління майнем

§ 2. Договір управління майном

Підставою виникнення управління за договором управління є до­говір як юридичний факт.

Договір управління майном не передбачає виникнення права власності в управителя. Управитель має право лише здійснювати повноваження власника, які передає установник управління. Влас­нику {установнику управління) залишається лише ішсіит ^ие — право власності без повноважень.

Юридична характеристика договору управління майном полягає також у визначенні цього договору з точки зору основних класи­фікаційних ознак системи цивільно-правових договорів.

Договір управління майном належить до реальних договорів, оскільки він вважається укладеним з моменту передачі майна упра­вителю. Цей договір є оплатним. У ньому мають бути зазначені роз­мір і форма плати управителя (ст. 1035 ЦК України). У договорі завжди повинен бути визначений строк управління, тому цей дого­вір є строковим (ст. 1036 ЦК України).

Договір управління майном може бути як на користь його учас­ників, так і на користь третьої особи (вигодонабувача).

У ЦК України договір управління майном віднесено до договорів з надання послуг, але в даній групі слід виділити підгрупу представ­ницьких (посередницьких) договорів, які надто схожі між собою, — договір комісії, договір доручення, договір управління майном. Так, зокрема, у швейцарській доктрині протягом певного часу існу­вав спір про природу довірчих (фідуціарних) відносин, і на думку одних авторів, фідуція — це відомий континентальному праву дого­вір, але інші вважали, що йдеться про договір доручення.

На нашу думку, за допомогою договорів комісії і доручення можна врегулювати відносини більш вузькі за змістом порівняно з договором, спрямованим на управління майном клієнта, особливо коли це стосується управління нерухомістю, контрольним пакетом акцій.

Договір комісії передбачає здійснення комісіонером угод від сво­го імені в інтересах комітента. Договір управління майном передба­чає здійснення управителем не лише юридичних, а й фактичних дій в інтересах вигодонабувача. Тобто він наділений більшою свободою у виборі певної моделі поведінки і реалізації своїх повноважень.

На відміну від договору доручення, в якому повірений здійснює юридичні дії від імені довірителя, договір управління майном пе­редбачає здійснення будь-яких дій управителем від власного імені. Проте управитель зобов'язаний сповістити всіх третіх осіб про те, що він не є власником, а діє на підставі договору.

174

§ 3. Сторони договору управління майном

Сторонами договору управління майном, а значить і суб'єктами договірного (зобов'язального) правовідношення, що виникає на його підставі, є установник управління — кредитор і управитель (боржник), а у випадках, передбачених договором, — третя особа — вигодонабувач.

Сторони договору слід характеризувати з установника управлін­ня. У ЦК України вміщено загальні вимоги щодо цієї особи (ст. 1032 ЦК України).

Установником управління завжди є власник майна. Винятки що­до кола осіб, які можуть бути установниками управління, не пе­редбачені у нормах, присвячених договору управління. Аналіз ци­вільного законодавства дозволяє зробити висновок, що ними не мо­жуть бути фізичні особи, які не мають повної цивільної дієздатності (малолітні особи віком до 14 років; неповнолітні особи віком від 14 до 18 років, за винятком емансипації неповнолітніх осіб).

Управління може встановлюватися щодо будь-якої форми влас­ності — державної, комунальної, приватної (фізичних та юридич­них осіб).

Не допускається звернення стягнення на майно, передане в управління за боргами установника управління, крім випадків його банкрутства або звернення стягнення заставодержателя на майно, обтяжене заставою. У разі банкрутства установника договір управ­ління цим майном припиняється.

Первісний установник управління — власник переданого майна може бути у певних випадках замінений іншою особою. Наприклад, у разі смерті установника і спадкування його майна спадкоємцями за законом або за заповітом. Але існує важлива норма, згідно з якою перехід права власності на майно, що є предметом договору управ­ління від установника управління до іншої особи не має наслідком припинення договору управління майном, за винятком, коли право власності на майно переходить через звернення на нього стягнення (п. 6 ст. 1032 ЦК України).

Безумовно, це суттєва гарантія того, що управління майном не при­пиниться безпідставно і не буде спричинено шкоди його суб'єктам.

Управління майном — це один із видів підприємницької дія­льності, оскільки спрямоване на отримання прибутку. У зв'язку з цим управителем може бути як фізична, так і юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності (ст. 1033 ЦК України).

І це не безпідставно, оскільки управління чужим майном пе­редбачає певні професійні знання у сфері бізнесу. Підприємець від­повідає і при відсутності вини, крім випадків непереборної сили, а непідприємець відповідає лише за вину.

175

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...