Глава 16

побігання злочинам, захисту прав інших людей або охорони здоров'я та за наяв­ності умов, спеціально визначених самою Конституцією та законами. Стаття 24 Конституції однозначно забороняє будь-які обмеження прав за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або ін­шими ознаками.

Серед характерних рис розділу II Конституції спеціалісти конституційного права називають: помітне розширення каталогу самих прав порівняно із поперед­німи Конституціями; позанаціональність та позатериторіальність прав і свобод людини; прагнення очистити права і свободи людини і громадянина від фетиши­зованих ідеологічних нашарувань; не тільки декларація прав і свобод, у тому чис­лі нових, а й значне посилення юридичних гарантій їх реалізації та захисту; ви­значення підстав та меж для можливих обмежень основних прав і свобод; запровадження спеціального інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (ст. 55); особливе значення суду серед гарантій прав і свобод; су­довому захисту підлягають усі права та свободи (ст. 55), тільки суд санкціонує арешт або тримання під вартою (ст. 29), проникнення до житла та проведення в ньому обшуку і огляду (ст. ЗО), встановлює винятки з права на таємницю корес­понденції (ст. 31), право кожного після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Зміни, що відбулися протягом останніх років в Україні, дали можливість роз­робити проект Цивільного кодексу України, в якому спеціальній книзі "Особисті немайнові права фізичної особи" відведено належне місце у структурі кодексу після книги І "Загальні положення". Такий підхід цілком відповідає Конституції України і сприятиме формуванню людини перш за все як особи, а потім як влас­ника чи підприємця.

Переважна кількість людей вважають найбільшою цінністю своє духовне "я", спрямовуючи зусилля на самовдосконалення своєї особистості через духовне зростання. Нематеріальне, немайнове важить для людини не менше, а іноді на­багато більше, ніж матеріальне. Таким чином, оцінка людини як особистості, від­чуття свободи, самоповаги — це те, заради чого вона живе, покращує своє ма­теріальне становище, працює та спілкується. Відчуваючи себе особистістю, людина бажає зберегти свою неповторність, продемонструвати її оточуючим, бу­ти впевненою в оцінці і повазі до себе.

В Україні вперше на рівні Цивільного кодексу закріплено особисті немайнові права фізичних осіб, визначено їх зміст, гарантії та способи захисту (глави 20 — 22 проекту ЦК України). Безперечно, закріплення на рівні Цивільного кодексу невід'ємних особистих прав громадян стало істотним внеском у процес поліп­шення чинного цивільного законодавства, приведення його у відповідність з між­народними стандартами.

Предмет регулювання кожної галузі права становить певна сукупність єди­них за своєю сутністю суспільних відносин. Що стосується предмета цивільного права, то ця сукупність становить відносини майнові та немайнові. Правова рег­ламентація як перших, так і других зазнала останніми роками істотних змін. Од­нак було б помилкою вважати, що право створює суспільні відносини. Особисті немайнові відносини виникали і реально існували в суспільстві незалежно від ступеня і характеру їх правової врегульованості.

Поняття особистих немайнових відносин та ... прав фізичної особи

227

Відома ст. 1 ЦК УРСР 1963 р. вказує відповідно до Основ цивільного законо­давства Союзу РСР, які діяли до 1991 p., що у випадках, передбачених законом, кодекс регулює також інші особисті немайнові відносини. Іншими словами, ви­ходячи зі змісту названої статті цивільне право регулює по суті три види суспіль­них відносин: майнові; особисті немайнові, пов'язані з майновими; особисті не­майнові, не пов'язані з майновими. Нині особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими, зводяться до норми ст. 7 ЦК РСР.

Поява ст. 7 в Цивільному кодексі УРСР обумовлюється тим, що по-перше, ця стаття не могла бути віднесена до жодної із спеціальних галузей права у зв'язку з відсутністю специфічних для цих галузей ознак; по-друге, поява цивільного права відбувалася на грунті приватного права, яке охоплювало всі випадки за­хисту інтересів особистості, що існували на тому чи іншому етапі розвитку цього права; по-третє, адміністративне — правовий і кримінальний правовий захист, що існував раніше, не міг забезпечити охорону інтересів особистості всебічно та ефективно.

Між тим поява цих статей спричинила дискусію щодо взаємозв'язку цивіль­ного права та особистих немайнових відносин. Проблема галузевої належності особистих немайнових прав, не пов'язаних з майновими, давала підстави для ди­скусії протягом не одного десятка років.

В юридичній літературі висловлювалися різні думки з приводу можливості і необхідності включення особистих немайнових відносин до предмета цивільного права.

В теорії права існували принаймні дві точки зору на предмет цивільно-право­вого регулювання відносин з приводу нематеріальних благ і пов'язаних з ними особистих немайнових прав. На думку однієї групи вчених, цивільне право не ре­гулює, а лише охороняє особисті немайнові права. На переконання інших, пра­вове регулювання та охорона прав не можуть протиставлятися, оскільки регулю­вання означає охорону прав, а їх охорона здійснюється шляхом регулювання відповідних відносин¹. Останніми роками переважає думка про те, що цивільне право як регулює, так і охороняє нематеріальні блага².

На думку О. С. Йоффе, цивільне право повинно регулювати тільки першу групу особистих немайнових відносин, тобто тих особистих відносин, які пов'я­зані з майновими. Що стосується другої групи цих відносин, то цивільне право здійснює лише їх охорону³. "Те, що особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими, входять до предмета цивільного права, сумніву не викликає, а от стосовно другої групи особистих немайнових відносин, — продовжує він, — то тут стверджувати однозначно не можна."

Развитие советского гражданского права на современном зтапе. — М., 1986. — С. 205.

Красавчикоеа Л. О. Личная жизнь граждан под охраной закона. — М., 1983. — С. 32 —33; Ярошенко К. Б. Жизнь й здоровье под охраной закона. Гражданско-правовая защита личньїх неиму-щественньїх прав граждан. — М., 1990. — С. 9 —20; Егоров Н. Д. Гражданско-правовое регулиро-вание общественньїх отношений. — Л., 1988. — С. 117; Красавчикоеа Л. О. Понятие й система личньїх неимущественньїх прав граждан (физических лиц) в гражданском праве Российской Феде-рации. — Екатеринбург, 1994. — С. 12 й др.

Иоффе О. С. Личньїе неимущественньїе права й их место в системе советского гражданского права // Советское государство й право. — 1966. — № 7. — С. 51.

228