7.3. Спричинення майнової шкоди без ознак розкрадання

Чинний Кримінальний кодекс України передбачає кри­мінальну відповідальність за заподіяння майнової шкоди власникові - обманом чи зловживанням довір'я (ст. 192 КК) і привласненням знайденого або такого, що випадково опинилося у винного, чужого майна (ст. 193 КК).

Заподіяння майнової шкоди власникові обманом чи злов­живанням довіри полягає в тому, що винна особа не передає те майно чи кошти, які вона була зобов'язана йому передати. Суспільна сутність цього злочину полягає в тому, що винна особа збільшує свої прибутки за чужий рахунок, не виконую­чи свого обов'язку передати певне майно чи гроші.

Майнова шкода може бути заподіяна внаслідок:

1. Використання ввіреного винному чужого майна для отримання незаконних прибутків (наприклад, перевезення вантажів на чужому автомобілі із зверненням оплати у свою власність, перевезення пасажирів у таксі без таксоме­тра і привласнення оплати за ці послуги і т. ін.) Так за ч 1 сг. 190 КК ст. 192 КК і ч. 1 ст. 358 КК були кваліфіковані дії А. Він з метою використання автомобіля в особистих цілях і розкрадання державних коштів обманом, надруку­вав на бланку РБУ фіктивний лист про відрядження його до м. Ялти для виконання будівельних робіт і підробив підпис начальника РБУ. На підставі цього листа А. на автомобілі ЗІЛ-130 з причепом був відряджений до м. Ялти. Однак поїхав до Херсонської області, де завантажив автомашину належними громадянам помідорами і доставив їх для про­дажу у м. Рязань, одержавши за це 1 310 крб. Путьові листи про виконання робіт у м. Ялти з підробленими даними А. подав до бухгалтерії АТП, на підставі чого йому було неза­конно нараховано заробітну плату і списано витрачений бензин. Використанням автомобіля в особистих цілях А. завдав автопідприємству збитків на 3609 крб.¹

Див.: постанова президії Київського міського суду від 29 листо­пада 1988 р. у справі А,- Практика судів України в кримінальних справах.- С. 75

2. Ухилення від сплати обов'язкових виплат - податків, виплат за користування електроенергією, газом, житловою', площею або зменшення вартості проданого майна з метою зменшення мита тощо.

При цьому майнові збитки заподіюються не викрадан­ням майна із державних чи громадських фондів, а тим, що ці організації не отримують повинного, того, що вони по­винні були отримати.

Від розкрадання заподіяння майнових збитків відрізняє­ться за змістом і сутністю шкоди. Розкрадання спричиняє шкоду у виді прямих збитків, а злочин, передбачений ст. 192 КК, спричиняє шкоду у виді нестриманих прибут­ків. При цьому майнові фонди не зменшуються, наявне в них майно не вилучається.

Предметом злочину, передбаченого ст. 192 КК, є майно, яке надходить, але ще не надійшло до фондів власника. З урахуванням цього, злочин, передбачений ст. 192 КК, можна визначити як злочинну непередачу власникові пев­ного майна чи грошових коштів.

Тому кримінальній відповідальності за ст. 192 КК підля­гають лише особи, які повинні були, мали обов'язок пере­дати певне майно чи гроші.

За статтею 192 КК кваліфікуються дії тільки приватних осіб. Посадові особи, які заподіяли майнову шкоду у вигля­ді нестриманих прибутків, підлягають відповідальності за ст. 364 КК.

Способи заподіяння майнової шкоди - обман і зловжи­вання довірою - такі ж самі, як і при шахрайстві (ст. 190 КК).

Заподіяння майнової шкоди вважається закінченим з моменту утримання, непередачі майна чи грошей, які винна особа була зобов'язана передати. З цього моменту власни­кові заподіюється майнова шкода. Заподіяння значної май­нової шкоди обманом чи зловживанням довірою кваліфі­кується за ч. 1 ст. 192 КК, а заподіяння таким чином майно­вої шкоди у великих розмірах або за попередньою змовою групою осіб - кваліфікується за ч. 2 ст. 192 КК.

У примітці до ст. 192 КК визначено, що відповідно до цієї статті майнова шкода визнається значною, якщо вона у п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мі­німум доходів громадян, а у великих розмірах така, що у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 192 КК, характеризується прямим умислом, оскільки винна особа з

корисливою метою утримує і не передає власникові належ­не йому майно чи гроші. Необережне заподіяння майнової шкоди (внаслідок помилки чи недбалості) складу злочину не утворює і кримінальної відповідальності не тягне.

Суб'єктами відповідальності за ст. 192 КК є особи, які зобов'язані сплачувати платежі, збори і т. інше, що досягли шістнадцятирічного віку. Посадові особи підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, за умисне ухилення від - сплати податків, зборів або інших обов'язкових платежів, а також фізичні особи за такі ж ді­яння, якщо це призвело до заподіяння шкоди у значних розмірах (на суму в сто і більше разів більшу установлено­го законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян) підлягають відповідальності за ст. 212 КК.

Карається заподіяння майнової шкоди обманом або зловживанням довірою:

за ч. 1 ст. 192 КК - штрафом до п'ятдесяти неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян або виправними робо­тами на строк до двох років, або арештом на строк до шес­ти місяців;

за ч. 2 ст. 192 КК - штрафом від п'ятдесяти до ста не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян або обме­женням волі на строк до трьох років.