21.7. Екоцид

У травні 1977 року була підписана Міжнародна конвен­ція про заборону воєнного чи будь-якого іншого ворожого використання засобів знищення природного середовища. Конвенцією визнається знищення рослинного чи тваринно­го світу міжнародним злочином.

У сучасних умовах науково-технічного прогресу, коли людство накопичило величезну кількість гербіцидів, хімічних, біологічних та інших речовин, а у надрах деяких воєн­них відомств і приватних корпорацій створюється і створена зброя, за допомогою якої у стислі строки може бути створе­на смертельна суміш, що знищить все живе навкруги - еко­цид є надзвичайно небезпечним міжнародним злочином.

Стаття 441 КК передбачає відповідальність за:

а) масове знищення рослинного чи тваринного світу, тобто знищення всього живого на значних територіях;

б) отруєння атмосферних чи водних ресурсів тощо;

в) вчинення інших дій, які могли спричинити екологічну катастрофу - призвести до знищення чи пошкодження при­родних об'єктів (рослинного світу, водних об'єктів, отру­єння атмосфери у великих розмірах, із заподіянням великої матеріальної шкоди) на великих площах, із знищенням уні­кальних та рідкісних об'єктів природи, що занесені до Чер­воної книги України, а також до масових захворювань лю­дей, тварин тощо.

Екоцид вважається закінченим злочином з моменту знищення рослинного чи тваринного світу або з моменту отруєння атмосфери, з моменту вчинення дій, які могли призвести до екологічної катастрофи.

Екоцид вчинюється умисно. Оскільки екоцид визнаний злочином у міжнародному праві, то він вчинюється воро­жою державою з метою спричинити шкоду своєму супро­тивнику. Вчинення екоциду з антиукраїнською метою ква­ліфікується за ст. 113 КК як диверсія.

Відповідальними за екоцид є всі осудні особи, як війсь­кові, так і цивільні, які доеягли віку шістнадцяти років.

Карається екоцид

- позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

21.8. Геноцид

Організація Об'єднаних Націй, що визнала геноцид між­народним злочином, Міжнародною конвенцією 1948 року «Про попередження злочину геноциду і покарання за нього» визначила головні ознаки геноциду: а) вбивства, б) зни­щення, в) поневолення, г) тортури, д) зґвалтування, е) пере­слідування за політичними расовими чи релігійними мо­тивами.

Стаття V Міжнародної конвенції «Про попередження злочину геноциду і покарання за нього визначає геноцид як дії, що вчинюються з метою знищення повністю або част­ково якої-небудь національної, етнічної, расової чи релігій­ної групи, як такої, у тому числі вбивства членів такої гру­пи, заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень, умисне створення життєвих умов, розрахованих на її повне або ча­сткове фізичне знищення, насильницьку передачу дітей із однієї групи людей в іншу, а також заходи щодо поперед­ження народження дітей у такій групі. Двадцяте століття багате на приклади геноциду: знищення вірмен турками у 1915 році, знищення українських селян у 30-х роках, зни­щення німцями євреїв у 1940-1944 рр., знищення кількох мільйонів людей у Кампучії та деякі інші.

Частина 1 ст. 442 КК наводить повну редакції поняття геноциду, визначеного Міжнародною конвенцією 1948 ро­ку. Склад злочину утворює одне із зазначених у ч. 1 ст. 442 КК діянь:

а) вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень;

б) створення умов, розрахованих на повне чи часткове знищення потерпілих;

в) скорочення дітонародження;

г) насильницьке відібрання дітей.

Потерпілими від геноциду можуть бути будь-які націо­нальні, етнічні, расові чи релігійні групи або їх представ­ники.

Частина друга ст. 442 КК передбачає відповідальність за публічні заклики до геноциду, а також за виготовлення ма­теріалів (книг, кіно-, відеопродукції, статей, гасел тощо) із закликами до геноциду з метою їх розповсюдження і за роз­повсюдження таких матеріалів будь-яким способом (у пресі та у всіх інших засобах масової інформації, всіма можли­вими способами збуту, реалізації).

Геноцид повністю охоплює вбивства і заподіяння потер­пілим тяжких тілесних ушкоджень, тому додаткової квалі­фікації діяння за ст. 115 чи ст. 121 КК не потрібно.

Геноцид вчинюється умисно з метою фізичного зни­щення певної національної, етнічної, расової чи релігійної групи.

Відповідальними за геноцид є всі осудні особи, які дося-гли віку шістнадцяти років.

Карається геноцид:

за ч. 1 ст. 442 КК - позбавленням волі на строк від деся­ти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі;

за ч. 2 ст. 442 КК - арештом на строк до шести місяців або позбавленням волі на строк до п'яти років.

21.9. Посягання на життя представника іноземної держави

Посягання на життя представника іноземної держави -це терористичний акт проти представника іноземної держа­ви. Потерпілими від цього злочину можуть бути будь-які офіційні представники будь-якої іноземної держави, що прибули в Україну для вирішення політичних, економічних чи культурних, спортивних та інших питань, взаємовідно­син між державами. Такими не можуть бути визнані інші іноземці - туристи, студенти, підприємці тощо. Посягання на життя таких іноземців утворює злочин проти особи. За­кінченим діяння вважається з моменту вчинення дій, що були спрямовані на позбавлення життя офіційного представ­ника іноземної держави, тобто у випадках як заподіяння йому смерті, так і у випадках вчинення замаху на позбав­лення життя потерпілого.

Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 443 КК України, характеризується умислом. Наразі умислом лише прямим, оскільки винний вчинює терористичний акт з ме­тою спричинити міжнародні ускладнення або з метою про­вокації війни. Відповідальність за вчинення посягання на офіційного представника іноземної держави настає незалеж­но від того - чи вдалося винному досягти такої мети, чи ні.

Карається посягання на життя представника іноземної держави позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.