16.2.18. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань

Згідно зі ст. 42 Конституції України кожен громадянин має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підпри­ємницькій діяльності.

Злочин, передбачений ст. 355 КК, посягає на свободу під-пиємництва. Способами цих посягань є примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань, тобто вимога виконати чи не виконувати який-небудь дого-. угоду чи інше цивільно-правове зобов'язання.

Засобами такого примусу можуть бути: а) погроза вчи­нити насильство над потерпілим чи близькими йому людь­ми (нанести удари, побої, легкі тілесні ушкодження); б) по­гроза знищити чи пошкодити майно потерпілого або близь­ких йому осіб.

Вчинення діяння повторно або за попередньою змовою групою осіб, або під загрозою вбивства чи заподіяння тяж­ких тілесних ушкоджень чи такого, що було поєднане з на­сильством, що не є небезпечним для життя і здоров'я, або з пошкодженням чи знищенням майна, кваліфікується за ч. 2 ст.355 КК У країни.

Якщо діяння було вчинене організованою групою (ст. 28 КК України), було поєднане з небезпечним для життя і здо­ров'я насильством, або якщо воно завдало великої шкоди чи спричинило інші тяжкі наслідки, то воно підпадає під ознаки ч. З ст. 355 КК України.

Діяння, передбачене ст. 355 КК, вчинюється умисно. Від­повідальність за його вчинення настає з шістнадцяти років.

Карається примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань:

за ч. 1 ст. 355 КК - виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або об­меженням волі на строк до двох років;

за ч. 2 ст. 355 КК - позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років;

за ч. З ст. 355 КК - позбавленням волі на строк від чоти­рьох до восьми років.

16.2.19. Самоправство

Самоправство є найзагальнішим видом злочинного ді­яння, оскільки будь-який злочин є самовільним, всупереч встановленому законом порядку, вчиненням будь-яких дій, правомірність яких оспорюється.

Склад злочину утворюють самоправні дії, якими заподі­ла істотна шкода державним або громадським інтересам и охоронюваним правам та інтересам окремих громадян. Істотна шкода може бути матеріальною (заподіяння збитків на значну суму, пошкодження на значну суму майна тощо) ч и моральною (перешкоджання вступу до навчального закладу, проведенню весілля тощо). Якщо заподіяна при самоправстві шкода утворює окремий склад злочину, то скоє­не містить сукупність цих злочинів (наприклад, ст. 121 КК 194 КК і 356 КК України).

Самоправство вчинюється умисно. Сумлінна помилка особи стосовно правомірності її дій виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду.

Відповідальність за самоправство настає з шістнадцяти

років.

Карається самоправство:

- штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до трьох місяців.

16.2.20. Викрадення або пошкодження документів, штампів, печаток

Викрадення або пошкодження документів, штампів, пе­чаток посягає на державне управління.

Документом називається письмовий акт, яким підтвер­джується юридичний факт, або яким надаються особі певні права, чи яким вона звільняється від певних обов'язків. За­коном від 2 жовтня 1992 р. «Про інформацію» (Відомості Верховної Ради України.- 1992,- № 48.- Ст. 650) докумен­том визнається передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інфор­мації фіксацією її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фото­плівці або іншому носієві.

Штампи і печатки - це прилади для оформлення доку­ментів.

Об'єктивну сторону діяння утворюють: а) викрадення;

б) знищення; в) пошкодження; г) утаювання документів,

штампів, печаток.

Частина 1 ст. 357 КК передбачає відповідальність за ви­крадення, привласнення, вимагання офіційних документів, штампів чи печаток або заволодіння ними чином шахрай­ства чи зловживанням особи своїм службовим становищем, а так само їх умисне знищення, пошкодження чи приховуван­ня, а також здійснення таких самих дій відносно приватних документів, що знаходяться на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності, вчинене з корисливих мотивів або в інших особистих інтересах, а якщо вони спричинили порушення роботи підприємства, установи чи організації або вчинені щодо особливо важливих доку­ментів, штампів, печаток, то діяння кваліфікується за ч. 2 ст. 357 КК.

Частина 3 ст. 357 КК України передбачає відповідаль­ ність за викрадення документів у громадян (паспорта, дип­лома, посвідчення тощо).

Діяння вчинюється умисно, з корисливою метою або з інших особистих спонукань.

Відповідальність за викрадення або пошкодження доку­ментів, штампів, печаток настає з шістнадцяти років.

Карається викрадення, привласнення, вимагання доку­ментів, штампів, печаток, заволодіння ними обманом чи зло­вживання службовим становищем або їх пошкодженням:

за ч. 1 ст. 357 КК - штрафом до п'ятдесяти неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років;

за ч. 2 ст. 357 КК - штрафом до сімдесяти неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той са­мий строк;

за ч. З ст. 357 КК - штрафом до п'ятдесяти неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до трьох місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

16.2.21. Підробка документів, штампів і печаток

Фальшування (підробка) документів посягає на держав­не управління.

Предметом злочину є документи, які видаються держав­ними чи громадськими організаціями, підприємствами, установами і які надають певні права чи звільняють від обов'язків (посвідчення, дипломи, атестати, трудові книж­ки, лікарняні листки тощо). Предметами цього злочину мо­жуть бути також штампи, печатки і бланки.

Склад злочину утворюють:

а) підробка (фальшування);

б) збут підроблених документів, штампів, печаток;

в) використання завідомо підробленого документа. Відповідальність за підробку (фальшування) документів, штампів і печаток не залежить від способу підробки, якості і кількості підробки.

Стаття 358 КК передбачає відповідальність за підроб­лення посвідчення або іншого документа, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією, ґромадянином-підприємцем, приватним нотаріусом, ауди­тором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвід­чувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов'язків, з метою використання його як підроблювачем,

так і іншою особою, або збут такого документа, а також виготовлення підроблених печаток, штампів чи бланків підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності, а так само інших офіційних печаток, штампів чи бланків з тією самою метою або їх збут (ч. 1 ст. 358 КК).

Повторна підробка чи збут підробленого документа або вчинення цього діяння за попередньою змовою групою осіб визнається вчиненим за обтяжуючих обставин і підпадає

під ознаки ч. 2 ст. 358 КК.

Відповідальність за використання завідомо підробленого іншими особами документа настає за ч. З ст. 358 КК.

Підробка, збут і використання підроблених документів

вчинюється умисно.

Відповідальність за підробку, збут і використання під­роблених документів настає з шістнадцяти років. Особа, яка підробила документ, не підлягає відповідальності за його використання чи збут, а лише за підробку цього доку­мента за ч. 1 ст. 358 КК.

Карається підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збування, використання підроблених документів:

за ч. 1 ст. 358 КК - штрафом до сімдесяти неоподатковува­них мінімумів доходів громадян або арештом на строк до ше­сти місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років;

за ч. 2 ст. 358 КК - обмеженням волі на строк до п'яти ро­ків або позбавленням волі на той самий строк;

за ч. З ст. 358 КК - штрафом до п'ятдесяти неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

16.2.22. Незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації

Законом України від 18 лютого 1992 р. «Про оперативно-розшукову діяльність» (ВВР.- 1992.- № 22- Ст. 9) визначено, що спеціальні технічні засоби негласного отри­мання інформації можуть застосовуватися лише тоді, коли проведення негласних пошукових заходів, слідчих чи судо­вих дій є малоефективним або неможливим і лише з дозво­лу суду. У всіх інших випадках використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації буде незаконним. Згідно з Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» оперативні підрозділи мають право негласно знімати інформацію з каналів зв'язку, контролю­вати телеграфно-поштові відправлення, проникати у жит­лові та інші приміщення громадян з метою їх візуального спостереження тощо, лише з дозволу суду.

Склад злочину утворює використання спеціальних тех­нічних засобів негласного отримання інформації без дозво­лу суду або у випадках, не передбачених законом.

Частина 1 ст. 359 КК містить формальний склад злочи­ну - злочин визнається закінченим з моменту незаконного використання спеціальних технічних засобів незалежно від настання злочинних наслідків.

Незаконне використання спеціальних технічних засобів вдруге (повторно), групою осіб або якщо таке діяння запо­діяло істотну шкоду охоронюваним правам фізичних чи юридичних осіб або державним чи громадським інтересам, то злочин кваліфікується за ч. 2 ст. 359 КК.

Незаконне використання спеціальних технічних засобів вчинюється умисно з метою негласного отримання інфор­мації.

Відповідальними за незаконне використання спеціаль­них технічних засобів є працівники оперативних підрозді­лів, які незаконно використовують спеціальні технічні за­соби негласного отримання інформації. Приватні особи за використання технічних засобів збирання інформації відпо­відають за: порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції (ст. 163 КК), порушення недоторканності житла (ст. 162 КК), порушення таємниці голосування (ст. 159 КК), порушення недоторкан­ності приватного життя (ст. 182 КК).

Карається незаконне використання спеціальних техніч­них засобів негласного отримання інформації:

за ч. 1 ст. 359 КК - штрафом від ста до двохсот неопода­тковуваних мінімумів доходів громадян, або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на той самий строк;

за ч. 2 ст. 359 КК - позбавленням волі на строк від трьох до семи років.