Глава 36. Відповідальність за шкоду

1. фізичні: механічні (автомобілі, рухомі склади залізниць, річ­ кові та морські судна, виробничо-механічне обладнання промисло­ вих підприємств, будови тощо); електричні (обладнання та інші аг­ регати енергосистеми, що перебувають під високою напругою, біль­ шою ніж 380 В); теплові (обладнання гарячих металургійних цехів, парові установки, що перебувають під тиском, тощо);

1. фізико-хіяіічні, до яких слід відносити радіоактивні об'єкти та матеріали, наприклад двигуни на атомному паливі, атомні стан­ ції тощо;

1. хімічні: отруйні (пари йоду, аміак, сірководень тощо); вибу хонебезпечні (тротил, бензин, природний газ тощо); вогненебезпечні (бензин, бензол, гас, денатурат, ефір тощо);

1. біологічні: зоологічні (дикі тварини); мікробіологічні (деякі види мікроорганізмів та бактерій)¹.

§ 2. Суб'єкти відшкодування за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки

Для відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної не­безпеки, потрібно визначити особу, яка буде її відшкодовувати. І то­му суб'єктом відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підви­щеної небезпеки, є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України), тобто так званий титульний володілець.

Для характеристики титульного володільця виділяють дві основ­ні ознаки: юридичну та матеріальну².

Юридична ознака полягає у тому, що володільцем визнається лише та особа, яка має відповідні правові підстави на володіння певним об'єктом, діяльність якого створює відповідну небезпеку.

З огляду на запропонований перелік можна дійти висновку, що всі ці правові підстави (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) мають цивільно-правовий характер. І тому, коли особа володіє відповідним об'єктом на підставі трудового дого-

Нагадаємо, що О. О. Красавчиков підтримував теорію об'єктів, а не теорію діяль­ності. Проте від цього його класифікація не втрачає актуальності і нині та є най­більш повною і вдалою. Незважаючи на усі спірні моменти, що полягають у можливості віднести окремі об'єкти до двох чи більше класифікаційних катего-рій, вважаємо, що вона є суттєвим орієнтиром для судової практики. Советское государство и право: В 2 т. / Под ред. О. А. Красавчикова. — М., 1985. — Т. 2. — С. 388.

371

Розділ III. ПОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ