Глава 24

По-різному буде тлумачитись поняття істотності збільшення у своїй цінності роздільного майна, адже такий термін не містить достатніх оціночних критеріїв для об'єктивного визначення вартості переробленого об'єкта. Крім того, ні в чин­ному КпШС України, ні в новому СК України нічого не говориться про розмір трудових або грошових затрат одного з подружжя у збільшення цінності розділь­ного майна другого з подружжя. Між тим, не завжди розмір вкладень у перетво­рення роздільного майна призводить до адекватного підвищення його кінцевої цінності. Тобто незначні грошові або трудові вкладення можуть спричинитися до значного підвищення цінності роздільного майна та навпаки. Однак навряд чи було б справедливо визнавати роздільний об'єкт одного з подружжя спільною власністю за незначних грошових чи трудових вкладень другого з подружжя.

На жаль, і в судовій практиці не сформульовано достатніх рекомендацій для ефективного розгляду таких спорів між подружжям. Так, Пленум Верховного Суду України в своїй постанові "Про практику застосування судами законодав­ства, що регулює право власності громадян на жилий будинок" від 4 жовтня 1991 р. (п. 5) лише звернув увагу судів на те, що будинок, який належав одному з подружжя, може бути визнаний згідно зі ст. 25 КпШС спільним майном по­дружжя, якщо в період шлюбу істотно збільшилася його цінність внаслідок тру­дових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох¹. Власне Пленум об­межився фактично повторенням законодавчого положення. Тому не дивно, що при розгляді конкретних справ суди позбавлені орієнтирів для правильного розв'язання спорів між подружжям.

Так, у квітні 1988 р. Ш. А. звернулась з позовом до Ш. Т. про поділ майна подружжя, в якому просила виділити в натурі частину будинку і стягнути ком­пенсацію за частину автомобіля, придбані в період перебування їх у шлюбі з 1961 по 1968 pp. Рішенням Бершадського районного суду позов задоволено част­ково і на користь позивачки стягнуто грошову компенсацію за належну їй части­ну будинку.

В касаційному порядку справа не розглядалася. Заступником Голови Верхов­ного Суду України було подано протест. Президія Вінницького обласного суду протест задовольнила і в своїй постанові, зокрема, відзначила, що з рішенням су­ду не можна погодитись, оскільки його прийнято за недостатньо перевіреними обставинами справи. Як свідчать матеріали справи, згідно з договором дарування будинок вартістю на той час (1959 р.) 1070 крб. був подарований відповідачеві. Вартість будинку на час розгляду справи становила 5049625 крб., яка за період шлюбу збільшилася на 2474773 крб. у зв'язку з його поліпшенням подружжям. Виходячи з наведеного, суд на підставі ст. 25 КпШС України визнав будинок спільним майном подружжя, але при визначенні їх часток у спільній власності не врахував, що на суму вартості будинку до його поліпшення мала бути збіль­шена частка того з подружжя, якому він належить².

Таким чином, з постанови президії Вінницького обласного суду (на відміну від рішення Бершадського райсуду) вбачається наявність спроби судових інстан­цій виявити кількісний обсяг підвищення вартості будівлі у грошовому виразі

¹ Постанови Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах. — К., 1999. — № 5. — С. 107—114.

Практика судів України в цивільних справах. — 1995. —№3. — С. 107—108.

Право спільної власності подружжя

439

після поліпшень. Щоправда, це було зроблено не з метою встановлення розміру підвищення цінності роздільного майна як достатньої підстави для визнання його спільною власністю, а лише для збільшення частки того з подружжя, якому на­лежав будинок, на суму його вартості до поліпшень. Водночас у Бершадського райсуду, на наш погляд, було достатньо підстав для визнання спільним майном подружжя жилого будинку відповідача за рахунок коштів позивачки, адже його вартість внаслідок таких вкладень збільшилася на 100 відсотків.

Однак у цій справі взагалі не досліджувалося питання про розмір вкладень одного з подружжя у роздільне майно другого з них, що могло б слугувати до­статньою підставою для поширення на нього режиму спільності. Поза сумнівом, що при розгляді таких справ варто враховувати не лише нову збільшену вартість роздільного майна одного з подружжя, а й розмір трудових та грошових вкладень того з подружжя, який не є його власником. У будь-якому разі ці вкладення мають бути також значними, наприклад, не менше 50 відсотків поліпшеного май­на. Думається, що за меншого розміру вкладень у поліпшення роздільного майна не буде достатніх юридичних підстав для оголошення його спільною власністю подружжя. У такому разі другий з подружжя має право лише вимагати від дру-жини-власника грошової компенсації своїх вкладень.

Однією з найважливіших новел шлюбно-сімейного законодавства може стати положення ст. 58 нового СК України, згідно з якою "якщо річ, що належить од­ному з подружжя, плодоносить, дає приплід або дохід (дивіденди), він є власни­ком цих плодів, приплоду або доходу (дивідендів)". Цілком зрозуміло, що в чин­ному КпШС такої норми не могло бути, оскільки основним джерелом доходів радянських громадян були заробітна плата від участі у суспільному виробництві, соціальні виплати тощо. Нині ж, як відомо, у зв'язку з переходом України до за­сад ринкової економіки громадяни крім зарплати від участі у суспільному вироб­ництві на підставі трудового договору (контракту), можуть одержувати доходи від підприємницької діяльності, дивіденди на частку (акції) в господарських това­риствах, відсотки від грошових вкладів у кредитних установах. При цьому такі доходи громадян постійно збільшуватимуться. Більше того, можуть бути ситуа­ції, коли прибуток від акцій та іншого майна громадянина становитиме єдине джерело існування. Таким чином, якщо вступить у дію новий СК у вищевикла-деній редакції, то між подружжям, яке одержуватиме лише доходи від дошлюб­ного чи іншого роздільного майна, взагалі не виникатиме спільна власність. Си­туація ще більш ускладниться, якщо дружина не працює у зв'язку з вихованням малолітніх дітей, а чоловік не працює, але одержує достатні прибутки від роз­дільного майна. Відповідно до положень нового СК може створитися ситуація, за якою чоловік буде поповнювати свій майновий актив, а дружина, яка виконувала суспільне корисну працю, взагалі не зможе набувати право власності на майно. Звичайно, що такі ситуації не сприятимуть зміцненню сімейних відносин, утвер­дженню принципу рівноправності між подружжям, а врешті — захисту прав того з подружжя, який не міг працювати у суспільному виробництві з поважних причин.

Положення про визнання доходів та прибутків від роздільного майна власніс­тю того з подружжя, якому воно належить, суперечить визначальному принципу сімейного права, згідно з яким майно, нажите (в СК — набуте) подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю (ст. 22 КпШС України, ст. 58СК України). Тобто, під "нажитим" чи "набутим" необхідно розуміти будь-яке май-

440