Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Дзера, Кузнєцова - Цивільне право України_Ч.1_ф....doc
Скачиваний:
12
Добавлен:
15.07.2019
Размер:
5.05 Mб
Скачать

Глава 16

Стерилізація належить до заходів медичного втручання, що обмежують про­цеси репродукції у людини, і може відбутися лише за бажанням повнолітньої фі­зичної особи (ч. 5 ст. 282 ЦК України). Стерилізація недієздатної фізичної особи може бути проведена за наявності медичних та соціальних показань за згодою опікуна цієї особи і з додержанням вимог, встановлених законом.

За ст. 49 Основ застосування методів стерилізації може здійснюватися за власним бажанням або добровільною згодою пацієнта в акредитованих закладах охорони здоров'я за медичними показаннями, що встановлюються Міністерством охорони здоров'я України.

Серед особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фі­зичної особи, ЦК України називає право кожної фізичної особи на охорону здоров'я (ст. 284).

Відповідно до ст. 49 Конституції України кожен має право на охорону здо­ров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Міжнародний пакт про еконо­мічні, соціальні і культурні права у ч. 1 ст. 12 визнає право кожної людини на найвищий досяжний рівень фізичного та психічного здоров'я, а згідно зі Стату­том Всесвітньої організації охорони здоров'я, який був прийнятий Міжнародною конференцією охорони здоров'я у Нью-Йорку і підписаний 22 липня 1946 p., здо­ров'я є станом повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не лише характеризується відсутністю хвороб чи фізичних дефектів1.

Конституційне право на охорону здоров'я надає можливість громадянину са­мостійно обирати законні шляхи і засоби для досягнення стану фізичного, ду­шевного і соціального благополуччя. Крім позитивних дій самої особи, необхідні ще три умови: наявність засобів, за допомогою яких громадянин зміг би задо­вольнити свої законні інтереси, і можливість ними безперешкодно користува­тись; можливість вимагати відповідних позитивних дій від зобов'язаних суб'єк­тів; у разі порушення прав можливість застосувати заходи державного примусу2.

Стаття 6 Основ законодавства про охорону здоров'я називає у праві на охо­рону здоров'я: життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який необхідний для підтримання здоров'я людини; безпечне для життя і здоров'я довкілля; належні, безпечні і здорові умови праці, проживання, навчання; надання медичної допомоги, вклю­чаючи вільний вибір лікаря та методів лікування відповідно до його рекоменда­цій; достовірну і повну інформацію про стан свого здоров'я.

Стаття 10 Основ закріплює також обов'язки громадян у галузі охорони здо­ров'я, серед яких: піклуватися про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; подавати невідкладну допомо­гу іншим громадянам, які перебувають у загрозливому для їх життя та здоров'я стані, тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 284 ЦК України охорона здоров'я забезпечується сис­темною діяльністю державних та інших організацій, передбаченою Конституцією України та законом. Частина 3 ст. 49 Конституції України передбачає, що у дер-

Устав Всемирной организации здравоохранения. — Женева, 1968. — С. 5.

г\

Гришина Т. А. Конституционное право граждан на охрану здоровья й его обеспечение Совета-ми народних депутатові Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — М., 1987. — С. 8.

Поняття особистих немайнових відносин та ... прав фізичної особи

245

жавних і комунальних закладах охорони здоров я медична допомога надається безоплатно, а існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена.

Важливе місце серед відносин у сфері охорони здоров'я посідають відносини лікувальний заклад — громадянин, які переважно виникають з ініціативи грома­дян. У виняткових випадках підставою виникнення таких відносин є постанова суду чи адміністративний акт.

Відносини між лікувальними закладами та фізичними особами є цивільно-правовими договірними1. Зустрічаються різні назви цього договору: договір на надання медичної допомоги чи послуг; на лікарське (медичне) обслуговування, лікарський договір і т. ін. При зверненні особи до лікувального закладу наявна оферта пацієнта. Певною мірою можна говорити і про акцепт лікувального закла­ду. Лікувальні заклади згідно із законом та положеннями про них зобов'язані на­давати відповідні послуги населенню. Можна зазначити ряд очевидних елемен­тів акцепту. Так, при зверненні громадянина до лікувального закладу уточнюється характер та обсяг необхідної допомоги, місце її надання (у лікарні, поліклініці, амбулаторно), визначається конкретний лікар, встановлюється ме­тод діагностики та лікування.

Частина 1 ст. 38 Основ та ч. 2 ст. 285 ЦК України надають фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років і яка звернулася за наданням їй медичної допо­моги, право на вибір лікаря та вибір методів лікування відповідно до його реко­мендацій. Загалом, надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чо­тирнадцяти років, провадиться, за кодексом, за її згодою.

Особа може погодитися чи відмовитися від складних методів діагностики чи хірургічної операції. Частина 4 ст. 285 ЦК України закріплює право кожної пов­нолітньої дієздатної фізичної особи, яка усвідомлює значення своїх дій і може ке­рувати ними, відмовитися від лікування. Відповідно до ч. З вказаної статті надан­ня медичної допомоги особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою, за винятком невідкладних випадків за наявності реальної загрози життю фізичної особи, коли медична допомога надається без згоди фізичної особи або її батьків (усиновителів), опікуна, піклувальника (ч. 5 ст. 285). Надання медичної допомоги може бути припинене у випадках, встановлених законом згідно з ч. 6 ст. 284 ЦК України відповідно до висновку уповноваженої лікарської комісії, за згодою батьків, інших членів сім'ї, опікуна чи піклувальника. Надання фізичній особі психіатричної допомоги здійснюється відповідно до закону (ч. 7 ст. 285).

У діяльності лікувального закладу виявляється диспозитивність у застосуван­ні одного чи кількох методів лікування та діагностики, різної форми укладення договору на надання медичної допомоги (письмової, усної), виборі місця надання допомоги.

Правовідносини між лікувальними закладами і громадянами мають складну структуру: їх зміст становлять кілька груп взаємопов'язаних суб'єктивних прав та обов'язків2. До першої групи входять основні права та обов'язки договірних правовідносин: право громадянина на забезпечення його кваліфікованою медич-

Савіщкая А. Н. Возмещение ущерба, причиненного ненадлежащим врачеванием. — Львов: Вьісш. школа, 1982. — С. 167—168.

Малеина М. Н. Гражданско-правовой договор на оказание медицинской помощи / / Правове-дение. — 1989. — № 2. — С. ЗО.

246