3.3.5. Заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони

Згідно з законом перевищенням меж необхідної оборони визнається явна невідповідність захисту характерові і не­безпеці посягання. Пленум Верховного Суду України у Постанові від 28 червня 1991 р. «Про практику застосуван­ня судами законодавства, яке забезпечує право на необхід­ну оборону від суспільне небезпечних посягань» визначив, що при вирішенні питання про перевищення чи непереви-щення меж необхідної оборони повинні враховуватися не лише відповідність чи невідповідність знаряддя захисту і нападу, але й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил нападаючих і тих, хто захищається, а саме: місце і час, раптовість нападу, неготовність до його відоиття, кількість нападаючих і тих, хто захищається, їх фізичний стан (вік, стать, інвалідність, стан здоров'я) та інші обставини. Вирішуючи питання про правомірність за­подіяної шкоди, необхідно встановити, чи захищалася осо-оа від реального, вже розпочатого і ще не закінченого сус­пільне небезпечного посягання. Лише при наявності стану необхідної оборони можна зробити висновок, перевищила вона межі необхідної оборони чи ні (п. 4).

Заподіяння навмисного тяжкого Тілесного ушкодження при перевищенні меж необхідної оборони кваліфікується за ст. 124 КК і в тих випадках, коли воно було вчинене при об­тяжуючих відповідальність обставинах (групою осіб, вна­слідок якого сталася смерть нападаючого).

Якщо тяжкі тілесні ушкодження були заподіяні при пе­ревищені меж необхідної оборони, і винний одночасно пе­ребував у стані сильного душевного хвилювання, що рап­тово виникло, то його дії належить кваліфікувати за ст. 124 КК, тобто за більш м'яким законом, а не за ст. 123 КК Ук­раїни.'

За ст. 124 КК кримінальна відповідальність настає і у разі перевищення заходів, необхідних для затримання зло­чинців з урахуванням всіх обставин його затримання:

а) кількості затримуваних;

б) обстановки затримання - пори доби, озброєності за­тримуваних, місця затримання тощо.

Відповідальності за ст. 124 КК підлягають ті особи, які захищали від нападу себе, а також і ті, які захищали від на­паду інших громадян чи інтереси суспільства або держави, якщо вони, захищаючись, перевищили межі необхідної оборони і заподіяли нападаючому зайву для такого випадку шкоду. Відповідальність за ст. 124 КК України настає з шіст­надцяти років.

Карається тяжке тілесне ушкодження, заподіяне при перевищенні меж необхідної оборони, громадськими робо­тами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або аре­штом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

3.3.6. Умисне легке тілесне ушкодження

Кримінальна відповідальність за умисні легкі тілесні ушкодження настає за ст. 125 КК.

Згідно з ч. 1 ст. 125 КК легкими тілесними ушкоджен­нями визнаються такі, що:

а) не містять ознак тяжкого (ст. 121 КК) чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень (ст. 122 КК);

б) викликають короткочасний розлад здоров'я потерпі­лого чи

в) короткочасну втрату працездатності.

' Див.: п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 р. - Постанови Пленуму Верховного Суду України-К.,1995.-С.29.

При цьому важливо відрізняти поняття: «розлад здоров'я» і «шкода здоров'ю», оскільки шкода здоров'ю може бути заподіяна і без його розладу. Згідно з Правилами ко­роткочасним розладом здоров'я вважається таке його по­рушення, яке продовжувалось більше шести днів, але не більше трьох тижнів (21 день), тобто тривало 7-20 днів.

Короткочасною втратою працездатності визнається стійка втрата загальної працездатності до 10%. Короткочас­ний розлад здоров'я і короткочасність втрати працездат­ності визначаються судово-медичною експертизою.

Частина 1 ст. 125 КК передбачає відповідальність за умисні легкі тілесні ушкодження, які не спричинили на­слідків, зазначених у ч. 2 ст. 125 КК, тобто не спричинили ні короткочасного розладу здоров'я, ні короткочасної втра­ти працездатності. Такими Правила називають незначні, короткочасні ушкодження, які тривали не більше шести днів - подряпини, синці тощо.

Тілесні ушкодження (тяжкі, легкі і середньої тяжкості) можуть бути заподіяні також і при злочинах, відповідальність за які передбачена іншими статтями КК України - наприклад, при розбої (ст. 187 КК), посяганні на життя державного діяча (ст. 112 КК), хуліганстві (ст. 296 КК) та інших.

Оскільки при вчиненні названих злочинів здоров'я є до­датковим об'єктом посягання, то вони кваліфікуються тіль­ки за статтями КК України, які передбачають відповідаль­ність за посягання на головний об єкт, тобто відповідно за ст. 112, 187ККчи296КК.

Кримінальна відповідальність за умисні легкі тілесні ушкодження настає з шістнадцяти років.

Карається умисне легке тілесне ушкодження за ч. 1 ст. 125 КК громадськими роботами на строк до двохсот го­дин, або виправними роботами на строк до одного року, або штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за ч. 2 ст. 125 КК - громадськими ро­ботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до одного року, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

3.3.7. Побої і мордування

Характерна особливість злочину, відповідальність за який передбачає ст. 126 КК, полягає в тому, що дії, які утворюють його об'єктивну сторону, спрямовані на те, Щоб, головним чином, завдати потерпілому фізичного бо­лю. Такі дії не порушують анатомічної цілісності тканин тіла чи функцій якого-небудь органу, і цим вони відрізняю­ться від тілесних ушкоджень. Шкода здоров'ю спричинює­ться ними через фізичний біль. Фізичний біль завдасться відповідно до ч. 1 ст. 126КК:

а) ударами;

б) побоями;

в) іншими насильницькими діями.

Ударом називають одноразовий, раптовий потужний фі­зичний вплив на тіло людини будь-яким твердим предме­том, що спричиняє фізичний біль.

Побої - це неодноразові удари, що спричиняються в

один час одному потерпілому.

Іншими насильницькими діями можуть бути викру­чування рук, ніг, стискування горла, статевих органів тощо.

Частина 2 ст. 126 КК передбачає відповідальність за удари, побої та інші подібні дії, якщо вони носили харак­тер мордування. Правила мордуванням називають такі дії, які пов'язані з багаторазовим чи тривалим заподіян­ням особливого болю чи тяжкими фізичними та мораль­ними стражданнями потерпілого. Кваліфікованими визна­ються також побої і мордування, вчинені групою осіб або з метою залякування потерпілого чи його близьких (ч. 2 ст. 126 КК).

Відповідальності за ст. 126 КК підлягають особи; яким до

вчинення злочину виповнилося шістнадцять років (ст. 22 КК).

Караються побої і мордування за ч. 1 ст. 126 КК виправ­ними роботами на строк до одного року, або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за ч. 2 ст. 126 КК - позбавленням волі на строк до п'яти років або обмеженням волі на строк до п'яти років.

3.3.8. Катування

Катуванням у ст. 127 КК називається умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання нанесенням побоїв, мученням або застосуван­ням інших насильницьких дій з метою примусити потерпі­лого чи іншу особу вчинити дії, які суперечать їх волі.

Заподіяння при катуванні тілесних ушкоджень утворює сукупність злочинів і кваліфікується за ч. 1 чи ч. 2 ст. 127 і

ст. 121, 122 чи 125 КК.

Частина 2 ст. 127 КК передбачає кваліфікований вид ка­тування. Кваліфікуючими ознаками ч. 2 ст. 127 КК є вчинення катування повторно або вчинення його за поперед­ньою змовою групою осіб.

Катування вчинюється умисно з прямим умислом і ме­тою примусити до виконання вимог катівника. Відповідальність за катування настає з шістнадцяти років. Карається катування за ч. 1 ст. 127 КК - позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років, а за ч. 2 ст. 127 КК -позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.