Рекомендована література:

Белякова А. М. Ответственность за вред, причиненими малолетними

несовершеннолетними лицами. — М., 1963.

Вебере Я. Р. Правоспособность граждан в советском гражданском и сі

мейном праве. — Рига, 1976.

Загорулько А. И. Особенности возмещения вреда, причиненного несо

вершеннолетними // Бизнес-Информ- — 1994. — № 12.

Кузнецова Л. Г., Шевченко Я. Н. Гражданско-правовое положение несо

вершеннолетних. — М., 1968.

Психический больной и гражданский закон / Алмазов Б. Н., Звягинце

ва М. М. и др. — Свердловск, 1992.

Шевченко Я. Н. Правовое регулирование ответственности несовершен-

нолетних. — К.; Наукова думка, 1976.

Яичков К. К. Ответственность родителей за причиненими детьми вре/

// Социалистическая законносте. — 1950. — № 6.

Глава 36

Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки

§ 1. Поняття та види джерел підвищеної небезпеки

Вперше поняття «джерело підвищеної небезпеки* було введено у ЦК УРСР 1922 р., де зазначалося, що особи та підприємства, діяль­ність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточуючих, від­повідають за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, як­що не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили, умислу чи грубої необережності потерпілого.

Подібна норма зберігалася і під час другої кодифікації цивіль­ного законодавства (1961-1964 рр.). Так, у ст. 450 ЦК УРСР 1964 р. зазначається, що організації і громадяни, діяльність яких пов'яза­на з підвищеною небезпекою для оточення (транспортні організації, промислові підприємства, будови, власники автомобілів та ін.),

368

Глава 36. Відповідальність за шкоду

зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непере­борної сили або умислу потерпілого.

Однак аналізуючи ці норми, можна відзначити, що законодавець у жодному з випадків не визначав, що саме слід розуміти під понят­тям «джерело підвищеної небезпеки». Це і породжувало суттєві су­перечки в юридичній літературі.

Якісно по-новому вирішує це питання новий ЦК України, де в ч. 1 ст. 1187 зазначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяль­ність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та со­бак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Це визначення джерела підвищеної небезпеки є наслідком сприйняття законодавцем так званої «теорії діяльності», яку у свій час відстоювали в юридичній літературі такі видатні вчені, як: М. М. Агарков¹, Б. С. Антімонов², Д. В. Бобров³, В. Г. Вєрдніков⁴, О. С. Іоффе⁵, К. Б. Ярошенко⁶ та ін. Сутність цієї теорії зводиться до того, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням певних речей та не піддається безперервному конт­ролю з боку людини і внаслідок цього створює високу вірогідність заподіяння шкоди. Однак ця теорія не є єдиною, і в доктрині ци­вільного права крім неї висуваються принаймні ще дві теорії: «теорія властивостей» та «теорія речей».

Згідно з теорією властивостей, яку відстоювали свого часу Ю. X. Калмиков⁷, К. А. Флейшиц⁸ та інші, джерелом підвищеної небезпеки є властивості речей та сил природи, що при досягнутому рівні розвитку техніки не піддаються повністю контролю людини та створюють при цьому високу ймовірність заподіяння шкоди.

Агарков М. М. Обязательство по советскому гражданському праву. — М., 1940.

Антимонов Б. С. Гражданськая ответственность за вред, причиненими источником

повьішенной опасности. — М., 1952.

Боброва Д. В. Обязательства, возникающие вследствие причинения вреда //

ГК УССР: Научно-практический комментарий. — К-, 1985.

Советское гражданское право / Под ред. В. Г. Вердникова. — М., 1987.

Иоффе О. С. Советское гражданское право (курс лекций). — Т. 2. — Ленинград, 1961.

■Ярошенко К. Б. Специальньїе случаи ответственности за причинение вреда. — М.:

Юрид. лит., 1977.

Калмьіков Ю. X. Имущественньїе права советских граждан. — Саратов, 1979.

Флейіицц Е. А. Обязательства из причинения вреда и из неосновательного обога-

Щения. — М., 1951.

369

2-149

Розділ III. ПОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ...

Іншою теорією, що дістає свій розвиток у наукових працях М. Д. Єгорова¹, О. Л. Жуковської², О. 0. Красавчикова³, А. О. Соб-чака, В. Т. Смірнова⁴ та інших та іменується «теорією об'єктів», передбачається, що джерелом підвищеної небезпеки є конкретні предмети, речі, обладнання, що перебувають у процесі експлуатації та створюють при цьому підвищену небезпеку для оточуючих.

Слід зазначити, що ці теорії ні в якому разі не взаємовиключа-ють, а лише доповнюють одна одну⁵, оскільки сконцентровують свою увагу на конкретних ознаках джерела підвищеної небезпеки, а саме:

1. джерелом підвищеної небезпеки має здійснюватися певна дія­ льність, воно має перебувати в активному стані у процесі експлуата­ ції;

1. діяльність, що здійснюється джерелом підвищеної небезпеки, має створювати високу вірогідність заподіяння шкоди;

1. діяльність, що здійснюється джерелом підвищеної небезпеки, не підлягає постійному контролю з боку людини.

Чинне законодавство визначає лише орієнтовний перелік об'єк­тів, діяльність щодо яких вважається джерелом підвищеної небез­пеки: транспортні засоби, механізми та обладнання, хімічні, радіо­активні, вибухо- і вогненебезпечні та інші речовини, дикі звірі, службові собаки та собаки бійцівських порід тощо.

Відсутність виключного переліку таких об'єктів зумовлюється стрімким та постійним розвитком науки і техніки, що постійно при­вносить до загального переліку все нові і нові об'єкти. Однак це не дає змоги класифікувати певні об'єкти, діяльність яких вважається джерелом підвищеної небезпеки.

Найбільш повну класифікацію провів О. О. Красавчиков⁶, ви­різнивши такі види джерел підвищеної небезпеки (об'єктів, діяль­ність яких вважається джерелом підвищеної небезпеки):

¹ Егоров Н. Понятие источника повьішенной опасности // Советская юстиция. — 1980. — № Ц. _ С. 12.

² Жуковская О. Л. Возмещение вреда, причиненного источником повьішенной опас­ ности. — М., 1994.

Красавчиков О. А. Возмещение вреда, причиненного источником повьішенной опасности. — М., 1966.

* Смирнов В. Т., Собчак А. А. Понятие источника повьішенной опасности // Советс­кая юстиция. — 1988. — № 18. — С. 22.

⁵ Окремі автори взагалі вважають, що поділ джерел підвищеної небезпеки за пред­ метним та функціональним критерієм є умовним, оскільки джерелом підвищеної небезпеки може бути як діяльність, так і об'єкт (Шиминова М. Я. Гражданско- правовьіе гарантии охраньї здоровья и имущества граждан // Советское государст- во и право. — 1982. — № 12. — С. 65).

⁶ Красавчиков О. А. Возмещение вреда, причиненного источником повьішенной опа­ сности. — М., 1966. — С. 44-45.

370