Глава 17. Договір доручення

ється на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страхови­ка про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування).

Припинення договору страхування може відбутися і внаслідок одностороннього волевиявлення страхувальника чи страховика (ст. 997 ЦК України, ст. 28 Закону України «Про страхування»).

Про свій намір достроково припинити дію договору страхування будь-яка сторона зобов'язана повідомити іншу не пізніше ніж за ЗО днів до припинення дії договору, якщо інше ним не передбачено.

У разі дострокового припинення дії договору страхування на ви­могу страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення строку договору, із вираху­ванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування.

Якщо відмова страхувальника від договору обумовлена порушен­ням страховиком положень договору страхування, страхувальник повертає страхувальникові сплачеш ним страхові платежі повністю¹.

Договір страхування має відповідати загальним юридичним ви­могам правочину, що передбачені чинним цивільним законодавст­вом. Саме тому, якщо договір страхування укладається з порушен­ням вимог законодавства, він може бути визнаний недійсним у су­довому порядку.

З набранням чинності судовим рішенням про недійсність догово­ру він вважається таким, що не мав місця. Крім того, має бути за­стосований механізм двосторонньої реституції, внаслідок дії якого кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все одержане за договором страхування (ст. 216 ЦК України).

Загальні умови недійсності договорів визначені ЦК України (статті 215-236), проте для договору страхування Законом України «Про страхування» додатково введено ще дві умови: 1) коли договір укладено після страхового випадку (тобто, якщо у страхувальника відсутній страховий інтерес, який є обов'язковим елементом стра­хових правовідносин); 2) коли об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили.

Рекомендована література:

Страховое дело; Учебник / Под ред. Л. И. Рейтмана. — М., 1992. Серебровский В. И. Значение и понятие страхования // Страховое пра­во. — 1998. — № 1. — С. 31.

Залєтов О. М„ Слюсаренко О. О. Основи страхового права України: Навч. посібн. — К., 2003. Страхування: Підруч. / Наук. ред. С. С. Осадець. — К., 1998.

¹ Страхування: Підруч. / Наук. ред. С. С. Осадедь. — К., 1998. — С. 153-154. 160

Глава 17 **° Договір доручення

§ 1. Поняття та зміст договору доручення

Доручення — це договір, у силу якого одна сторона (повірений) зо­бов'язується вчинити від імені та за рахунок іншої особи (довірите­ля) певні юридичні дії. За правочином, вчиненим повіреним, прав та обов'язків набуває безпосередньо довіритель (ст. 1000 ЦК України).

Договір доручення належить до категорії договорів з надання по­слуг — дій досить широкого спектру, не пов'язаних у цьому випад­ку із створенням речі. Послуги у договорі доручення породжують відповідне благо, що має вартісну природу. Зобов'язання, що вини­кає через укладання договору доручення, можна характеризувати як різновид зобов'язання з надання послуг, в якому «один контра­гент доручає іншому контрагенту ведення певної справи, не пов'я­заної зі створенням матеріального результату, а спрямованої на до­сягнення різних інших ефектів*¹.

Договір доручення має риси, схожі з договором підряду, оскіль­ки підрядник також здійснює певну роботу для замовника. Проте внаслідок дій підрядника з'являється певний майновий результат. Крім того, за договором підряду обов'язково здійснюються фактич­ні дії, водночас як договір доручення передбачає здійснення юри­дичних дій.

Треба вказати на схожість деяких договорів з надання послуг — до­говору комісії, управління майном, виходячи з тих підстав, що в них бере участь посередник, який діє від власного (договір управління, до­говір комісії) або від чужого імені (повірений), але завжди у чужих ін­тересах. Отже, вказані договори можна віднести до посередницьких.

Повірений у договорі доручення створює права та обов'язки безпо­середньо для довірителя (п. 1 ст. 1000 ЦК України). Ця умова є сут­ністю відносин представництва (глава 16 ЦК України). Договір дору­чення належить до одного з видів представництва — договірного, і на нього розповсюджуються відповідні норми про представництво.

Договір доручення отримав деякі нові риси у нормах ЦК України порівняно з ЦК УРСР 1964 р. Слід зазначити деякі моменти.

У ЦК України є вказівка на те, що повірений створює права та обов'язки лише щодо довірителя, а не особисто для себе. Це надзви­чайно важлива новела, яка підтверджує на законодавчому рівні роз­повсюдження на зобов'язання з доручення правової регламентації представництва. Також у ЦК України є окремі статті, присвячені пи-

161

Иоффе О. С. Обязательственное право. — М.: Юрид. лит., 1975. — С. 489.

П 4-149

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

танням строку договору доручення (ст. 1001), встановлення ви­ключного права повіреного на здійснення юридичних дій (п. 2 ст. 1000), права повіреного на плату (ст. 1002), виконання договору доручення (ст. 1004), особистого виконання договору доручення (ст. 1005) тощо.

Договір доручення вважається консенсуальним — права й обо­в'язки сторін виникають з моменту досягнення згоди за всіма істот­ними умовами. Договір доручення може бути як оплатним, так і безоплатним.

Так, довіритель зобов'язаний сплатити повіреному плату, якщо це передбачено законом, іншими правовими актами або договором доручення.

Повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 1002 ЦК України).

Якщо у договорі доручення не визначено розміру плати повірено­му або порядок її виплати, вона виплачується після виконання до­говору доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги (ст. 1002 ЦК України).

Договір доручення у разі його безоплатності вважається односто­роннім — повірений зобов'язаний виконати доручення, а ДоБїрїь" тель має право вимагати його виконання; при оплатності доручення договір стає двостороннім. Двостороннім може стати і безоплатне доручення, якщо воно пов'язане з витратами, які зобов'язаний оплатити довіритель.

Договір доручення належить до фідуціарних угод. Його переду­мовою є взаємна довіра сторін.

Слід вказати на досить широке розповсюдження договору дору­чення і використання його у тому разі, коли особа з тих чи інших причин (хвороба, відсутність необхідних знань тощо) не може само­стійно здійснювати необхідні юридичні дії — укласти договір, отри­мати гроші, вести справу в суді тощо) і має звернутися по допомогу.

Сторонами у договорі доручення є ^довіритель і повірений. Ними можуть бути фізичні та юридичні особи. До фізичних осіб — як до­вірителів , так і повірених висуваються вимоги щодо їх повної дієздатності. Юридична особа є завжди дієздатною.

При комерційному представництві, яке виділено у ЦК України (ст. 243), повіреним може бути громадянин-підприємець або комер­ційна організація, тобто суб'єкти підприємницької діяльності. Комер­ційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.

162