§ 4. Види недійсних угод (правочинів)

У цивільному законодавстві поряд з вищезазначеною класифікацією угод, пе­редбачено також іншу, в основу якої покладено таку ознаку, як ступінь недійс­ності. Відповідно розрізняють угоди: абсолютно недійсні або нікчемні; відносно дійсні або заперечні.

Нікчемні угоди, їхню недійсність визначено безпосередньо у правовій нор­мі. Саме тому вони є недійсними вже у момент їх укладення незалежно від пред'явлення позову і рішення суду або господарського суду. Суд та господар­ський суд зобов'язані констатувати факт недійсності угоди, незважаючи на ба­жання сторін, і за власною ініціативою застосовувати статті ЦК України, що пе­редбачають певні види нікчемних угод.

До нікчемних належать угоди:

а) укладені з порушенням обов'язкової нотаріальної або простої письмової форми (статті 46 і 47 ЦК УРСР);

б) укладені неповнолітніми, які не досягли 15 років (ст. 51 ЦК УРСР);

в) укладені громадянами, визнаними недієздатними (ст. 52 ЦК УРСР);

г) укладені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства (ст. 49 ЦК УРСР);

182

Глава 12

д) юридичних осіб, що суперечать їхнім цілям (ст. 50 ЦК УРСР);

е) мнимі та удавані угоди (ст. 58 ЦК УРСР).

Заперечні угоди. Деякі угоди з дефектами суб'єктного складу волі все ж та­ки породжують права та обов'язки сторін, а отже є дійсними. Проте їхня дій­сність є нестійкою, нестабільною, оскільки законодавець надав право відповід­ним особам заперечувати угоди в суді або господарському суді, а тому вони можуть бути визнані недійсними. Тому й називаються вони відносно дійсними або заперечними. До них належать угоди, укладені:

а) неповнолітніми віком від 15 до 18 років (ст. 53 ЦК УРСР);

б) громадянами, обмеженими у дієздатності внаслідок зловживання спиртни­ми напоями або наркотичними речовинами (ст. 54 ЦК УРСР);

в) громадянами, нездатними розуміти значення своїх дій (ст. 55 ЦК УРСР);

г) внаслідок помилки (ст. 56 ЦК УРСР);

д) внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника од­нієї сторони з другою або збігу тяжких обставин (ст. 57 ЦК УРСР).

На практиці нікчемні і заперечні угоди розрізняють відповідно до тексту норм, що містяться у главі 3 "Угоди" ЦК України. Тут передбачено два форму­лювання: "недійсною є угода" (статті 50—52 ЦК УРСР) та "угода... може бути визнана недійсною" (статті 53—57 ЦК УРСР). З граматичного і логічного тлума­чення першого формулювання можна зробити висновок, що у зазначених стат­тях кодексу йдеться про нікчемні угоди. Друге формулювання має на увазі запе­речні угоди.

Угода, визнана недійсною, вважається такою з моменту її укладення (ст. 59 ЦК УРСР). Це правило поширюється на всі недійсні угоди, у тому числі й ті, ви­знання недійсності яких залежить від волі заінтересованих осіб, потерпілих, дер­жавних і громадських організацій.

Наприклад, угода купівлі-продажу, укладена під впливом погрози, набуває належної юридичної сили. Проте за позовом особи, що уклала її під впливом по­грози, вона визнається недійсною не з моменту пред'явлення позову і не з мо­менту вступу судового рішення у законну силу, а з моменту її укладання.

Законодавець допускає винятки з цього правила, а саме: якщо із самого зміс­ту угоди випливає, що вона може бути припинена лише на майбутнє, дія угоди визнається недійсною і припиняється на майбутнє (ч. 2 ст. 59 ЦК УРСР). Вихо­дячи з цього правила, угода визнається недійсною з моменту вступу судового рі­шення у законну силу. Вона може бути визнана недійсної повністю або недійс­ними визнаються її окремі частини. При цьому недійсні частини угоди не тягнуть за собою недійсності інших її частин, оскільки можна припустити, що угоду було б укладено і без включення недійсної її частини (ст. 60 ЦК УРСР). Питання про визнання цих частин угоди недійсними вирішується за загальними правилами визнання, угод недійсними.

Якщо у недійсній частині угоду було виконано будь-якою із сторін, суд визна­чає наслідки її недійсності залежно від підстав, за яких вона визнана недійсною. Недійсність угоди може бути підтверджена будь-яким із передбачених ст. 27 ЦПК України засобів доказування, якщо інше не зазначено у законі. Ціна та інші істотні умови угоди, укладеної у простій письмовій чи нотаріальній формі, не мо­жуть бути встановлені на підставі показань свідків, крім випадків кримінальне карних дій.

Угода може бути визнана недійсною і після смерті громадянина, який був її

Угоди (правочини)

183

учасником. Такі вимоги мають право заявити: друга сторона, спадкоємці помер­лого, інші заінтересовані особи, прокурор. Спадкоємці, якщо до них пред'явлено позови, відповідають у межах дійсної вартості успадкованого ними майна за умо­ви додержання вимог про пред'явлення претензії (статті 556 і 557 ЦК УРСР).

Слід розрізняти поняття "визнання угоди недійсною" і "розірвання угоди (до­говору)". Угода визнається недійсною з підстав, передбачених у статтях 48—58 ЦК УРСР. Дійсна, законна угода може бути розірвана на вимогу потерпілої сто­рони при невиконанні другою стороною (сторонами) своїх обов'язків (наприклад, статті 232, 234, 259, 270, 344 і 347 ЦК УРСР).

Новий ЦК України виходить з необхідності поділу недійсних правочинів на нікчемні і заперечувані. При цьому вперше в цивільному законодавстві вжива­ється термінологія, що розроблена цивілістичною наукою: нікчемний правочин, заперечуваний правочин. У Кодексі передбачаються визначення нікчемного і за­перечуваного правочину, які збігаються з визначеннями, що запропоновані в юридичній літературі. Кодекс також надає право суду визнавати нікчемний пра­вочин дійсним у випадках, зазначених у відповідних статтях Кодексу.