Глава 20. Договір позики, кредитний договір ...

8) визнання фізичної особи — установника управління банкрутом.

Отже, вигодонабувач, який не є стороною договору, може впли­вати на його припинення, відмовившись від отримання вигоди. Що стосується сторін договору, то установник управління має більше можливостей розірвати договір, ніж управитель.

У разі відмови однієї сторони від договору вона має повідомити другу сторону про це за три місяці до припинення договору, якщо договором не встановлено інший строк. Наслідком припинення до­говору є передача майна, що було передане в управління, установ­никові управління, якщо інше не встановлено договором (пункти 2, 3 ст. 1044 ЦК України).

Рекомендована література:

Майданик Р. А. Траст: собственность и управление капиталами. — К.:

Наук, думка, 1995.

Генкин А. С. Зффективньїй траст: Опьіт Западной Европьі и российская

практика. — М.: Альпина, 1999.

Романец Ю. В. Система договоров в гражданском праве России. — М.:

Юрист, 2001.

Луць В. В. Контракти у підприємницькій діяльності: Навч. посібник. —

К.: Юрінком Інтер, 1999.

Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. — М.: Статут, 1999.

Глава 20

Договір позики, кредитний договір, договір банківського вкладу

§ І. Договір позики

Поняття договору позики. Інститут позики у цивільному зако­нодавстві України виник внаслідок рецепції римського права і ґрунтується на римському договорі «тігішші». Зазначене легко вба­чається з визначення цього договору у Дігестах Юстиніана, де він визначається як договір, за яким одна сторона (позикодавець) пере­дає у власність другій стороні (позичальникові) грошову суму або відому кількість інших речей, визначених родовими ознаками, із зобов'язанням позичальника повернути після закінчення зазначе­ного у договорі строку або за вимогою таку саму грошову суму або таку саму кількість речей того самого роду, які були отримані¹.

¹ Новицкий И. Б. Основьі римского гражданского права: Учебник для вузов: Лек-ции. — М.: Зерцало, 2000. — С. 164.

181

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

У свою чергу, ЦК України визначає договір позики як цивільний договір, за яким Іодна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, ви­значені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується поверну­ти позикодавцеві таку саму суму грошових коштів (суму позики) або таку саму кількість речей того самого роду та такої самої якості (ст. 1046 ЦК України).

Каузою (ціллю) договору позики для позичальника є набуття ним права власності на грошові кошти або інші речі позикодавця. Договір позики є реальним договором, укладення якого прямо пов'язується законом з моментом передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст. 1046 ЦК України). Відповідно до цього умови договору позики, за якими позикодавець зобов'язується надати пози­чальнику позику, не мають юридичного значення, а позикодавець не може бути примушений на їх підставі до надання позики або притяг­нений до відповідальності за ненадання позики позичальнику.

За загальним правилом договір позики є відплатним, оскільки позикодавець має право на одержання від позичальника відсотків від суми позики, але може бути і безвідплатним, якщо це встановле­но договором або законом (ст. 1048 ЦК України).

Закон встановлює лише два випадки, за яких позика вважається безвідсотковою:

1. коли договір позики укладений між фізичними особами на су­ му, що не перевищує 50-кратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підпри­ ємницької діяльності хоча б однією зі сторін;

1. позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками (ст. 1048 ЦК України).

Договір позики є одностороннім тому, що за умови його реально­сті позикодавець має право лише вимагати повернення предмета по­зики та сплати відсотків у відплатному договорі, а в позичальника є лише обов'язок повернути позикодавцю все отримане за договором та сплатити відсотки, якщо договір позики відплатний.

Сторони договору позики. Сторонами договору позики є пози­кодавець та позичальник. Оскільки кошти або речі за договором по­зики передаються позичальнику у власність, позикодавець має бути їх власником, а сторони договору повинні мати для його укладення цивільну дієздатність. Законом встановлені певні обмеження щодо кола юридичних та фізичних осіб, які можуть бути позикодавцем грошових коштів.

Обмеження кола позикодавців грошових коштів викликано тим, що надання коштів у позику згідно зі ст. 4 Закону України «Про

182