Глава 16

ладенні правочинів, притягненні до відповідальності за заподіяння шкоди тощо має бути відомо ім'я конкретної особи. При укладенні усної чи конклюдентної угоди ім'я однієї чи обох сторін може бути і не вказано, проте відсутність зазна­чення імені у цих випадках не означає відсутності самого права на ім'я.

Про обмеження можливості використання імені фізичної особи йдеться, зок­рема, у частинах 2—7 ст. 297 ЦК України. Використання імені фізичної особи в літературних та інших творах як персонажа (дійової особи) допускається лише за її згодою, а після її смерті — за згодою її дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає — батьків, братів чи сестер. Використання імені фізичної особи з метою висвіт­лення її діяльності або діяльності організації, в якій вона працює чи навчається, що грунтується на відповідних документах (звіти, стенограми, протоколи, аудіо-, відеозаписи, архівні матеріали тощо), допускається без її згоди. Використання початкової літери прізвища особи у засобах масової інформації, літературних творах не є порушенням її права.

Ім'я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчи­ненні злочину, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише у разі набрання законної сили обвину­вальним вироком суду щодо неї або винесення постанови у справі про адмініст­ративне правопорушення. Дане положення кодексу фактично є гарантією дотри­мання принципу презумпції невинності, сутність якого викладено у ст. 62 Конституції України. Ім'я потерпілого від правопорушення може бути обнароду­ване лише за його згодою, а це забезпечує потерпілому право на таємницю його особистого життя. В свою чергу ім'я учасника цивільного спору, який стосується особистого життя сторін, може бути використане іншими особами лише за його згодою (ч. 6 ст. 297 ЦК України).

Важливими особистими немайновими благами є честь, гідність та ділова репутація фізичної особи.

Згідно зі ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гід­ності. Ніхто не повинен зазнавати такого, що принижує його гідність, поводжен­ня і покарання, а також посягання на його честь та репутацію (статті 5, 12 За­гальної декларації прав людини; статті 7 і 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права).

Л. О. Красавчикова визначає право на честь, гідність і ділову репутацію як забезпечену законом можливість громадянина вимагати від інших осіб, щоб оцін­ка його особистості, справ і вчинків спиралась на реальні обставини і не спотво­рювалась ганьбливими відомостями, які не відповідають дійсності¹.

3. В. Ромовська, називаючи серед особистих немайнових прав громадян пра­во на честь і гідність, визначає його як право людини претендувати на правильну моральну оцінку її особистості чи її діяльності, а також право вимагати від всіх інших осіб усунення будь-яких порушень і утримання від порушення цього права².

¹ Красавчикова Л. О. Понятие й система личньїх, не связанньїх с имущественньши, прав граж-дан (физических лиц) в гражданском праве Российской Федерации: Автореф. дис. ... докт. юрид. наук. — Екатеринбург, 1994. — С. 34.

Ромовская 3. В. Личньїе неимущественньїе права граждан СССР (понятие, види, классифика-ция, содержание, гражданско-правовая защита): Дис. ... канд. юрид. наук. — К., 1968. — С.80.

Поняття особистих немайнових відносин та ... прав фізичної особи

257

Стаття 7 ЦК УРСР має назву "Захист честі і гідності та ділової репутації. Терміни "честь", "гідність", "ділова репутація" чинне законодавство не роз'яс­нює. Що стосується цивільно-правової доктрини, то в науці цивільного права честь визначається як суспільна оцінка особистості, міра духовних, соціальних якостей громадянина. Гідність у свою чергу є внутрішньою самооцінкою власних якостей, здатностей, світогляду, свого суспільного значення¹.

На думку ряду авторів, зі словом "честь" пов'язується оцінка суспільством моральних та інтелектуальних якостей людини, а зі словом "гідність" — усвідом­лення самою людиною факту, що вона володіє незганьбленими моральними та інтелектуальними якостями².

Про гідність слід говорити не лише як про самооцінку, а й як про сукупність об'єктивних якостей людини, які визначають її репутацію в суспільстві³.

Серед цінностей особистості окремо виділяються:

1) особиста гідність, тобто цінність даної конкретної особистості, сукупність притаманних їй суспільне значимих властивостей;

2) колективна гідність, а саме цінність людини як представника певної со­ціальної групи (сім'ї, колективу тощо), належність до якої наділяє її певною цін­ністю;

професійна, трудова гідність, тобто цінність, яка пов'язана з професією осо­бистості та визначається основними видами її суспільної діяльності;

3) громадянська гідність, а саме цінність людини як представника певного на­роду, як громадянина певної держави;

4) людська гідність, тобто цінність людини як представника всього людства. Термін "честь" у науковій літературі, періодичних виданнях набуває таких

значень: позитивна моральна репутація, добре ім'я окремої людини чи певної спільності людей; повага та пошана; зовнішній вияв поваги та пошани, прийняті в даному суспільстві знаки вшанування та слави; усвідомлення та відчуття честі; синонім кращих душевних якостей особистості — благородство, совість та ін.; ті якості особистості чи соціальної спільності, які користуються загальним визнан­ням, те, за що віддають шану; синонім гідності⁴.

Враховуючи те, що честь і гідність є особистими немайновими благами, не­віддільними від особистості, можна вважати, що це право виникає з моменту на­родження людини. Конвенція про права дитини, яка визначає, що дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку (ст. 1), займає саме таку по­зицію і забороняє будь-яке незаконне посягання на її честь і гідність (ст. 16). Ос­кільки встановити точний момент виникнення в особи права на честь і гідність практично неможливо, слід визнати правильним підхід законодавця до вирішен­ня цієї проблеми, відповідно до якого вказане суб'єктивне право належить люди­ні від народження (ст. 28 Конституції України). Аналогічну позицію займають і

Малеина М. Н. Защита личньїх неимущественньїх прав советских граждан. — М.: Знание, 1991. —С. 58.

п

Петрухин Й. Л. Личная жизнь: предельї вмешательства. — М.: Юрид. лит., 1989. — С. 21.

о

Придворов Н. А. Достоинство личности й социалистическое право. — М.: Юрид. лит., 1977. - С. 55.

Блюмкин В. А. О чести й достоинстве советского человека. — М.: Знание, 1974. — С. 4, 26-27.

92-ЗСО

258