7.2.2. Розкрадання чужого майна способом грабежу

Викрадення визнається вчиненим відкрито - грабіж,- як­що його бачать, усвідомлюють і розуміють власники, воло­дарі, охоронці, а також сторонні особи, які на думку винно­го, не схвалюють його дій.

Вирішальне значення для визнання розкрадання відкри­тим має суб'єктивне переконання винного. Якщо він впев­нений, що діє таємно (сумлінно помиляючись), то хоча би в дійсності його дії і спостерігались кимось-то, викрадення не може бути визнано відкритим (грабежем). Розкрадання визнається відкритим і тоді, коли воно вчиняється в присут­ності малолітніх старше 5-6-літнього віку, оскільки, як свідчить практика, особи в такому віці уже розуміють су­спільну сутність викрадення.

Інколи розкрадання починається таємно, а потім викри­вається і стає відкритим. Кваліфікація злочину в таких ви­падках залежить від того, як діяла винна особа потім.

Якщо винний, будучи викритим, припинив викрадення, то його дії кваліфікуються як замах на крадіжку за ст. 15 і ст. 185 КК.

Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном або його утримання, кваліфікуються як грабіж.

А коли винний застосував насильство чи висловлював погрози його застосувати - в залежності від характеру насильства чи погроз - його дії кваліфікуються як грабіж чи розбій'.

Дії. розпочаті як таємне викрадення чужого майна, а за­кінчені в присутності сторонніх осіб, кваліфікуються як гра­біж, оскільки винна особа в такому випадку розуміє і усві­домлює, що вона викрита, але від завершення злочину не відмовилась. Таке переростання крадіжки у грабіж можливе лише до моменту закінчення крадіжки. Тому тоді, коли вин­ний закінчив крадіжку, відійшов з місця вчинення злочину і мав можливість використати викрадене майно або розпоря­дитись ним, то крадіжка вже не може перерости в грабіж.

Дії винного не можуть бути кваліфіковані як грабіж, як­що не доведено, що він мав умисел відкрито викрасти чуже майно. Неправильно, наприклад, були кваліфіковані за ч. 2 ст. 186 КК дії У. Його було засуджено за те, що він викрав у М. золоту обручку. Проте у судовому засіданні У. заявив, що попросив у М. обручку і гроші для передачі їх Ч., якому вони належали, але цього не зробив і їх привласнив. Таким чином, У. вчинив не грабіж, а шахрайство .

Важливою ознакою грабежу є насильство, яке застосо­вується винним з метою заволодіння чи утримання майна. Застосоване при грабежі насильство може бути як фізич­ним, так і психічним: удари, побої, заподіяння легких тілес­них ушкоджень без розладу здоров'я, зв'язування, позбав­лення волі і т. ін., або погроза застосування такого насиль­ства. Насильство при грабежі характерне тим, що воно не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого - воно не загрожує його життю чи здоров'ю.

Оскільки фізичне насильство є способом вчинення зло­чину, то заподіяння потерпілому побоїв, легких тілесних ушкоджень без розладу здоров'я та іншої шкоди охоплює­ться диспозицією статті про відповідальність за грабіж і додаткової кваліфікації цих дій не потребує.

Насильство при грабежі застосовується з метою:

а) заволодіти майном чи мати доступ до нього, або

б) утримати майно.

Якщо винний застосовує насильство з метою звільнити­ся від затримання, припинивши викрадення (наприклад, покинув майно, речі, гроші), то таке насильство не може бути підставою для кваліфікування його дій як грабежу за ч. 2 ст. 186 КК.

Див.: п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р- Там само- С. 113.

Див.: постанова президії Житомирського обласного суду від 16 листопада 1990 р. у справі У.- Практика судів України в кримі­нальних справах.- Там само,- С. 80-81.

У залежності від способу викрадення (таємно чи відкри­то) його дії в такому випадку кваліфікуються як крадіжка чи грабіж (ненасильницький). Заподіяння потерпілому при цьому певної шкоди здоров'ю утворює окремий злочин проти особи і кваліфікується за сукупністю злочинів.

Не утворює насильницького (ч. 2 ст. 186 КК) грабежу .викрадення способом «хапка» (хапання), оскільки винний в такому випадку застосовує не насильство, а розраховує на

несподіваність і раптовість своїх дій.

Грабіж вчинюється умисно і лише з прямим умислом, оскільки винний діє з корисливою метою - заволодіти чу­жим майном.

Кримінальна відповідальність за грабіж (ст. 186 КК) на­стає з чотирнадцяти років.

Карається грабіж:

за ч. 1 ст. 186 КК - штрафом від п'ятдесяти до ста не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправ­ними роботами на строк до двох років, або позбавленням

волі на строк до чотирьох років;

за ч. 2 ст. 186 КК - позбавленням волі на строк від чоти­рьох до шести років;

за ч. З ст. 186 КК - позбавленням волі на строк від чоти­рьох до восьми років;

за ч. 4 ст. 186 КК - позбавленням волі на строк від семи

до десяти років;

за ч. 5 ст. 186 КК - позбавленням волі на строк від вось­ми до тринадцяти років із конфіскацією майна.