3.2.6. Доведення до самогубства

Склад злочину, передбаченого ст. 120 КК, утворює су­купність ознак, з яких головними є: а) перебування потер­пілого у матеріальній або іншій залежності від винного (був на утриманні, в шлюбі, підлеглим за службою, притяг­нутим до кримінальної відповідальності і т. ін.); б) доведення винним потерпілого до самогубства жорстоким з ним поводженням чи систематичним приниженням його людсь­кої гідності (побоями, голодом, холодом, ганьбою, образа­ми цькуванням чи наклепами).

' Див.: Бюллетень Верховного Суда СССР- 1972- № 2.- С. 25.

² Див.: ухвала судової колегії Верховного Суду України у справі П.- Практика судів України в кримінальних справах.— С. 131; у справі К.- Там само.- С. 132.

За відсутності хоча б однієї з цих ознак складу злочину ст. 120 КК немає.

Не визнаються в судовій практиці жорстоким пово­дженням і здатним довести до самогубства припинення статевих зв'язків, розірвання шлюбу, поодинокі випадки побоїв та інші незначні дії (відмова взяти шлюб тощо).

Частиною 1 ст. 120 КК діяння визнається злочином як у тих випадках, коли потерпілий позбавив себе життя, так само як і в тих випадках, коли він намагався це зробити, але за незалежних від нього обставин залишився живим.

Обов'язковими ознаками злочину, що передбачений ч. 1 ст. 120 КК є певні наслідки жорстокого поводження винно­го самогубство чи замах на нього - і причинний зв'язок між діями винної особи і цими наслідками.

Не може бути жорстоким поводження з потерпілим, як­що вчинюються стосовно нього правомірні дії - притяг­нення до відповідальності, погроза викрити його злочинні дії, вимагання не порушувати громадський порядок, пово­дити себе гідно тощо.

Доведення до самогубства - злочин, як правило, необе­режний. Але він може бути й умисним (умисел непрямий, побічний). Якщо ж винний бажав довести потерпілого до самогубства, то це вже буде вбивство чи замах на вбивство, які кваліфікуються за ст. 15 та за ст. 115 КК.

Частина 2 ст. 120 КК передбачає відповідальність за до­ведення до самогубства або до спроби вчинити самогубство внаслідок систематичного цькування чи наклепу в тих ви­падках, коли потерпілий був у матеріальній або іншій за­лежності від винного.

Частина 3 ст. 120 КК передбачає відповідальність за до­ведення до самогубства неповнолітнього, тобто особи, яка Ще не досягла віку вісімнадцяти років.

Відповідальність за доведення до самогубства настає з шістнадцяти років.

Карається доведення до самогубства за ч. 1 і ч. 2 ст. 120 -обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на такий самий строк, а за ч. З ст. 120 - позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

3.3. Злочини проти здоров'я

3.3.1. Загальна характеристика злочинів проти здоров'я особи

Злочинами проти здоров'я називаються суспільне не­безпечні навмисні чи необережні дії (або бездіяльність), спрямовані на заподіяння шкоди здоров'ю іншої особи.

Спрямованими на заподіяння шкоди здоров'ю визнаю­ться лише ті злочини, безпосереднім головним об'єктом яких є здоров'я іншої особи (потерпілого). Такими не вва­жаються злочини, заподіяння шкоди здоров'ю при яких є додатковим наслідком і здоров'я для них є додатковим об'єктом. Такі, наприклад, злочини, що передбачені ст. 194, 276,286,345, 346, 350, 392 КК.

Об'єктом усіх злочинів проти здоров'я є здоров'я іншої певної особи незалежно від його стану та аномалій. Кримі­нально-правова охорона здоров'я має універсальний харак­тер. Вона не залежить від суспільних ознак особи потерпі­лого (його віку, громадянства, службового стану та ін.). Кримінальний закон рівною мірою охороняє здоров'я як квітучого юнака, так і здоров'я безнадійно хворої людини похилого віку, як героя, так і завзятого злочинця.

Заподіяння шкоди своєму власному здоров'ю утворює склад злочину лише у тих випадках, коли такі дії є засобом вчинення іншого злочину (наприклад, ухилення від війсь­кової служби членоушкодженням - ст. 409 КК України).

Кримінально-правова охорона здоров'я починається з часу початку народження людини і забезпечується до самої смерті.

Заподіяння шкоди здоров'ю виключає кримінальну від­повідальність, якщо ця шкода була заподіяна:

а) у стані необхідної оборони, крайньої необхідності чи при затриманні злочинця (ст. 36, 38 і 39 КК України);

б) при лікуванні з погодження потерпілого (наприклад, ампутація ноги, резекція шлунка, пересадка нирки тощо).

Найбільш поширеними злочинами проти здоров'я є ті­лесні ушкодження.

Тілесним ушкодженням називається протизаконне і винне заподіяння шкоди здоров'ю іншої особи, яким по­рушено анатомічну цілість або фізіологічні функції тка­нин чи органів потерпілого, при посяганні на здоров'я.

Особливість тілесних ушкоджень полягає в тому, що вони мають зовнішні прояви заподіяної здоров'ю шкоди -рани, переломи кісток, розриви шкіри і тканин, кровотечу,— і ця шкода може бути певно визначена.

Характер і тяжкість тілесних ушкоджень визначається судово-медичною експертизою на підставі «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушко­джень», затверджених наказом Міністерства охорони здо-оов'я України №6 від 17 січня 1995 р., погоджених з Мініс­терством юстиції України 26.07.1995 р. за № 255/791.

Згідно з Правилами характер і ступінь тілесних ушко­джень визначається з використанням трьох критеріїв:

а) патологічного (головного),- який позначається не­безпечністю тілесних ушкоджень для життя в момент їх заподіяння, а також характером і ступенем порушень ціль­ності і функцій тканин чи органів та тривалістю впливу цих порушень на етан здоров'я;

б) економічного (додаткового),- який визначає ступінь втрати працездатності;

в) естетичного (додаткового),- який визначає знівечен­ня обличчя потерпілого.