Глава 24

(ч. 2 ст. 22). Тим самим законодавець фактично прирівняв ведення домашнього господарства, виховання дітей до діяльності подружжя в суспільному секторі економіки (приватному, державному, комунальному). Введення цієї норми в ра­дянське сімейне законодавство зумовлювалося існуванням ленінських принципів чи ідей у сімейних відносинах. Тому і в юридичній літературі вважалося, що від­сутність у одного з подружжя самостійного заробітку не повинна позбавляти йо­го права на спільно нажите майно, якщо він в іншій формі брав участь у його створенні або не може цього робити з поважних причин¹.

Правило про спільність майна подружжя радянська сімейно-правова наука і судова практика поширювали і на ті випадки, коли внесок кожного з подружжя в сімейний бюджет відзначався нерівномірністю у зв'язку з неоднаковим розмі­ром заробітку кожного з них. В юридичній літературі не раз зверталася увага на неприйнятність у радянському сімейному праві критерію врахування ступеню участі подружжя у створенні спільного майна, оскільки в шлюбі подружжя, крім матеріальних благ, віддають одне одному — любов, дружбу, турботу*.

Однак в СК України немає застереження про те, що ступінь участі кожного з подружжя не впливає на обсяг їх прав на спільне майно, що може на практиці призводити до іншого тлумачення цього факту. Натомість у ньому лише розши­рено, порівняно з КпШС України 1969 p., перелік конкретних підстав неучасті одного з подружжя³ у набутті майна, наявність яких зберігає дію принципу спільності майна (навчання, хвороба). Так, відповідно до п. 1 ст. 60 СК України "майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з по­важних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу)".

Ні чинне сімейне законодавство, ні СК України не містять вичерпного пере­ліку критеріїв для розуміння "інших поважних причин", що може призводити до зменшення внеску до сімейного бюджету. Але поза сумнівом, обставинами, які зберігають за кожним з подружжя рівне право на майно у спільній сумісній влас­ності, можуть бути також інвалідність, перебування на строковій службі в Збройних Силах України, виконання громадського обов'язку тощо. Власне такий підхід певною мірою обґрунтовувався в радянській юридичній літературі⁴. Під­тримуючи в принципі положення ч. 2 ст. 22 КпШС України та доцільність його введення в новий СК України, не можна обійти увагою те, що в цій статті СК допущена інша вада, адже в ній акцентується увага не на підставах виникнення права спільної сумісної власності, а на окремих обставинах, за наявності яких за подружжям зберігається режим спільності майна. В СК не розкрито також кон­кретні види підстав виникнення у подружжя права спільної сумісної власності. Тому, враховуючи викладене, норму п. 1 ст. 60 СК України вважаємо за доцільне тлумачити таким чином, що все майно, набуте подружжям за час шлюбу (тобто

І

Рясенцев В. А. Семейное право. — М.: Юрид. лит., 1971. — С. 93.

² Свердлов Г М Брак й развод. — М. —Л/ Изд-во АН СССР, 1949. — С. 136; Рабинович Н. В. Личньїе й имущественньїе отношения в советской семье. — Л., Изд-во ЛГУ им А. А. Жданова, 1952. — С. 58.

³ Далі по тексту термін "дружина" вживається щодо чоловіка і жінки, які перебувають у шлюбі.

⁴ Рясенцев В. А. Указ. соч. — С. 90—94.

Право спільної власності подружжя

421

грошові кошти від участі у суспільному виробництві, підприємницької діяльності та іншої суспільне корисної діяльності, майно, створене спільною працею, при­дбане за рахунок спільних коштів подружжя тощо), є його спільною сумісною власністю. Подружжю належить майно на праві спільної сумісної власності незалежно від розміру їх внеску до сімейного бюджету, відсутності самостійного заробітку чи іншого доходу у зв'язку з веденням домашнього господарства, до­глядом за неповнолітніми чи непрацездатними дітьми, хворобою чи інвалідністю або з інших поважних причин.

Може виникнути питання про зміст неповажних причин, що перешкоджали поповненню загальносімейного бюджету. Безперечно, це може мати місце тоді, коли немає поважних причин для участі чоловіка у створенні спільного майна. Думається, не може розглядатися як поважна причина неучасть чоловіка чи жін­ки у створенні сімейного бюджету його перебування у місцях позбавлення волі. Однак закладати таку обставину в закон як підставу, що перешкоджає виник­ненню права спільної сумісної власності не бажано. Інша справа, що в законо­давстві має бути норма, яка давала б суду право в таких ситуаціях на вимогу од­ного з подружжя визнавати роздільною власністю майно, набуте кожним з них за таких обставин.

Шлюбно-сімейне законодавство України радянського періоду не містило пе­реліку майна, яке може бути об'єктом права спільної сумісної власності подруж­жя. Оскільки подружжя є суб'єктами як сімейних, так і цивільних правовідно­син, то цілком логічним уявляється висновок І. В. Жилінкової в тій частині, що подружжю може належати на праві спільної сумісної власності будь-яке майно, яке взагалі може належати фізичним особам на праві приватної власності відпо­відно до законодавства про власність.

Між тим згідно зі ст. 13 Закону України "Про власність" об'єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користуван­ня, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і ро­боча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби вироб­ництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення. Таким чином, все перераховане майно може бути також у спільній сумісній власності подружжя. Передбачати такий деталізований перелік майна і в сімейному зако­нодавстві, на наш погляд, недоцільно. В ст. 326 ЦК України записано, що фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком ок­ремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Власне таке правило закріплено в п. 1 ст. 61 Сімейного кодексу України, згідно з яким об'єк­тами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обігу.

На перший погляд особливих проблем у визначенні можливого об'єктного складу майна подружжя не повинно виникати. Але насправді це не так. Навіть у радянський період, коли коло об'єктів права особистої власності суворо обме­жувалося, виникали труднощі у встановленні об'єктів права спільної сумісної власності подружжя. Тому Пленум Верховного Суду УРСР у своїй постанові "Про деякі питання, що вникли в судовій практиці по застосуванню Кодексу про шлюб та сім'ю Української РСР" від 15 червня 1973 р. (в редакції постанови

422