Глава 16

ною допомогою та обов'язок лікувального закладу таку допомогу надати. Крім того, громадянин користується правом мати необхідну інформацію про стан сво­го здоров'я, а лікувальний заклад зобов'язаний зберігати її у таємниці. Громадя­нин має право вимагати роз'яснення діагнозу, методів лікування та можливих наслідків, а лікувальний заклад зобов'язаний дати таке роз'яснення. У визначе­них випадках громадянин зобов'язаний оплатити медичні послуги, а відповідний лікувальний заклад має право вимагати їх оплати. Стаття 288 ЦК України за­кріплює також право фізичної особи, яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров'я, на допуск до неї інших медичних працівників, членів сім'ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса, адвоката та священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду.

До другої групи належать права та обов'язки, які закріплені за окремими ка­тегоріями громадян, наприклад, право матері на перебування у стаціонарі з ди­тиною, яка потребує догляду, або — за лікувальними закладами за особливих обставин хвороби чи травми громадянина, а саме — обов'язок інформувати ро­дичів про доставленого у тяжкому стані громадянина до лікарні.

Третю групу становлять права та обов'язки, які є додатковими, тобто вико­нують допоміжну функцію щодо основного змісту зобов'язання — зберігання ре­чей пацієнта тощо.

Відповідно до ст. 39 Основ лікар зобов'язаний пояснити пацієнтові у досту­пній формі стан його здоров'я, мету запропонованих досліджень і лікувальних за­ходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і здоров'я, а пацієнт має право ознайомитися з історією своєї хвороби та іншими медичними документами. Право кожної повнолітньої особи на досто­вірну і повну інформацію про стан свого здоров'я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються її здоров'я, передбача­ється і ч. 1 ст. 286 ЦК України. Крім того, ця стаття передбачає право батьків (усиновителів), опікунів, піклувальників на інформацію про стан здоров'я дитини чи підопічного.

В літературі дискутується питання, як розуміти термін "повна інформація" та чи завжди лікар повинен подавати повну і вичерпну інформацію пацієнту про стан його здоров'я. Якщо інформація про хворобу особи може погіршити стан її здоров'я, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право дати неповну інформацію про стан здоров'я фізичної особи, обмежити їх можливість ознайомитися з окремими медичними документами (ч. З ст. 286 ЦК України). Ні в Основах, ні в кодексі не уточнюється, у разі яких саме захворювань пацієнта лікар набуває такого права. Це дає підстави стверджувати, що лікарю надається можливість на власний розсуд визначати, в яких саме випадках він може нада­вати хворому неповну інформацію про стан його здоров'я, що певною мірою ста­вить реалізацію права на інформацію у залежність від рішення лікаря.

ЦК України пропонує: якщо інформація про хворобу фізичної особи може по­гіршити стан її здоров'я або погіршити стан здоров'я батьків (усиновителів), опі­куна, піклувальника, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право дати неповну інформацію про стан здоров'я фізичної особи, обмежити можливість їх ознайомитися з окремими медичними документами.

Таким чином, праву пацієнта на повну інформацію про його хворобу корес­пондує відповідний обов'язок лікувального закладу. Наголос при цьому слід по­ставити не на обов'язку лікаря, а скоріше на праві пацієнта. Кожен пацієнт за

Поняття особистих немайнових відносин та ... прав фізичної особи

247

власним бажанням матиме можливість скористатися своїм правом чи відмовити­ся від нього.

У разі смерті фізичної особи члени її сім'ї або інші фізичні особи, уповнова­жені ними, мають право бути присутніми при дослідженні причин смерті та оз­найомитися із висновками щодо причин смерті, а також мають право на оскар­ження цих висновків до суду. Назване право включено до ст. 286 ЦК України.

Під час надання фізичній особі медичної допомоги, проводячи її обстеження та лікування, медичні працівники отримують відповідний комплекс відомостей про цю особу. Такі відомості перш за все стосуються хвороби пацієнта та його інтимного життя і мають у літературі назву "таємниця про стан здоров'я", "ме­дична таємниця", "лікарська таємниця". Враховуючи коло осіб, які не повинні порушувати це право, правильним буде, враховуючи усе коло зобов'язаних осіб, використовувати термін "таємниця про стан здоров'я", а для того, щоб підкрес­лити спеціальних суб'єктів обов'язку — термін "лікарська таємниця", через те, що найбільш повну інформацію отримують лікарі, вони кваліфіковано розуміють­ся на цій інформації і дають клятву, якої зобов'язані дотримуватися, навіть вра­ховуючи лікарську етику. Так, ст. 40 Основ відносить до таких суб'єктів медич­них працівників та інших осіб, які отримали відомості про пацієнта у зв'язку з виконанням своїх професійних або службових обов'язків. У свою чергу ст. 287 ЦК України зобов'язує кожну фізичну особу утримуватися від поширення будь-якої інформації про хворого, яка стала їй відома з будь-яких джерел, встанов­люючи невизначене коло суб'єктів таємниці про стан здоров'я.

Гарантуючи кожному громадянинові таємницю його особистого життя, закон зобов'язує медичних працівників та інших осіб, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків чи з інших джерел стало відомо про стан здоров'я фізичної особи, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а та­кож про відомості, одержані при її медичному обстеженні, утримуватись від по­ширення такої інформації (частини 1, 3 ст. 287 ЦК України). Не можуть бути та­кож розголошені відомості, почуті від хворого, коли він перебував у непритомному стані¹.

Відомості, які становлять зміст медичної таємниці, можна поділити на такі групи: відомості про сам факт звернення особи за медичною допомогою; відомос­ті про хворобу (діагноз, перебіг хвороби, прогноз); відомості про застосовані ме­тоди лікування та їх ефективність; відомості про особу, яка звернулася за допо­могою, — її минуле, звички, фізичні та психічні недоліки, інтимні зв'язки тощо; відомості про сім'ю хворого².

Таким чином, як об'єкт медичної таємниці можна розглядати медичні дані та інформацію про особисте життя хворого, отриману при виконанні медичних обов'язків. Із загального правила про заборону розголошувати лікарську (медич­ну) таємницю існує ряд винятків, передбачених чинним законодавством, зокрема кримінально-процесуальними нормами права. На допустимість таких винятків вказує і ст. 40 Основ законодавства про охорону здоров'я. ЦК України забороняє вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та

¹ Малеин Н. С. О врачебной тайне // Советское государство й право. — 1981. — № 8. — С.79.

п

Петруxuh Й. Л. Личная жизнь: предельї вмешательства. — М.: Юрид. лит., 1989. — С. 24.

248