Глава 24

Сімейного кодексу було записано: "Майно, нажите подружжям спільною працею в період шлюбу, вважається належним обом членам подружжя на засадах спіль­ної власності (статті 61—65 ЦК УРСР) у рівних частках. Інше ж майно складає окрему власність кожного з них". Таким чином, наведеною нормою проголошу­валися: а) принцип спільності майна, створеного спільною працею подружжя в період шлюбу; б) принцип рівності часток у спільному майні; в) принцип розділь­ності дошлюбного майна та майна, не нажитого подружжям спільною працею (отриманого, зокрема, в дар, у порядку спадкування).

Важливо зазначити, що аналогічна норма ст. 10 Сімейного кодексу РРФСР мала свої істотні відмінності, оскільки в ній встановлювалося також, що розмір належної кожному з подружжя частки у разі спору визначає суд. Отже, Сімей­ний кодекс 1926 р. не встановлював презумпції рівності майнових часток по­дружжя, що фактично наближало правовий режим їх майна до правового режи­му, встановленого цивільним законодавством для звичайних суб'єктів цивільних правовідносин. Якщо ж говорити про переваги вирішення даної проблеми, то все-таки краще вона була вирішена у Сімейному кодексі УРСР, адже саме така позиція в подальшому була відображена в Основах Союзу РСР і союзних респуб­лік про шлюб та сім'ю, затверджених 26 червня 1968 р.¹, більш детальний аналіз яких буде дано далі.

У Сімейному кодексі УРСР 1926 р. містилася ще одна стаття щодо майнових відносин між подружжям у сфері їх договірних повноважень. Так, у ст. 127 го­ворилося, що "дружини можуть укладати між собою всі дозволені законом май­нові правочини, проте їх угоди, спрямовані до зменшення майнових прав одного з дружин або дітей, недійсні і необов'язкові ні для третіх осіб, ні для самого по­дружжя". Аналогічна норма була у ст. 13 Сімейного кодексу РРФСР 1926 р. Од­нак є усі підстави стверджувати, що Сімейний кодекс УРСР 1926 p., на відміну від Сімейного кодексу УРСР 1919 p., який дослідники оцінювали лише як вдалу технічну переробку російського Сімейного кодексу 1918 р.², містив чимало само­стійних оригінальних законодавчих рішень, які згодом вплинули на формування загальносоюзного шлюбно-сімейного законодавства. До того ж не завжди в юри­дичній науці зверталася увага на те, що другий Сімейний кодекс УРСР був прий­нятий 31 травня 1926 p., а другий Сімейний кодекс РРФСР — 19 листопада 1926 p., тобто майже на 6 місяців пізніше. Ця формальна підстава свідчить та­кож про наявність у досліджуваний період в Україні досить солідної самостійної юридичної бази для нормотворчості у сфері шлюбно-сімейного законодавства.

Подальше становлення шлюбно-сімейного законодавства пов'язане з прий­няттям 27 червня 1936 р. постанови ЦВК і РНК СРСР "Про заборону абортів, збільшення матеріальної допомоги породіллям, встановлення державної допомо­ги багатосімейним, розширення мережі пологових будинків, дитячих ясел і дитя­чих садків, посилення кримінального покарання за неплатіж аліментів і про деякі

¹ Відомості Верховної Ради СРСР. — 1968. — № 276. — Ст. 241.

Гордон М. В. Из истории советского семейного права Украинской ССР / / Ученьїе записки Харьковского юридического института. — 1958. — Т. 11. — Вьш. 2. — С. 79—80;Матвеев Г. К. История семейно-брачного законодательства Украинской ССР. — 1960. — К.: Изд-во КГУ, — С. 14—15.

Право спільної власності подружжя

415

зміни в законодавстві про розлучення"¹. Назва цієї постанови розкриває зміст передбачених у ній заходів, якими держава ставила за мету змінити радянську сім'ю, підвищити рівень матеріальної допомоги, розширити мережу дитячих за­кладів, підвищити відповідальність подружжя при розлученнях, вихованні дітей тощо. Однак у постанові не містилося прямих норм щодо регулювання майнових відносин між подружжям.

Після прийняття Конституції СРСР 1936 р. та Конституції УРСР 1937 р. най­важливішою подією у сфері регулювання сімейних відносин став Указ Президії Верховної Ради СРСР "Про збільшення державної допомоги вагітним жінкам, ба­гатодітним і одиноким матерям, посилення охорони материнства та дитинства, про встановлення почесного звання "Мати-героїня" і заснування ордена "Мате­ринська слава" та медалі "Медаль материнства" від 8 липня 1944 р.² Однією з істотних новел цього Указу стало визнання юридичної сили лише за шлюбами, зареєстрованими в органах ЗАГСу. Однак цьому правилу була надана зворотна юридична сила, а особи, які перебували у фактичних шлюбних відносинах до прийняття цього Указу, мали право оформити свої відносини, зареєструвавши шлюб із зазначенням терміну фактичного спільного проживання. Водночас, в Указі містилася норма про те, що в тих випадках, коли фактичні шлюбні відно­сини, які існували до видання Указу, не можуть бути зареєстровані внаслідок смерті чи внаслідок зникнення безвісти на фронті однієї з осіб, що перебували в таких відносинах, друга сторона має право звернутися з заявою про визнання її дружиною померлого чи зниклого безвісти на підставі раніше чинного законодав­ства. Однак Пленум Верховного Суду СРСР у своїй постанові від 7 травня 1954 р. дещо розширив тлумачення Указу від 8 липня 1944 p., передбачивши, що в тих випадках, коли фактичні шлюбні відносини, які виникли до Указу, про­довжувалися до моменту смерті одного з подружжя і об'єктивні обставини (три­вала хвороба та інші обставини, що перешкоджали реєстрації шлюбу) не давали можливості подружжю зареєструвати шлюб в органах ЗАГСу після 8 липня 1944 p., суд зобов'язаний був прийняти заяву пережилої дружини і встановити факт наявності шлюбу³. Відповідно, до майнових відносин такого подружжя по­винен був застосовуватися принцип спільності набутого в період фактичного шлюбу майна. В інших випадках, тобто за загальним правилом, на майнові відносини осіб, що взяли фактичний шлюб після Указу від 8 липня 1944 p., нор­ми шлюбно-сімейного законодавства про спільну сумісну власність не поширювалися, але до таких відносин застосовувалися відповідні норми про спільну часткову власність, передбачені цивільним законодавством (статті 61 — 65 ЦК УРСР 1922 p.). Даний принцип регулювання майнових відносин між фак­тичним подружжям з певними особливостями продовжує діяти і нині.

Радикальне реформування правового регулювання сімейних відносин радян­ського періоду відбулося наприкінці 70-х років, коли 27 червня 1968 р. були прийняті Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про шлюб та сім'ю, а згодом — кодекси про шлюб та сім'ю союзних республік. В УРСР Ко-

Ведомости Верховного Совета СССР. — 1944. — № 37; 1944. — № 45. ² Ведомости Верховного Совета ССР. — 1944. — № 37; 1944. — № 45.

Mameeee Г. К. История семейно-брачного законодательства Украинской ССР. — К.: Изд-во КГУ, 1960. — С. 42—60.

416