Глава 16

сено у ст. 21 Конституції: "Усі люди є вільними". Конституція України і тут ви­ступає нормативною основою, передбачаючи, що громадяни мають право на су­довий захист від посягань на особисту свободу.

Під свободою розуміється здатність людини діяти відповідно до своїх інтере­сів і мети.

Право на свободу стосується всіх сфер життя людини, а не лише сфери її приватного життя, тобто це право є всеосяжним. Однак свобода не повинна пе­ретворюватися на свавілля, повинна мати певні межі.

Цивілістичний підхід до поняття свободи пов'язаний із дієздатністю фізичної особи. В літературі існує думка, що свобода у повному обсязі належить особі, яка досягла повноліття або була емансипована у зв'язку із шлюбом. Рівень сво­боди дітей залежить від їх віку. Недієздатна особа, визнана такою судом, може розглядатись як цілком позбавлена свободи¹.

Комплекс цивільно-правових механізмів забезпечує можливість володіти сво­бодою у приватних відносинах (укладати правочини за своєю волею, брати шлюб, користуватися своїми правами).

Закон передбачає певне обмеження вказаних свобод, але це не повинно за­важати поступовому досягненню суті права громадянина на особисту свободу.

За ст. 313 ЦК України фізична особа має право на вибір та зміну роду занять.

Кожен має можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно оби­рає або на яку вільно погоджується (ст. 43 Конституції України).

Частина 3 ст. 313 ЦК України містить заборону використання примусової праці і уточнення щодо того, що військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи ін­шим рішенням суду, а також робота чи служба відповідно до законів про воєн­ний і про надзвичайний стан, не вважається примусовою працею.

Стаття 43 Конституції України забороняє використання примусової праці. Не вважається примусовою працею за Конституцією військова або альтернативна служба, а також робота, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Право фізичних осіб на свободу об'єднання у політичні партії та гро­мадські організації тощо і вільно збиратися на мирні збори, конференції, засі­дання, фестивалі тощо передбачені статтями 315 та 316 ЦК України.

Відповідно до ст. 36 Конституції громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, куль­турних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом, а згід­но зі ст. 39 Конституції громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і про­водити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Об­меження щодо реалізації останнього права може встановлювати суд відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки і громадського порядку.

Ромовська 3. В. Особисті немайнові права фізичних осіб // Українське право. — 1997. — число 1 (6) — С. 47—60.

Поняття особистих немайнових відносин та ... прав фізичної особи

265

За ст. 1 Закону України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 p., об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Цей За­кон регулює порядок створення та діяльності політичних партій і громадських організацій.

Належність чи неналежність фізичної особи до політичної партії або громад­ської організації не є підставою для обмеження її прав, надання їй пільг чи пере­ваг (ч. 2 ст. 315 ЦК України), а обмеження щодо реалізації права на мирні зіб­рання може встановлювати суд відповідно до закону (ч. 2 ст. 316 ЦК України). Суди зобов'язані розглядати звернення з названих питань з метою захисту прав і свобод людини та громадянина.